Перша вечеря удвох

Це сталося після їхньої розмови, коли Ганнібал віддав Віллу його психологічну оцінку. Здається, Ґрем уперше побував у кабінеті доктора Лектера. Все ще закритий для усього світу (і для психіатра також), він слухав спокійний розважливий голос Ганнібала. Той ніби не звертав увагу на похмуре обличчя профайлера, котрий вивчав співрозмовника важким поглядом. Лектер стояв коло столу, Вілл знаходився на вузькому балконі, куди з кабінету Лектера вела драбина. Тут на численних полицях стояли книги, що їх Ганнібал зібрав за своє життя.

Втім, Ґрема не цікавили книги. Та й бути тут він не хотів, всіляко показуючи своє небажання розмовляти з Ганнібалом. Проте зі здивуванням усвідомив, що психіатру легко вдалось його розговорити.

- Джек вважає, що Ебіґейл допомагала батькові вбивати дівчат, - мовив Вілл. Стоячи нагорі, він спостерігав за Ганнібалом, котрого ця новина, здається, не стривожила так само, як його. Лектер лишався спокійним і зібраним.

Ґрем зловив себе на думці, що почувається глядачем, а психіатр — актор, котрий грає для профайлера. Спостерігати за Лектером виявилося цікаво, хоч Вілл забув, що Ганнібал так само спостерігає за ним.

- Що ти при цьому відчуваєш? - спитав Лектер, піднявши голову, аби бачити співрозмовника. Він був у темному костюмі у смужку, світло-блакитній сорочці й бордовій краватці. Істинний взірець вишуканості й гарного смаку.

- А що при цьому відчуваєте ви? - іронічно кинув Вілл, не турбуючись про манери. У кабінеті, де все мало своє місце, Ґрем почувався осердям хаосу.

- Думаю, це грубо, - було невідомо, чи Ганнібал відповів на питання профайлера, а чи зробив зауваження щодо його тону.

- І я, - відказав Ґрем, крокуючи повз полиці з книгами. Ганнібал поклав документи з оцінкою Вілла, повернувши голову до столу. Затінений профіль виглядав майже бездоганним на фоні освітленого кабінету.

- Проте це абсолютно можливо, - додав Лектер. Вілл спинився.

- Цього не було, - холодно сказав Ґрем.

- Джек запитає у неї, коли вона отямиться, - зауважив Ганнібал. - Або змусить це зробити одного з нас.

Він ніби й не хвилювався про це. Вілла чомусь дратував спокій психіатра.

- Це терапія чи група підтримки? - не втримався Ґрем від колючої репліки.

- Як вам завгодно, - з тим же доброзичливим виразом обличчя відповів Лектер. - Вілле, дзеркала вашої душі можуть відбивати найкращі твої частини, а не найгірші частини інших. Подумайте про це.

Вілл зітхнув, а Лектер продовжив:

- Пропоную обговорити це у менш формальній обстановці. Як ви дивитеся на те, щоб прийти післязавтра до мене на вечерю?

*****

Вілл погодився, хоч довго розмірковував над своїм рішенням. Ганнібал був втішений, бо збирався почастувати свого гостя чимось особливим.

Довго перебирав рецепти, затримуючись, щоб прочитати деякі інгредієнти. Вибір рецептів приносив доктору неабияке задоволення. Так само, як і вибір жертви. Цього разу Ганнібал обрав тар-тар з яловичини з м’ятним сиропом на апертив, особукко з баранини, зі смородиновим соусом та майораном у якості основної страви, а на десерт — повітряний горіховий мус з вином і шматочками груші. Чоловік провів пальцями по картках з рецептами. Чомусь подумав, що Віллу має сподобатися.

А тоді узявся обирати м’ясо.

*****

Профайлер почувався недоречним у просторій напівтемній вітальні, де панував порядок. Сам він прийшов у тому ж одязі, в якому кілька годин тому оглядав жертв Грибника у морзі. Не мав часу перевдягнутися. Тож задавав собі питання: а чи не тхне від нього трупами?

- Про що ви хотіли б поговорити, Вілле? - Ганнібал був сама люб’язність, коли подавав Ґрему тар-тар. М’ясо, подрібнене на малесенькі шматочки, було викладене у невеличку тарілку й полите зеленуватою рідиною. Профайлер вловив аромат м’яти, цитрусових і цибулі. - Про останню справу?

