Частина 12

··›·‹··

На ранок наступного дня Чімін прокинувся із важкою головою, оскільки всю ніч хлопець прокрутився у ліжку наелектризований міксом почуттів: окрилення та натхнення від раптових нічних змін зовнішності та намагань відігнати нікуди так і не зниклі навʼязливі думки про те, як він мало не відправив своє емоційне повідомлення хьону.

 

Важко простогнавши та вмившись холодною як лід водою, щоб трохи прийти до тями, Чімін невіряче оглядав своє відображення у дзеркалі: колір волосся і справді личив йому, але все ще був дуже незвичним. Пак намагався гарно вкласти шовкові пасма, але все здавалося якимось дивним та неприродним, тому хлопець просто звично розчесав волосся назад, та побіг швиденько збиратися і снідати.

 

Однак вже стоячи у передпокої, Пак знову розглядав своє волосся у дзеркалі, і хлопця почали охоплювати сумніви. Все ж страх реакції оточуючих та неспокійний розум після безсонної ночі — взяли верх, і він швидко дістав з шафи шапку, нацупивши ту на голову. Врешті юнак вдоволено видихнув та вирушив до університету. 

 

Перша пара тривала майже цілу вічність, адже хлопець з усіх сил намагався тримати себе при свідомості та не відійти у світ снів принагідно вдарившись лобом об парту. Тому перед початком наступної пари він одразу поспішив до вендорного автомату, щоб придбати собі якийсь прохолодний кавовий напій, котрими зазвичай не захоплювався, але сьогодні потрібно було у будь-який спосіб тримати себе у тонусі.

 

На щастя, біля автомату не було черги, як зазвичай, і хлопець на радощах почав обирати напій, зупинившись на якомусь суперкарамельному лате. Вкинувши монетки та натиснувши потрібну кнопку, він із нетерпінням та сяючими очима став очікувати поки автомат врешті почне виконувати свою безпосередню функцію, але у відповідь лунала лише насмішлива тиша.

 

– Та якого… – Чімін “по-троху” втрачав терпіння та притупував ногою у роздратуванні. – Ей! Працюй давай, проклята ти машина, – хлопець кілька разів “легко” гупнув по склу, і приречено зітхнув.

 

– Хм, а я все думаю, в чому проблема: в такому молодому віці, а вже зір втрачаєш, Пак Чімін? – почувся за спиною знайомий хриплий баритон, що миттю змушував серце здригатися, а шкіру вкриватися кригою. – Якщо підняти погляд трішки вище свого зросту, то можна побачити яскравий червоний напис: “Автомат тимчасово не працює”, – Юнгі зробив ще кілька кроків вперед до спини завмерлого хлопця і промовив поруч із самим його вухом, – А якщо ще й телефон інколи у руки брати, то можна і на повідомлення відповідати.

 

Чімін різко розвернувся та відскочив назад, вдарившись спиною у грубе скло автомату.

 

– Айщщ, для чого так підкрадатися?! – хлопець невдоволено потер рукою плече. – І нормально у мене все із зором, і зі зростом також! Просто можна таку важливу інформацію посередині чіпати, а не відомо де, щоб у людей гроші виманювати цією диявольською машинкою, – Чімін стукнув пʼятою по автомату.

– Не виспався? – припустив Юнгі.

– Щ-що? – параноя хлопця щойно пробила стелю, бо Юнгі читав його немов відкриту книгу, або ж Пакове припущення про приховані камери не було таким вже і абсурдним, яким старший намагався його виставити.

– В тебе синяки під очима, підвищена дратівливість, проблеми зі стримуванням агресії, а ще ти, здається, намагався купити лате із вкрай небезпечним для здоровʼя вмістом цукру, – спокійно відповів Юнгі побліднілому хлопцю.

– А..ха…хаах, ось воно що… – нервово посміхався Чімін плавно видихаючи.

– А ти що подумав? – нерозуміюче звів брови Юнгі.

– Та ні… нічого такого, просто здивувався…

– Тобі холодно?

– Е-ем..?

– Рідко тебе в шапці можна побачити.

