Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
··›·‹··
Довбаний вересень, він все-таки настав. А це означало тільки одне — початок нового семестру після солодкого місяця канікул.
Не те, щоб Чімін не любив осінь, ні, він обожнював цю пору року: повітря довкола вбирало в себе запах мокрого, сухого листя; ранки ставали дедалі прохолоднішими та приємно щипали допитливі носики, що ледь-ледь виглядали з-під теплої ковдри; світ заповнювався гарячо-червоними та помаранчевими барвами… І все далі було б так солодко та романтично, якби не одне диявольське створіння на імʼя — Мін Юнгі.
– Чорт, він же сто відсотків сьогодні зʼявиться на першій парі, – метушився Пак, – Ще й, бляха, швидше за все, на півгодини раніше припреться, щоб перше місце біля “сцени” зайняти заради такого шоу. Аргх! Вліпити би по його самовдоволеній пиці хоч раз… Але ж ні, Пак Чімін, тебе батьки не так виховували, можна тільки здачу давати, бе-бе-бе. Чорт, у сучасному світі психологічне знущання вважається за повноцінне насилля взагалі-то. В зуби зацідити і за менше можуть. А за те пекло, що він мені влаштував, то пора б уже й руки його криворукі переламати! Як же дістало, ааа… – Чімін впився руками у своє волосся та безсило застогнав.
– Добре, тихо-тихо, зберися, Пак Чімін, не кінець світу. Це буде вдруге та востаннє. Ну зробиш ти цю дурню, пошумлять всі тиждень-другий і забудуть, правда ж? – хлопець закотив очі й сам собі скривився у дзеркалі. – Забудуть, ага, звісно, якщо тільки те падло не буде всім нагадувати про це кожні 3 дні, як минулого року. Це фіаско, Чіміна-а… – хлопець уявив, як він у відчаї кінематографічно сповзає по уявній стінці і заходиться сльозами на підлозі ванної кімнати, але, оскільки час жив по загальновизнаних законах, а не по законах маленького драматичного Чімінового театру, хлопцю-таки довелося відкласти свою істерику, у вже й так переповнену скигленнями скриньку, і почати виконувати ранкову рутину, бо за годину мав би приїхати Техьон із «подаруночком» від свого нездорового старшого брата.
Для того щоб зрозуміти причину такої раптової втрати жаги до життя хлопцем — нам доведеться трішки зануритись у минуле.
Справа була в тому, що маленький наївний дурник Пак Чімін, під впливом небувалої (алкогольної) впевненості в собі, ще рік тому на одній із вечірок присвяченій закінченню школи та переходу в нову еру під назвою «Доросле життя», завинив “маленьке” бажання старшому брату свого найкращого друга та однокласника — Міну, бісовому, Юнгі. За яким чортом він тоді зі своїми університетськими друзями припхався на «тусню тупих малоліток», як він сам часто таке зборище називав — відомо одному Богу (і імʼя йому Мін Юнгі, ага).
Добре, насправді в Пака є одна геніальна здогадка. Якщо вірити, а Пак вірить, що людину в дійсності мотивують лише дві речі: страх померти від голоду і халява (а коли вже справа стосується халявної випивки, то тут просто сам всесвіт велів засунути своє «я з малишнею не тусуюсь» поглибше), то все дуже навіть стає на свої місця.
Ах, і варто згадати, що Пак не “мастАк” у розпиванні алкоголю, вірніше, він взагалі не мав жодного досвіду в цьому ділі, дякуючи батькам, які притримувалися пуританської моделі виховання щодо їх викоханого чада (взагалі-то вони сонечки, цьом їх у лоба). Та й вечірка та була першою в його житті… не кажучи вже про те, що йому було лише 18 (як і половині присутніх там), коли алкоголь можна розпивати лише з 19-ти років. Але залишається сподіватися, що не кожен «перший досвід» у житті Пака буде таким «захоплюючим». І так вже склалося, що у хлопця в цьому житті є лише дві Ахіллесові пʼяти: Техьон і азарт. А коли вони поєднуються, то це перетворюється у смертоносний коктейль (безалкогольний, мам).
А тепер уявімо: ніч, будинок наповнений розчервонілими пʼяними тушами (пʼять хвилин як не)школярів, музика в децибелах небезпечних для людей у котрих між вухами знаходиться мозок, а не перекотиполе; твій друг, котрому ти не можеш відмовити, бо: «Давай ти хоч на один вечір перестанеш бути нудним ботаном і пустиш свої пружні бедра в танець, а в горло заллєш щось міцніше за мамині корисні смузі із селери. Ну заради мене, будь ласочка» й дивиться на тебе своїми щенячими мокрими очима, знаючи, що це твоя слабкість.