- Це черговий сеанс психотерапії? - Вілл глянув на Ганнібала, іронічно вигнувши брову. Лектер не переставав дивуватися тому, що Ґрем настільки справжній і відвертий з ним. Не боїться бути собою — колючим, часом невдоволеним, часом зухвалим. Психіатр хотів би, щоб Вілл говорив без упину, а він би слухав, смакуючи страви.

Проте Вілла важко розговорити. Треба постійно підтримувати діалог, щоб дочекатися бодай короткої репліки.

- А ви хочете, щоб це був сеанс? - поцікавився Лектер. Ґрем замислено куштував страву. Легка усмішка з’явилася на його губах.

- Смачно, - зауважив профайлер. Чомусь для Ганнібала похвала від Вілла була особливою. Він всміхнувся у відповідь.

- Як ви гадаєте, чому Грибник залишив рослини помирати? - запитав доктор, не сподіваючись на відповідь. Проте Ґрем заговорив. Певно, він хотів поговорити про це з кимось, бо відповів майже одразу:

- Ті люди були не рослинами, а добривом. Тіла були вкриті грибами.

Лектер яскраво уявив цю сюрреалістичу картину — присипані землею, синюшно-білі тіла, порослі грибами, що забирали рештки життя з людей.

- У будові гриба головного мозку людини це — мережа заплутаних зв’язків, - зауважив доктор.

- Можливо, вбивці подобається їхня здатність зв’язуватися, - припустив Вілл. - Робити це так, як не може мозок людини.

- Ваш може, - мовив Лектер з легкою посмішкою. Розмова йому подобалася.

Ґрем засміявся. Він сміявся дуже рідко, тож Ганнібал просто дивився на нього.

- Так, - сказав профайлер, все ще сміючись. Він вже з’їв тар-тар. Треба принести основну страву. - Так, але… Не фізично.

У Вілла була яскрава міміка, коли він дозволяв собі показувати емоції.

- То ось що шукає Грибник, - сказав Лектер. - Певний зв’язок. Я принесу основну страву.

Чоловік дістав з духовки особукко. Виклав стейки, що їх сам нарізав з гомілок. Він не діставав кістку, бо це було особливістю страви. А ще кістковий мозок надавав страві насиченого смаку. Чоловік додав овочі, що тушкувались у вині й томатній пасті, виклавши їх біля м’яса у формі кола.

- Ви прекрасно готуєте, докторе, - щиро сказав Вілл. Він став більш розкутим і не дивився на співрозмовника так підозріло, як раніше. Можливо, відчував, що Ганнібалу можна довіряти. - Не думали про кар’єру шеф-кухаря?

- Приготування їжі — радше моє хоббі, - озвався Лектер. - Я роблю це, аби заспокоїтися чи забути про повсякденне життя. Якщо ж обмежу себе якимись рамками — стане нецікаво.

Він також промовчав про те, що навряд чи став би терпіти кухарів-невігласів, чим привернув би увагу поліції до свого ресторану, з якого постійно б зникали працівники.

- Якщо Грибник шукає зв’язок, то він неодмінно продовжить свою справу, - Ґрем повернувся до попередньої теми розмови. - Адже ми перекопали його садок.

- Тому ви сьогодні були у морзі, - мовив Ганнібал. Вілл знітився.

- Я не хотів, щоб… - почав він.

- Все гаразд, - м’яко перебив його Лектер. - Ви — зайнята людина, Вілле. Ваш час цінний. А я його у вас забрав.

- Як не дивно, та я з користю провів час у вашому товаристві, - зізнався Ґрем. М’ясо припало йому до смаку. Можливо, він теж хижак? Ганнібал лише розмірковував над цим, а деталі майбутнього плану вже виникали у його голові.

Вілл пішов після десерту, сказавши, що у нього завтра лекція, тож він має готуватися. Насправді профайлер мав намір поїхати до Ебіґейл, і Ганнібал це знав. Чоловік починав розуміти Ґрема. Це тішило. Вілл же досі не бачив справжнього Лектера. Проте він неодмінно побачить, коли прийде час. Що тоді станеться, психіатр не знав, але бажав би, щоб Вілл у майбутньому був на його боці.

Не хотілося вбивати людину, яка могла б зрозуміти Ганнібала.

Він би приєднався до Вілла, та мав помити посуд і поприбирати. Треба було утилізувати залишки людської ноги, що лежала у підвалі, й добре все продезинфікувати, а відкладати справи на потім Ганнібал не любив.

А ще Лектер подумав, що варто запрошувати Вілла до себе частіше.