– А-а… та ні, просто захотілось… – Пак різко опустив погляд та пустими очима вдивлявся у землю, намагаючись навести лад у думках і душі, котра щойно мало не покинула його тіло.

 

Юнгі відійшов до автомату навпроти, та щось поклацавши на ньому за хвилину повернувся до Чіміна, котрий все ще непорушно спирався на непрацюючий автомат і відсутнім поглядом дивився крізь землю.

 

– Тримай, – Юнгі протягнув хлопцю бляшанку темно-коричневого кольору та додав, – Якщо хочеш прокинутися, то краще холодного американо нічого не знайдеш. Смак тобі навряд чи сподобається, зате ефективно і до діабету не доведе, – Мін брезгливо покосився на бляшанку лате за спиною Пака.

– Емм… – Чімін підвів погляд на протягнуту баночку із напоєм у руці Юнгі і знову завмер на кілька секунд. Бо через різницю температур прохолодної бляшанки і теплої руки старшого, по його акуратних довгих пальцях повільно стікали краплі води, що викликало дивне збентеження у молодшого.

– Щось не так? – Юнгі уважно спостерігав за розгубленим обличчям юнака.

– Я-я… – Чімін проковтнув слину та кахикнув прочистивши горло. – Скільки воно коштувало?

– Не переймайся, не збіднію.

– Мг, добре, ти сам сказав, – хлопець потягнувся рукою, щоб взяти бляшанку, але Юнгі легко відсунув руку назад.

– А чарівне слово? – усміхнувся старший.

– Серйозно, будеш вдячність клянчити? Людину більше прикрашають безкорисні добрі справи, хьон, – з-під лоба зиркнув хлопець.

– Не існує в цьому світі безкорисливості, Пак Чімін. Все завжди починається з бажання, та егоїстичного поклику його втілити — важливо тільки те, до чого це приводить у кінці.

– І на якому бажанні базується твій егоїстичний поклик?

– На бажанні отримати твою вдячність, – хитро усміхнувся Мін вдивляючись у очі Пака.

– Он як… – Чімін ніяково опустив погляд і швидко вихопив бляшанку із руки Юнгі. – Дякую. Задоволений?

– Не вистачає трішки щирості, але загалом так — задоволений, – старший зробив крок назад, і Чімін врешті зміг вдихнути повні груди повітря. – Спробуй.

– Що спробуй?

Юнгі кивнув на банку напою у руці юнака.

– А-а… – Чімін відкрив бляшанку і зробив перший ковток. Обличчя хлопця одразу ж скривилося у відразі. – Фе… Як люди таке взагалі пʼють…

– До слова, це мій улюблений напій, – повідомив Юнгі.

– Ще одне підтвердження того, що ти не людина, а демон…

– Демон? – не зрозумів старший.

 

Очевидно Юнгі не брехав про ефективність неприємного напою, бо кофеїн майже миттєво запустив важливі мисленнєві процеси Чіміна і йому на думку спала геніальна ідея, як позбутися навʼязливого страху, котрий не давав заснути минулої ночі.

 

– Стій, де стоїш і розведи руки в сторони.

– Що, вибач? – перепитав Юнгі піднявши одну брову.

– Просто зроби це.

– Якщо ти плануєш віддячити мені несподіваними обіймами, то спочатку відклади баночку у бік, щоб ненароком не захляпати одяг.

– Пфф, та хто тебе добровільно обіймати захоче… – Чімін відвів погляд та ледь помітно почервонів. – Просто зроби, що прошу, невже так важко?

 

Юнгі здивовано покосився на молодшого, але все ж повільно підняв руки і спостерігав за тим, як Чімін заходився витягувати із кишені куртки телефон та пильно вдивлятися в екран.

 

– Що ти вчора намагався мені написати? – раптом поцікавився Юнгі.

 

Пальці Чіміна завмерли над екраном, на котрому саме відкрилося віконечко із їх діалогом і повідомленням, котре хотів стерти хлопець: «Мін Юнгі, ти все-таки довбаний демон-телепат».

 

– Не розумію, про що ти, – не надто впевнено відповів Чімін.

– Мм, ось як значить, хочеш грати у цю гру. Тоді чому не відповів на мої повідомлення?

