Ввічливість і нахабство

Вілл Ґрем кулею вилетів з кабінету Джека Кроуфорда, на ходу надягаючи куртку. Він був роздратований і наляканий. Роздратований, бо Джек не попередив про незнайомця-психіатра, котрий почав аналізувати його замість допомогти скласти профіль убивці. А налякався, коли мимохіть подумав: «Як багато встиг побачити цей психіатр? Що він думає про мене? Скаже Джеку, що я неврівноважений і небезпечний?»

Вілл збрехав. На лекцію з психоаналізу не пішов. Надто вже йому допекли слова психіатра. Ґрем ненавидів таких мозкоправів, котрі дивилися на нього, як на психічно хворого, хотіли залізти в голову, все роздивитися, наче його думки та емоції були музейними експонатами. Лиш Алана Блум була Віллу подругою й ніколи не намагалася його аналізувати.

«А я про психіатра нічого не знаю», - подумав Вілл, поки їхав додому. Напружив пам’ять і згадав, що про незнайомця казав Джек. Ніби психіатра звати Ганнібал Лектер. І що його Кроуфорду радила Алана.

Працювати з Аланою було б куди простіше. Чому вона не погодилася?

Ґрем не знав, чи зустріне доктора Лектера ще раз, бо не хотів, щоб той сканував його поглядом. Профайлер відчував цей погляд - допитливий і пронизливий, гострий, як лезо ножа. Варто якомога швидше закінчити з цією справою й облишити роботу в ФБР.

Та чи зможе Вілл відмовитися від подальшої співпраці з Кроуфордом? Джек навряд чи його просто так відпустить.

***

Зачувши стук у двері, напівсонний Вілл поспішив відчинити. Думки досі плуталися від нічних кошмарів, котрі ховались у напівтемряві кімнат. Ґрем навіть не встиг привести себе до ладу. Відколи це Джек став ранньою пташкою? На котру вони вчора домовлялися?

Годинник показував сьому. Вілл почувався виснаженим, ніби й не спав.

За дверима на Ґрема дивився усміхнений Ганнібал Лектер у дорогому діловому костюмі. Вілл миттю спохмурнів. Недовірливо вдивлявся за плече психіатра, сподіваючись побачити Кроуфорда, котрий би пояснив, для чого їм знадобився психіатр.

- Доброго ранку, Вілле, - озвався Ганнібал, бо мовчання затягнулося. - Можна зайти?

Знову вивчав Ґрема. Профайлер ледь стримався, аби не зачинити двері. Натомість спитав, проігнорувавши вітання Лектера:

- Де Кроуфорд? - тон його голосу був майже ворожим, бо Вілл почувався так, ніби Джек навмисне відправив психіатра до нього, щоб вони знайшли спільну мову.

- У суді, - Ганнібал не звертав увагу на похмуре обличчя співрозмовника. Відповідав спокійно і дружньо: - Сьогодні працюємо ми з тобою. Ти мене впустиш?

Вілл хотів спитати, якого біса, та згадав, що не поснідав і не зібрався. А доктор Лектер нахабно напросився в гості, хоча це нахабство було приховане за ввічливим тоном.

Ґрем окинув його підозрілим поглядом. Але не прогнав. Мовчки зайшов у дім, відчуваючи, як Ганнібал зачиняє за собою двері. Сам почав похапцем збиратися. Провів психіатра на кухню, знаючи, що нічого не запропонує на сніданок. Вілл забув купити продукти. Збентежений учорашньою появою наслідувача, він ніби випав з повсякденного життя і не міг нормально функціонувати.

- Я дуже обережно ставлюся до того, що їм, тому готую сам, - сказав Ганнібал, поки Ґрем поставив перед ним чашку. Хоча б чаєм пригостить. Доктор діставав з портфеля невеликі пластикові ємності з їжею. Він був аж надто правильним. - Почнімо день з білкового омлету. Трохи яєць, ковбаса, овочі. Пригощайтеся, Вілле.

Схоже, доктор Лектер не сердився на те, як закінчилася їхня перша розмова. Ґрем усе ще недовірливо ставився до Ганнібала. Та відмовлятися від сніданку не став. Його нервозність видавали метушливі рухи, і профайлер сподівався, що доктор не почне знову його аналізувати. Бо доведеться виставити його за двері.