Аж ось наша майбутня зірочка випиває один шот, за ним одразу другий, бо: «Один і діти перехилити можуть»; а потім і третій, бо зі слів Те: «Два — то на смерть». Найтверезіше, що памʼятає Чімін — це те, як Техьон міцно схопивши його за руку тягне кудись у бік імпровізованого танцполу і чомусь світ вже крутиться довкола Чіміна, а не Сонця.
І на якийсь час він навіть думає, що все це не така вже й погана ідея і друг його знає що робить. Вся напруга, тривога і ніяковість спадають, він нарешті відпускає себе та рухає тілом у ритм із музикою, яка вже не здається ненормально гучною, а навпаки — хочеться більше, гучніше; хочеться злитися з нею, стати музикою, щоби вона заполонила кожну клітину тіла і вже не відпускала зі своїх жадібних обіймів.
І, напевно, все могло б закінчитись на такій натхненній ноті (ну, можливо пізніше ще б додався новий «класний досвід» схиляння обличчя над туалетом, що автоматично йде з приміткою +1 до «першого алкогольного досвіду», але не суть), напевно могло… якщо ви не Пак Чімін, у котрого друг Мін Техьон.
З нірвани Пака вириває, хто б ви думали: «Тешечка~а» (ого, серйозно Пака розмазало з трьох шотів), котрий наполегливо вказує кудись пальцем угору і щось шепоче (кричить) на вухо, але в цьому задушливому приміщенні й поліцейську сирену ніхто не почує, тому знову його кудись тягнуть, а він і не проти (дарма! дарма ти не пручаєшся, на вірну смерть тягнуть, тряпка ти така!)
Сходи вгору, двері в кімнату, чорні зверхні очі оправлені таким же смоляно-чорним волоссям, глузлива усмішка. Пак щиросердно намагається зібрати цілісний образ по шматочках, і як тільки пазлики в його голові гучно клікають — стає очевидним, що цей вечір запамʼятається надовго.
Мін, причина всіх земних бід, Юнгі розслаблено сидить на дивані в оточенні своїх друзів, вони про щось перемовляються, а потім по черзі вітають щойно увійшовших у ледь освітлену кімнату хлопців. Паку варто було здогадатися, що стоїть за Техьоновими вмовляннями та мокрими щенячими очима, бо серед Мінових друзів, зовсім “випадково”, саме сьогодні опинився Чон Чонгук. Ох, нестерпне імʼя від згадування якого у Пака вже зʼявився умовний рефлекс у вигляді закочування очей. Бо його друг, а швидше по вуха закоханий ідіот, ось вже майже цілий рік не змовкає про «найрозумнішого, найталановитішого, найкрасивішого, найгарячішого, і просто богоподібного» донсена свого брата.
Але повернемося до нашої вечірки. Чімін, звісно, не згадає навіть під впливом розпеченого ножа на своєму чолі, як вони усією дружньою (пʼяною) компанією дійшли до карткової гри Уно на бажання, яку хлопець вперше в житті бачив і йому чомусь здалось, що правила «дитсадівської» гри йому пояснювати не потрібно і так все зрозуміло: «Я взагалі-то школу з відзнакою закінчив, так що затуліться і давайте я вам покажу як -нагинати- вигравати треба». Отож, нескладно здогадатися, кого врешті нагнули.
З приголомшливою поразкою у вигляді 20 з лишнім карт на руках і в оточенні потираючих у нетерпінні руки, немов мухи лапки, хьонів — Чімін, немов німа тряпкова лялька, покірно схилив голову додолу в очікуванні, що її зараз знесуть нагостреним мечем (а краще б так). Пустим мертвим поглядом він оглядав свої руки, а приємне спʼяніння, ніби враз зняло чиїмсь лихим закляттям.
Пак знав себе надто добре — він не зможе відмовитись від покарання, яким би воно не було, бо згідно його принципів: “картярський борг святіший за власне життя” (і як тільки в його світлій голівоньці сформувалась така безглуздість — пояснити до сьогодні ніхто не в змозі). А ще, він надто добре знав Мін, чорт би його побрав, Юнгі, котрий кістьми ляже, але використає цей шанс познущатися над своїм маленьким наївним донсеном. І якщо раніше Пак був готовий вибачити старшому будь-які його чисельні підколи у свій бік, то ці слова він не вибачить ніколи. Ні, точніше, він не вибачить цей безсоромний рот, який прямо в цій задушливій та на-пів темній кімнаті виносить його вирок.