– Ніколи не відповідаю на дивні повідомлення.

– Але одразу ж переглядаєш.

– Це злочин, чи що?

– Та ні.

– А ти чому мені написав?

– Бульгогі захотілось, от і згадав про тебе.

– В тебе друзів мало? – гнівався Чімін, врешті закінчивши стирати повідомлення, та сховав телефон назад у кишеню.

– Я хотів отримати ті, які ти мені все ще винен.

– Аргх, хьон, ти дитина, чи що? Ми тоді наче все зʼясували, я тебе одразу ж обіграв, і не на 2 ганебних очка, а на 43, тому це ще ти мене пригощати повинен.

– Хм, ти маєш рацію, – награно задумався Юнгі. – Тоді сьогодні, після конкурсу, поїдемо повечеряємо.

– Е-е, що..? – Чімін вирячився на преспокійного Міна, намагаючись зрозуміти, чи він все розчув вірно.

– Руки вже можна опустити?

– Руки? А-а, так… – хлопець підвисав та не міг зібрати думок до купи. – Ти щойно визнав, що помилявся, чи як?

– Так.

– І запросив мене повечеряти?

– Ага, не люблю довго залишатись у боргу, – максимально байдужим голосом відповідав Юнгі.

– Ого… – невіряче промовив Чімін.

– Тепер “Вау” змінилося на “Ого”? – Юнгі легко посміхнувся, споглядаючи за здивованим виразом обличчя молодшого. Все-таки, дивувати його цікавіше, аніж злити.

– Ти про що?

– Та так, неважливо. Чекатиму тебе на виході із актової зали, після того як все закінчиться.

– Ее-ей! Я взагалі-то не погодився ще, – запротестував Чімін.

– Тоді погоджуйся. 

– Ти ж не відчепишся?

– Якщо займеш призове місце — дозволю замовити ще й самгьопсаль і кальбі*.

– Ти мене їжею намагаєшся підкупити?

– А виходить?

– Ага…

– Тоді відповідь — так.

– Ти дивний, хьон… 

– Десь вже це чув, – хмикнув Юнгі. – Допивай каву і не запізнюйся на пару. Побачимось ввечері.

– Ага, так…

 

«І чому у мене таке відчуття, наче мене на побачення щойно запросили? – подумав хлопець і, зніяковівши, різко присів навпочіпки. – Це ж просто вечеря… так? І чого я так нервую? Чорт, чому все, що говорить цей хьон здається таким неоднозначним? Чи це зі мною щось не так? Айщщ… мені вже напевно час до психолога звернутися, бо таке відчуття ніби дах їде. Не можу ж я від його слів червоніти як школяр якийсь… Візьми вже себе в руки, Пак Чімін! Не піддавайся злим чарам цього демона, тебе ж пережують і виплюнуть! За що мені це все…»

 

/|\

 

Наступні три пари пролетіли швидше за першу, кофеїн блискуче підтримував свідомість Чіміна на плаву. Тож після четвертої пари хлопець полетів до зали, щоб трохи розімнутися та переодягнутися, бо вже за пів години повинні були початися перші виступи. Коли хлопець увійшов до зали та вже була повна студентів, котрі востаннє проганяли свої номери. Серед них було кілька його одногрупників та Хосок… з Йоном, котрі виступали одними із перших.

 

– Йо! Чіміна-а! – Хосок замахав рукою та підбіг до молодшого, попередньо перекинувшись словом із Йоном.

– Привіт, хьон! – посміхнувся Чімін. – Як ти? Готовий?

– Ще й як! Не ображайся, але я націлився на перше місце, навіть якщо його доведеться розділити із Йоном.

– Хах, все в порядку, хьон, не думаю, що тобі варто перейматися, бо для командних і одиночних виступів призи роздільні.

– О, і справді, зовсім забув, старію напевно, – залився сміхом Хосок.

– Тому дивись за моїм виступом уважно, хьон, я також не заради другого місця участь приймаю!

– Звісно, Чіміні, вболіватиму за тебе всіма своїми кінцівками! – старший затріпотів пальцями на руках.

