Діалоги підсвідомості

«Думай про мене, Вілле»

«Я не хочу».

«Я хочу, щоб ти точно знав, де я і де ти завжди можеш мене знайти».

«Замовкни, Ганнібале».

Вілл так стомився чути ці діалоги у своїй голові. Постійно, наче одна і та сама пісня, вони відлунювалися в його палаці пам’яті то тихіше, то гучніше. Стіни галереї Уффіці ніби вібрували від голосу Лектера, а темні підвали ховали його з Віллом діяння в ті часи, коли Ґрем намагався завоювати прихильність доктора. Вулиці Флоренції перепліталися з вулицями Балтимора. І в цьому лабіринті було легко заблукати, та профайлер знав усі місця. Десь за рогом у знайомому будинку ховався кабінет психіатра. Вілл заплющує очі. Сідає у зручне крісло навпроти Ганнібала. Той ласкаво дивиться на профайлера й посміхається. Ґрем відчуває, що теж посміхається. Він там, де має бути.

- Вирішив прийти? - питає Ганнібал. Він схиляє голову, не відводячи погляду від чоловіка навпроти.

- Я зробив помилку, - каже профайлер.

- Ми всі робимо помилки, - психіатр знизує плечима, - хтось частіше, хтось рідше. Добре, що ти це усвідомив, Вілле.

- Я скучив, - виривається у Ґрема - щиро і якось сумно. Як би він не намагався змиритися з життям на самоті, усвідомлення, що Лектер у в’язниці неподалік, не давало спокою. Це щемливе відчуття самотності й бажання побачити Ганнібала постійно було з ним, роз’їдало зсередини, змушувало нервово зіскакувати з ліжка й озиратися в пошуках чогось. Чи когось.

Вілл завжди шукав темно-карі очі навпроти. Шукав Ганнібала, його голосу, порад, жадав його дотиків і постійних зустрічей.

- Ти знаєш, де мене знайти, - промовляє Лектер, - я завжди там. Чекаю на тебе. Минуло пів року, а ти ні разу не зайшов.

- Я казав, що не хочу…

- Добре подумай, Вілле, - цей розуміючий погляд іноді дратував. Бо здавалася, що Ганнібал знає Вілла краще за нього самого.

Навіть в уяві.

- Я мав це зробити. Інакше б наше переслідування тривало б до нескінченності. Я не бажаю такого життя, Ганнібале.

- Чого ж ти бажаєш, Вілле?

Ганнібал уособлював ту темну частину Ґрема, яку він досі заперечував. І яку мав придушувати в собі, щоб не стати таким, яким би хотів його бачити Лектер. Ця темрява підсвідомості - вендіґо, яке пробудив Ганнібал - постійно проривалася назовні, жадаючи, аби профайлер визнав її і прийняв. А визнавати перед нею свої темні бажання Вілл не хотів.

Але він був безсилий, коли ця інфернальна пітьма набувала обрисів Ганнібала. Тоді Ґрему хотілося злитися з нею воєдино.

- Я бажаю того, від чого відмовився, коли востаннє бачив тебе.

А підсвідомість послужливо підкидає уривок інших розмов:

«Ми могли б зникнути сьогодні вночі…»

«Я хотів здивувати тебе, Вілле. Але і ти здивував мене.»

«Навіть якщо я бачитиму тебе щодня, цю мить я запам’ятаю назавжди».

- Ти відмовився від мене, - говорить Лектер.

- Саме так, - визнає Ґрем.

- Ще не пізно все змінити.

- Вже пізно, Ганнібале, - шепоче профайлер і розплющує очі. Він знову сам домі у Вовчій стежці. Його оточує тиша, ліс і пустка. Ґрем завмер, коли лагодив мотор до рибальського човна. Чоловік поклав інструменти й глибоко зітхнув.

Без Ганнібала неможливо повноцінно жити. Лише існувати, повільно згасаючи, як сутінкове сонце перед настанням довгої зимової ночі.

«Ще секунду, ще одну секунду», - обіцяє собі Вілл і знову заплющує очі. Напівтемрява кабінету заспокоювала. Тут було затишніше ніж удома, попри неприємні спогади, пов’язані з цим місцем.

- Вирішив повернутися, - констатує Ганнібал. Він так само сидить у кріслі. - Чи щось забув?

Вілл підходить до нього. Дивується, наскільки чітко його уява відтворила Лектера. Воно й не дивно. Ґрем досконало вивчив обличчя Ганнібала: лінії обличчя, вигини губ, зморшки біля очей, його погляд і міцні долоні. Тому зараз доктор здається таким реальним. Аж трохи моторошно. Та профайлер таки нахиляється до Лектера й цілує теплі губи. Скоріше, просто торкається губами. Робить те, що хотів зробити в галереї Уффіці, коли обидва споглядали «Весну» Боттічеллі й розмовляли. Чи коли вечеряв з Ганнібалом багато років тому. Чи коли це було? Спогади плуталися. Вілл відчув, як Лектер розтуляє вуста, ніби запрошуючи проникнути глибше.

Темрява така жадана.

Ґрем не розриває поцілунку. Тільки хоче, щоб одного дня це сталося в реальності.