Cosa c'è per dessert?*

- Я поцілував Алану Блум, - повідомив Вілл, як тільки зайшов у передпокій до Ганнібала. Лектер, котрий хотів спитати, чому Ґрем зайшов так пізно, завмер. Вирішив перепитати, але так і не зміг.

- Що ж, проходь, - з якимось здивуванням сказав доктор, пропускаючи Вілла у вітальню. Сам ішов позаду, відчуваючи неспокій і легке невдоволення. Чому - зрозуміти не міг, бо все було, як завжди. Ганнібал майже забув, що кілька хвилин тому вечеряв з убивцею, аж поки Вілл не спитав:

- У тебе гість?

Не те, щоб йому було цікаво. Просто в очі кинувся вишукано накритий стіл. Ґрем спостерігав, як Лектер підійшов до вікна, повернувшись до нього спиною.

- Колега. Ви розминулися, - сказав Ганнібал перше, що спало на думку. Сам же розмірковував над словами Вілла, намагаючись зрозуміти, чому вони його так збентежили.

За мить стало зрозуміло.

Ганнібал хотів першим поцілувати Ґрема. Старанно обходив його бар’єри свідомості, налагоджував зв’язок, аби Вілл підпустив доктора ближче. Алані нічого цього не потрібно було робити. І Лектеру через це було неприємно.

Не варто Віллу знати про те, що Ганнібал у цю хвилину майже ненавидів Блум.

- Він не закінчив вечерю, - зауважив профайлер.

- Йому надійшов терміновий виклик, - сказав Лектер, майже автоматично. Все ще дивився у нічну темряву, намагаючись заспокоїтися. Єдине, чого чоловік зараз хотів - підійти до гостя й поцілувати. - Тому він пішов. Та ти від цього у виграші. У мене лишився десерт на двох. Скажи, як Алана відреагувала?

Ганнібал цікавився для годиться, бо здогадувався, що сказала його надто правильна колега. Сам повів Ґрема на кухню, де в духовці допікався десерт.

- Сказала, що мені буде погано з нею, а їй буде погано зі мною, - відказав Вілл, спостерігаючи, як психіатр дістає з духовки повітряні тістечка з хрусткою скоринкою. Вигляд їжі та приємний аромат випічки ніби пробудили чоловіка із заціпеніння, яке охопило його, коли Алана пішла. Ґрем відчув хвилю вдячності до Ганнібала.

- Мушу погодитися, - мовив Лектер, викладаючи тістечка на тарілки. Він додав журавлини та ожини для контрасту кольорів і став поливати кремом верхівки десертів. - Заради науки Алані доведеться тебе досліджувати, а ти ображатимешся.

- Я знаю, - зітхнув Вілл. Доктор вдавав, що зайнятий десертом, а сам поглядав на його губи.

- Тоді мені цікаво, навіщо ти її поцілував, а потім провів годину у дорозі під снігом, аби розповісти про це мені? - поцікавився Ганнібал.

Ґрем тільки зараз усвідомив, що ситуація дійсно абсурдна. Що він хотів почути від Лектера? Пораду? Догану? Заспокійливі слова? Навіщо прийшов? Чи думка психіатра стала для нього такою важливою? Може, Вілл просто хотів розібратись у собі? Втім, нічого розбиратися. Вони з Аланою не можуть бути разом хоча б тому, що профайлер нестабільний. У нього все частіше виникають галюцинації, він блукає ночами і страждає від головного болю. Хіба така людина потрібна Алані?

“Нестабільний”, - єдине слово, що крутилося в його голові.

- Я хотів її поцілувати з першої зустрічі. Вона з тих жінок, яких хочеться цілувати, - зізнався профайлер.

“Тебе теж хочеться цілувати, Вілле”, - подумки мовив Ганнібал. Та поки стримався. Чекав слушного моменту.

- Ти довго чекав, - сказав уголос Лектер, - отже, для поцілунку потрібна була ще й причина, крім бажання.

- Я… - Ґрем зітхнув і придивився до страви, яку так ретельно прикрашав доктор: - Що на десерт?

Лектер лукаво посміхнувся, бо чекав цього питання. Поставив свою тарілку і швидкими кроками наблизився до Вілла. Той запитально дивився на психіатра. Блакитні очі розширилися від подиву, коли Ганнібал наблизив своє обличчя і прошепотів, перш ніж торкнутися його губ своїми:

- Ти.

Ґрем розтулив вуста. Майже несвідомо, можливо, бажаючи щось сказати. Лектер одразу проникнув язиком у його рот. І Вілл дозволив. Хоч і не повністю розумів, що відбувається, та не відштовхнув Лектера, коли той притягнув його до себе. В його руках так тепло і безпечно. Ганнібал єдиний розуміє Вілла і не відштовхне.

- Навіщо?.. - тільки й спитав профайлер, неохоче розірвавши поцілунок. Очі Ганнібала заворожували своєю глибиною, коли він відповів:

- Бо я теж хотів поцілувати тебе з першої нашої зустрічі.