– Чіміна-а, мені тут нашепотіли, – Техьон, здається, щойно відвів очі кудись у, ну дуже вже цікаву, стелю, – Що ти, як вірна собачка, слідом за Те цього року вступаєш у наш універ, – продовжував Мін, а в Пака вже зуби скреготали, бо “вірна собачка”, то швидше про Техьона, котрому куди завгодно, тільки би там навчався його “Апполон”, а от Пак, так вже склалося, волів туди за власним бажанням, все-таки омріяний найкращий факультет із хореографії сучасних танців, по збігу обставин чи насмішки долі, був саме в цьому університеті. – І мені раптом спала на думку така вже чудова ідея, ти не повіриш, – давився в нетерпінні добряче захмелілий Юнгі, а Чіміну вже вити хотілося, бо ще досі жодної чудової ідеї Міну по відношенню до Пака не спадало. – Як ти мав би знати, я щойно перейшов на третій курс і, включно з цим роком, я буду в університеті ще на протязі двох років, – якось занадто повільно підводив до суті Мін, немов розтягуючи задоволення від кожного свого слова, – Тому, я думаю, це достатній термін для відбуття твого “покарання”, – а Пак собі вже разів із триста пообіцяв ні краплі в рот у майбутньому не брати, Техьона з друзів викреслити, заповіт на свої улюблені ЕйрПодси переписати на бабусиного кота Флаффі, бо тепер виключно лише він його найкращий друг; і серце вже, здається, зовсім скоро вилетить у стратосферу від такого нервового напруження, поки Мін без краплі милосердя і тіні сумніву продовжував. – В перший день твого навчання, і на наступний рік твого навчання, так само в перший його день — ти, Пак Чімін, прийдеш в університет у формі милої мейдочки*1 і проведеш в такому вбранні цілий день, кожну божу пару, а на перерві фотографуватимешся з кожним, хто цього забажає, без права відмовити.
Ось і все, чорний занавіс. А серце, котре ще кілька секунд тому поривалось побити рекорд Гіннеса по кількості ударів за секунду — з важким глухим звуком бухнуло на землю. І здається, ніхто не помітив, але всього за хвилину промови Міна, Пак переживав вже четверту клінічну смерть. Та, певно, хтось там на небесах його “нестримно любить”, бо кожного разу повертав бідного хлопця назад до життя змушуючи стикатися очі в очі зі своїм кошмаром. Він пропав, він так сильно та безнадійно пропав…
Та ніч і досі служить живим нагадуванням непомірної тупості та безрозсудливості, якій людина може піддатися під впливом алкоголю. Тож, коли день розплати з боргом настав — Чімін не став пручатися та сам одягнув турботливо передане Міном напередодні увечері вбрання мейдочки (звідки тільки він його взяв, збоченець довбаний!).
На диво, одяг був пошитий доволі якісно, тканина була приємною на дотик та мала ледь вловимий терпкий квітковий аромат (також наводить на думки: той навіжений її спеціально парфюмами набрискав чи сам вдягав? Брр, краще про це не думати). І комплектувався “костюмчик” згідно всіх канонів японської манги: чорний сарафан довжиною нижче колін, його верхня частина була оздоблена ґудзиками на грудях, що піднімались вверх по низькій горловині; довгі чорні рукава мали білі манжети, а поділ сарафану був оправлений рюшами; також додавався білосніжний накрохмалений фартушок, який ззаді на талії збирався в бант та мав вузькі шлеї з рюшами на плечах; бонусом йшли білий обідок на голову та панчохи в сіточку. Мм, такий прикид ну просто “маст хев” у шафі кожного Пак Чіміна на цій грішній планеті.
Благо, батьки не бачили свого сина в цій бойовій екіпіровці, бо ще два місяці тому полетіли у відрядження до Нью-Йорку по роботі (яке раптом перетворилося на повноцінний переїзд туди, хоч батьки цього й не визнають, але Чімін не знаходить іншого пояснення їх відсутності в домівці вже цілий рік на теперішній день*2 та радіє хоча б тому, що ті поки не намовляють його на переїзд до них). І не те, щоб батьки Чіміна були залізобетонних консервативних поглядів, але, все ж погодьтеся, така феєрична поява в університеті в перший же день не справить гарного враження про їх сина: ні серед студентів, ні, що гірше, серед викладачів. А Чімін ще з першого класу завчив мамину мантру: «Спочатку ти працюєш на авторитет — а пізніше він на тебе». Вибачте, матінко, але тут все однозначно потрачено і відновленню не підлягає. Тому доведеться батрачити вашому дорогоцінному сину від початку до кінця, без перерв на каву чи чай.