– А я за тебе, – Чімін прикрив рота долонею шепочучи, – Навіть якщо доведеться вболівати ще й за того придурка, – молодший грізно зиркнув на Йона, що уткнувся носом у телефон.

– Хах, ти надто милосердний, Чіміні, але я ціную твою підтримку! – Хосок по-дружньому похлопав молодшого по плечу. – Добре, мені треба повертатися, часу вже не так багато залишилося.

– Так, удачі, хьон!

– І тобі!

 

Поки Чімін відходив переодягнутися та привести своє волосся у пристойний вигляд після цілого дня у шапці, у тренувальній залі значно попустішало, бо перші конкурсанти вже направилися до актової зали, з якої лунала гучна музика. Тож хлопець міг би розминатися у спокійнішому темпі, що не зовсім-то виходило, адже щойно він увійшов до зали — всі один за одним здивовано поглянули на нього та продовжували потайки озиратися, поки хлопець намагався сконцентруватися на танці. Сьогодні йому потрібно було бути як ніколи зібраним, але у голову наполегливо лізли ще й думки про несподівано заплановану вечерю з Міном. 

На щастя Чіміна, у нього був галасливий друг, котрий разом міг винести весь непотріб із голови юнака та заповнити її… іншим непотребом.

 

– Хей-йо, моя танцювальна зіронька! – Техьон, як завжди, не церемонячись влетів у залу, привертаючи до себе увагу всіх студентів, що намагались зосередитись на тренуванні.

– Привіт, ТеТе… Тобі обовʼязково завжди так галасувати? – привітався Чімін, ніяково кланяючись у вибаченнях перед іншими танцівниками.

– Звісно! Інакше так і проживеш сумне, непомітне життя, – гордо усміхався юнак.

– Так, тобі це явно не загрожує. Чонгук не з тобою?

– У нього ще якісь справи незакінчені, він пізніше у актову залу підійде.

 

Техьон хитро вдивлявся широко відкритими очима на Пака, ледве стримуючи сяючу посмішку.

 

– Кажи вже, тільки без крику, – приречено видихнув Чімін, знаючи, що ці слова не зупинять бурхливої реакції друга.

– ВАААААААА!!! – Техьон кинувся на друга потрушуючи його за плечі. – Я ж казав, що цей колір шикарно на тобі дивитиметься! Ти виглядаєш немов ПРИНЦ із казки! Ах, я такий радий, що ти прислухався до мене, – Техьон міцно обійняв Пака щасливо посміхаючись.

– Ох, ТеТе, я радий, що ти радий, але я себе зараз трохи ніяково почуваю, і на нас всі дивляться.

– Вибач, мені просто важко стримувати своє захоплення, – Техьон відсунувся від друга все ще оглядаючи його завороженими очима.

– Нічого, все добре, – Пак ніяково потер шию.

– Ти як взагалі? Налаштований на перемогу?

– Завжди, – впевнено відповів Чімін, хоча сам хвилювався наче виступатиме вперше.

– Ого! О це так бойовий дух! Але щоб підняти його ще вище, ми з Чоном запланували пригостити тебе у суперкрутому закладі після конкурсу, так що постарайся! – Техьон широко посміхався задоволений самий собою.

– Оу… – Чіміна такі хороші наміри друзів змусили вкрай розгубитися. Хлопець не очікував, що сьогодні йому на голову звалиться стільки запрошень, життя і справді цікава штука.

– Ти чого? Буде весело! – намагався підбадьорити друга Те.

– Емм, дякую за запрошення, справді… Я б із радістю пішов з вами, просто… – Чімін відтягував час, не знаючи як краще сформулювати свою відповідь.

– Хммм? Ти це що зараз — від безкоштовної смачної їжі відмовитись збираєшся? Не лякай мене, Чіміна-а, ти ж не захворів часом? – Техьон занепокоєно приклав руку до чола друга.

– Ні, Те, не захворів, – Чімін відвів погляд убік. – Мене вже запросили…

– Ееее?! Серйозно?! – Техьон широко розплющив очі у захваті та вклав руки на плечі хлопця. – Ого, Чімін-щі, та Ви, мій друже, прямо нарозхват! І хто ця щаслива людина, котра відхопила собі такий ласий шматочок булочки?

