Il risveglio del mostro*

«Ви піймали мене тому, що ми з вами однакові, містере Ґрем».

Томас Гарріс «Червоний дракон»

Ганнібал Лектер відчинив двері робочого кабінету, щоб випустити Франкліна - надто нервового пацієнта. Доктор обдумував те, що з Франкліном можуть виникнути проблеми. Побачивши серйозного чоловіка в костюмі, Ганнібал одразу подумав, що це коп. Лектер раніше мав справи з поліцейськими, тож навчився їх розпізнавати, як би вони не маскувалися. В Італії доктор вдосталь з ними погрався. Та, схоже, цей чоловік не маскувався. На звичайного копа незнайомець не був схожий. Ганнібалу стало цікаво. Водночас психіатр задався питанням: чому до нього завітав представник правоохоронних органів.

- Докторе Лектер, - чоловік простягнув руку в знак привітання. Розгублений Франклін машинально її потиснув. - Я спецагент…

- Не хочу здатися неввічливим, - Ганнібал одразу вирішив поставити спецагента на місце, - але це приватний вихід для пацієнтів.

Спостерігати, як агент шукає в кишені посвідчення, намагаючись загладити незручну ситуацію, було кумедно.

- Докторе Лектер, вибачте, - незнайомець розгублено всміхнувся. Ганнібал терпляче чекав на пояснення. - Я агент Джек Кроуфорд, ФБР, - він розгорнув посвідчення, яке психіатр пильно роздивлявся кілька секунд. Від федерала пахло паперами, моргом, кавою і порохом. - Можна зайти?

- Зачекайте у приймальні, - Ганнібал сказав це навмисне, показуючи агенту, що посвідчення федерального бюро на його території не дає ніяких переваг. Та й варто обдумати причину несподіваного візиту. Доктор останнім часом був доволі обережним. Тож причина в іншому. - Франкліне, побачимося наступного тижня, - мовив він пацієнту і додав: - Якщо, звісно, агент прийшов не по вашу душу.

Доктор сказав це, аби вивідати, що привело федерала до нього. Темні очі пильно вивчали обличчя Кроуфорда. За найменшого сигналу небезпеки Ганнібал мав діяти швидко і вбити обох свідків.

- Ні, - заперечив агент, - по вашу.

Лектер кивнув і зачинив двері перед носом агента.

Через якийсь час Ганнібал впустив Кроуфорда. Той зайшов, розглядаючи тьмяне приміщення з вишуканими меблями, і спинився в центрі.

- Можна поцікавитися, чому по мою душу? - відверто спитав Ганнібал, не виказуючи стурбованості чи страху. Він давно розучився боятися.

Боялися зазвичай його.

- Можна, але спершу я поставлю кілька запитань, - агент Кроуфорд вирішив відігратися за очікування у приймальні. Лектер люб’язно всміхнувся, стежачи за кожним його рухом. Так само хижак спостерігає за здобиччю, зачаївшись у схованці. - Ви чекаєте наступного пацієнта?

- Ні, ми тут самі, - відповів Лектер, розвівши руками.

- Чудово, - мовив Кроуфорд, не припиняючи проходжатися кабінетом. Ганнібал, навпаки, завмер і чекав. - А де секретарка?

- Вона була надто романтичною натурою. Поїхала шукати кохання в Англії, - Лектер рушив за агентом, проте тримався на певній відстані. Він відмовився від секретарів після того, як остання виявилася надто допитливою. Довелося її позбутися. - Шкода, що вона пішла.

Чоловіки пройшлися вглиб приміщення до робочого столу психіатра.

- Ого, - агент зауважив малюнок на столі доктора - бездоганно виконаний олівцем дім з безліччю деталей. - Це ваші?

- Перші роботи, - відказав Ганнібал. - Інтернат у Парижі, де я навчався у дитинстві.

- Кількість деталей просто вражає, - агент був щиро вражений. Лектер відігнав не вельми приємні спогади про дитинство. Зараз не час бути сентиментальним.

- Я рано дізнався, що олівці найкраще гострити скальпелем, - доктор узяв скальпель і олівець. Федерал і не здогадувався, що Лектер одним рухом міг позбавити його життя, якби захотів. Ганнібал орудував скальпелем не гірше, ніж олівцем. - Я починаю підозрювати, що ви мене вивчаєте, агенте Кроуфорд.

- Ні, - заперечив Джек. - Мені вас порекомендувала Алана Блум з відділу психології у Джорджтауні.

Отже, візит ФБР не пов’язаний з тим, чим час від часу займався Лектер. Це його трохи заспокоїло.

- Більшість відділів психології кишить розумово відсталими, - іронічно зауважив Ганнібал. - Докторка Блум - виняток.

- Так і є, - погодився агент, бачачи, що розмова стає менш напруженою. - Вона казала, що ви були її керівником, коли вона вчилася в аспірантурі.

- Я навчав її стільки ж, скільки й вона мене, - мовив Лектер. Він не квапив агента, адже сам його вивчав.

- А ще показала вашу статтю, - додав Кроуфорд. - «Еволюційне походження соціальної ізоляції».

- Так, - Лектер втішено кивнув.

- Дуже, дуже цікаво, - сказав агент. - Навіть для дилетанта.

- Дилетанта? - перепитав Ганнібал. - Працюєте у відділі біхевіористики і вважаєте себе дилетантом?

Він добре запам’ятав усе, що було написано в посвідченні Кроуфорда.

- У вашій компанії, докторе, так, - Джек помовчав і додав: - Потрібна ваша допомога з психологічним портретом.

Нарешті вони дісталися суті розмови. Ганнібал трохи подумав і погодився. Бо побачив для себе можливість зазирнути всередину ФБР. В майбутньому знайомство з Джеком Кроуфордом стане Лектеру в нагоді.

***

В кабінеті Джека Кроуфорда Ганнібал почувався некомфортно, хоч ніяк це не виказував. Доброзичливо всміхаючись, розглядав фото жертв і задавав питання агенту. На третього чоловіка в приміщенні не звертав увагу, допоки той не заговорив. Допоки не почав діалог. Адже Лектер був тут не лише для Того у, щоб допомогти спіймати серійного вбивцю.

Джек Кроуфорд попросив зробити психологічний аналіз Вілла Ґрема. Доктор Лектер хотів знати, чому. Тож охоче продовжував діалог. Та коли Вілл Ґрем подивився йому в очі, Ганнібал ледь стримав захват. І зрозумів, чому Кроуфорд зажадав аналіз цього чоловіка.

Вілл Ґрем був таким же, як і Ганнібал, тільки ще не знав цього. І доктор Лектер мав намір розбудити звіра всередині Вілла.

Варто всерйоз зайнятися кулінарією. Ганнібал давно не готував чогось особливого.

Як щодо смажених легень з овочами?