Однак, варто віддати хлопчині належне — цю подію він переніс як справжній стоїк*3 — стійко. Та яким би філософським підходом до ситуації Чімін не користувався — цей випадок-таки залишив свій відбиток на психіці хлопця. І якби не чудові гени, якими нагородили його батьки, завдяки яким його нервова система була достатньо сильною; та якби його не оточували любовʼю і підтримкою рідні із самого дитинства — то переживати подібні насмішки і плітки було б набагато складніше. Тому зараз він просто радів і був вдячний, що він саме такий, саме той, хто ладний впоратись із жорстоким вивертом долі, хто ладний, не дивлячись на глузливі насмішки, підсвистування та дуже однозначні підморгування у свій бік, не втратити лице та не подарувати таку насолоду цьому демону — Мін Юнгі. О ні, ця думка однозначно підтримувала його впродовж того, здавалось би, нескінченного дня, він прокручував та жував цю думку знову і знову, виводячи її на сяючий пʼєдестал, який не давав згаснути свідомості хлопця та віддатися виру відчаю. Адже найкращий спосіб миттєвої помсти — це руйнування очікувань кривдника. Якщо ти вже не можеш втекти від свого ката, то принаймні можеш впевнено дивитися в його очі з посмішкою, немов промовляючи: «Ти можеш зламати моє тіло, але я не дам тобі зламати свій дух!»
Чімін знав, що ніколи у світі не дозволить подібній ситуації закарбуватися у своїй памʼяті — як день, що зруйнував його. Ні-ні-ні, він направить всю злість лише на одну конкретну бруняву голівоньку і коли вона відвернеться — він обовʼязково стукне її предметом поважче. Пак, взагалі, не мстивий, у всякому разі він так думав до того дня, але цьому холодному змію він обовʼязково відплатить, ще й чайових накине. Можете вважати його схибленим, але ж людині в таких ситуаціях потрібен певний стимул, щоб продовжувати жити та не звернути свою ментальну шию на шляху зцілення.
Тож, якщо в кожній історії є певна мораль, то в цій вона обовʼязково звучала б так:
«Не пий.
Якщо вже пʼєш — не грай із сумнівними особистостями в ігри на бажання.
Якщо вже граєш — вигравай.
Якщо програв — бери на себе відповідальність і роби висновки».
І поки Чімін з минулого робить висновки — Чімін з майбутнього хоче (відкрутити собі минулому яйця), щоби вищезгадана відповідальність швидше закінчилась і він міг забути про все це, як про страшний сон та жити і далі як нормальна середньостатистична людина без сумнівного досвіду.
Коли раптом, із невтішних роздумів хлопця вириває найнеприємніший, після вранішнього будильнику — звук двірного дзвінка.
___________________
Примітки:
1. «Мейдочка» або «мейд-сама» — з англійської «maid» (дівчина, служниця), це жаргонний термін в Японії для опису дівчат-покоївок. У японській поп-культурі та аніме ці дівчата (інколи і хлопці також) вбрані в спеціальну форму і виконують функції, які можуть включати прибирання кімнат, доставку їжі і напоїв, а також виконання інших послуг для гостей.
2. На теперішній день* — головні дії історії відбуваються на другому курсі навчання Чіміна в університеті і на четвертому курсі для Юнгі.
3. Термін «стоїк» походить із філософії стоїцизму та означає людину, яка володіє особливими здібностями до стійкості та розвиває в собі сильний дух, щоб знайти гармонію зі світом і прийняти його таким, як він є. Наприклад: стоїки переконані, що ми не можемо контролювати все, що відбувається у світі, але ми можемо контролювати свої реакції на події.
___________________
Привіт, Дорогий читач!
Це моя перша робота, але я нею безсумнівно пишаюся. Сподіваюсь, мені вдасться поповнити український інтернет-простір якісним і цікавим фанфіком, який зможе торкнутися ваших сердечок та вселити в них бодай трішки тепла і надії (принаймні, такий план).
Я намагалась надто не ускладнювати історію та супроводжувати її буденним життєвим гумором, а особливо — турботою і любовʼю.
Що ж, сподіваюсь, вас зацікавила ця історія, адже далі тільки краще, це я можу обіцяти ;)
Буду вдячна вашій підтримці: лайки-класи, закладки, збереження, підписки, теплі коментарі, поширення-репости, молитви — вітається все.
Дякую за увагу, будьте здорові, цьом :*