– Чому все, що ти говориш, здається таким вульгарним…

– Не змінюй тему, ну-ну-ну! – ледве не підскакував у нетерпінні Техьон.

– Юн…Юнгі-хьон, – приречено видихнув Чімін.

– Охо…хо…хо….хо, – хлопця немов заклинило, а вираз його обличчя видавався божевільним.

– Щоб ти там зараз не думав і не збирався сказати — подумай ще кілька разів.

– То у вас побачення? – хитро усміхнувся Те.

– ЩО?! Ти з дубу впав?! Кажу ж, думай, перед тим як говорити… – Чімін скинув зі своїх плечей руки друга і відвернувся розчервонівшись. – Просто так склалося, він мені ці бульгогі вже кілька років як винен, от і все.

– Бульгогі… кілька років..? – Техьон вигнув брови у щирому нерозумінні. – Чекай, це за ту дурну гру? Ви серйозно? Що за абсурд… і чому саме зараз?

– Не знаю… кажу ж, так склалося. Все, мені потрібно сконцентруватися на конкурсі, не відволікай мене.

– Цікаво склалося, – тихо пирснув сміхом Те. – Це ж хьон запропонував?

– Ну не у мене ж клепка не на місці.

– Хех, ну зрозуміло, – вдоволено хмикнув Техьон про себе. – До речі, костюмчик у тебе відпад — хьону сподобається, – підморгнув Те.

– Ем, дякую? Але я його після виступу зніму одразу, він навіть не побачить.

– Пф, ну на сцені ти ж у ньому будеш.

– Ну так… – хлопець ніяк не міг зрозуміти, що мав на увазі Те, – Чекай… Хьон буде у залі?

– Чіміна-а, ну ти прокинувся тільки чи що? Звісно він буде, вони завжди з Джином і Намом приходять.

– З-завжди? – Чімін миттю зблід немов стіна та застиг на місці.

– Ох, знаєш, тобі варто інколи роздивлятися по сторонах — багато нових, цікавих речей помітиш. Добре, не буду тебе більше затримувати, займайся. Удачі, Мій прекрасний принц! – Техьон труснув двома кулачками в повітрі, підбадьорюючи друга, і направився до виходу.

– Ее? Ееее, чекай, що це означало? – Чімін крикнув у спину Те, але той вже покинув приміщення. – Ну що у мене за життя таке… – хлопець важко зітхнув. – Чорт, тепер не встигну виступ Хосокі-хьона подивитись, сподіваюсь, він мене вибачить…

 

Із важкими думками хлопець повернувся до свого тренування, хоч його настрій перескакував із одного полюсу у протилежний, і налаштуватися на виступ було вкрай складно. Та Чімін би не був собою, якби дав чомусь чи комусь стати між ним та танцем.

 

Годинник невпинно гнав стрілки по колу приближаючи чергу Пака, виступ котрого був одним із останніх. Вже стоячи за кулісами сцени у актовій залі, Чімін нервово намагався підгледіти знайомі обличчя серед глядачів, чого раніше ніколи не робив, щоб не додавати собі зайвих причин для занепокоєння. Але сьогодні його спокій і так невпинно порушували, а тому втрачати було нічого. Хлопець одразу ж знайшов Те і Чона у другому ряді; ще трішки роздивившись довкола, він побачив на задніх рядах і Джина з Намджуном та пусте місце поруч із ними.

 

«Вони і справді тут… – здивувався Чімін. – Але хьона, здається, немає, фух. Напевно Те просто невдало пожартував, треба буде йому пізніше сказати кілька лагідних слів».

 

– Оо, Чіміні! Ти коли встиг перефарбуватися?! Чудово виглядаєш! – Хосок підійшов зі спини, чим трохи налякав зосередженого Чіміна, і той здригнувся.

– Аа, хьон… Дякую! Та мені вчора не спалось просто… – знітився хлопець. 

– Ого, цікавий спосіб боротьби із безсонням. Але, в будь-якому разі, воно того варте — тобі дуже личить, і костюм просто вау!