- Дуже смачно, дякую, - визнав Вілл, куштуючи омлет. Ганнібал виявився непоганим кухарем. А профайлер був голодний.

- На здоров’я, - ввічливо відказав Лектер, поглядаючи на Вілла тим самим пронизливим поглядом. Профайлер же навпаки, дивився куди завгодно, тільки не на психіатра. - Перепрошую за аналітичну атаку, але невдовзі доведеться перепрошувати знову. Ти від цього втомишся і, певно, будеш дратуватись. Я ж вирішив зекономити час на перепрошування.

Красномовний, як і минулого разу. Зате хоч перепросив.

- Поводьтеся професійно, - перебив тираду психіатра Ґрем.

- А ще ми можемо спілкуватись, як дорослі, - додав Ганнібал. Він навіть їв вишукано. Алана ніколи не розповідала Віллу про Лектера. Варто запитати в неї. Вілл теж хотів знати про цього чоловіка хоч якісь подробиці. - Чого доброго станемо друзями.

Профайлер вкотре здивувався нахабству доктора.

- Ви мені не настільки цікаві, - прямо відповів Ґрем, начхавши на ввічливість. На що Ганнібал відповів коротким:

- Буду.

І на мить Віллу здалося, що це сказав хтось інший. Не доброзичливий доктор, а…

- Агент Кроуфорд каже, що у тебе нюх на монстрів, - Лектер змінив тему, ніби не дозволив Ґрему зрозуміти щось важливе. Вілл відсунув тарілку з омлетом.

- Не думаю, що дівчину на полі вбив Сорокопуд, - невідомо чому він вирішив поділитися власними припущеннями з Лектером. Можливо, через те, що Ганнібал вмів слухати. А ще викликав довіру й прихильність, хоча Вілл ще не вирішив, чи можна йому повністю довіряти.

- Диявол криється в деталях, - зауважив психіатр. - Чого наслідувач не зробив з дівчиною на полі? Що його видало?

- Усе, - тільки й відповів Ґрем, згадавши ту сцену. - Він хотів показати мені негатив плівки так, щоб я зміг побачити знімок, - він почав говорити швидко і знервовано. - Місце злочину було нам подане на тарілочці. Він ніби кидав нам виклик, не боячись, що його схоплять.

Звісно, Ганнібал не міг зрозуміти, як саме Вілл відрізнив одне вбивство від іншого. Ґрем думав про наслідувача, котрий так нахабно повідомив ФБР про свою присутність. Він убивав раніше, бо вся сцена у полі була поставлена професійно. «Навіть якщо ми спіймаємо Сорокопуда, поруч постійно буде інший монстр», - подумав Ґрем. А ще замислився: чому наслідувач убив саме зараз? Хотів зв’язатися з Сорокопудом? Посміятися з правоохороних органів? Чи привернути чиюсь увагу?

- Закінчуйте сніданок, Вілле, - заговорив Лектер. - Нам варто братися за роботу.

***

Першим, про кого згадав Вілл після того, як убив Гаррета-Джейкоба Гоббса, був Ганнібал Лектер. Ґрему було необхідно з кимось поговорити, інакше власні кошмари, емоції, думки і страхи довели б його до божевілля. Не можна казати Джеку, як глибоко вбивство зачепило Вілла.

Він досі відчував на обличчі чужу кров, хоч давно її змив. Кров наче в’їлась у все його єство, заплямувавши Ґрема, зробивши його…

Вбивцею.

Від цієї думки хотілося тікати від самого себе світ за очі.

Тому ввечері Вілл стукав у двері Ганнібала Лектера в надії, що той його не прожене. Було соромно, що він сам не може дати собі раду. Навіщо він у це вліз? Навіщо погодився допомогти Джеку?

- Вілле, доброго вечора, - психіатр відчинив двері. Він здивувався вечірньому візиту, проте гостя не прогнав. - Вам щось потрібно?

Ґрем спромігся вимовити лиш:

- Докторе Лектер, мені потрібна ваша допомога.