– Дякую, Хосокі-хьон! – Чімін трохи збадьорився від похвали старшого та посміхнувся у відповідь. – Вибач, я не встиг на твій виступ, сподіваюся, все пройшло чудово!

– Та нічого, це ж не останній конкурс, Чіміні, – старший намагався підбадьорити чимось явно схвильованого хлопця. – Все було прекрасно, думаю, варто очікувати на хороші оцінки!

– Це чудово, хьон, я радий!

– Не хвилюйся, я впевнений ти також блискуче виступиш, як і завжди, – Хосок обережно поплескав хлопця по плечу.

– Так… сподіваюсь на це, – Чімін легко посміхнувся.

– Якщо ти так занепокоєно розшукуєш у натовпі Йона, то можеш видихнути з полегшенням: я особисто був присутнім при тому, як один із його охоронців зайшов за ним та забрав одразу ж після виступу, я зрадів, що хоч не зі сцени… Серйозно, охоронці сімʼї Лінів лякають, навіть переодягнутися хлопцю не дали…

– Оо… зрозуміло, і справді суворо… – Чімін вперше відчував співчуття до хлопця, котрого раніше на дух не переносив.

– Добре, я вже піду, дивитимуся твій виступ із зали, удачі тобі! – із сяючою посмішкою промовив Хосок.

– Так, дякую, хьон!

 

/|\

 

Пісня з виступу Чіміна: Patrick Watson — Je te laisserai des mots

 

Момент, котрого Чімін так чекав і вперше за довгий час боявся — настав. Його імʼя оголосили, хлопець зробив глибокий вдих та видих і босоніж вийшов на притемлену сцену, сівши на коліна та повернувши обличчя у профіль. Він знає що робити, його тіло памʼятає кожен рух та ноту. 

 

Зазвучали перші акорди фортепіано, і на тендітне тіло хлопця впав яскравий промінь світла. Танець починався з плавних рухів руками, що здіймалися над його головою немов доганяючи одна одну, і коли їм вже не вистачало повітря — вони потягнули хлопця вверх за собою. Він танцював плавно та чуттєво. Простий білосніжний лляний костюм, що складався із широких штанин та блузи, додавав хлопцю особливої невагомості, що змушувало глядача думати, ніби він левітує над землею. Інколи широкі розмашисті рухи хлопця змушували тонку блузу легко підійматися, відкриваючи вигляд на його смуглявий підтягнутий живіт; а виріз на грудях підкреслював витончену шию та ключиці юнака. Танець завжди змушував його забутись і відпустити все лишнє. Так він виражав свої емоції, так він говорив зі світом. Через танець він міг висловити все те, чого не міг сказати у жоден інший спосіб. Хлопець повністю зливався із музикою та виглядав саме так, як міг виглядати лише він: тендітно, мужньо, вразливо, витончено та спокусливо водночас. Грають останні акорди, юнак стає у красиву завершальну позу. І коли музика перестає грати: залу заповнюють кілька секунд тиші та преривисте дихання хлопця, що солодко прикрив очі; а вже за мить лунають гучні оплески і люди піднімаються зі своїх місць. Юнак глибоко кланяється та лагідно усміхається публіці — найкраще почуття у світі, заради котрого він живе щодня.

 

Церемонія нагородження промайнула для Чіміна немов у тумані. Він все ще не відійшов від виступу та був переповнений почуттями. Всі довкола раділи та гучно плескали, із мікрофона доносились різні номінації та імена. Із трансу хлопця вирвав лише поштовх ліктем у бік — це був Хосок, що увесь час стояв поруч із ним і сонячно посміхався.

– Чіміна-а, не спи, виходь вперед. Вітаю!

Здається, він зовсім забув, як хотів перемогти, бо єдине, що його зараз хвилювало, — був власний чуттєвий танець. Але ось він тут, височіє на першому місці під гучні оплески і зніяковіло кланяється. Вперше за все його перебування у стінах університету, всі погляди, що спрямовувались на нього, були сповнені виключно захоплення та прихильності. Він і сам не розумів, що такого зробив. Хлопець не очікував, що хтось, окрім нього зможе розгледіти у цьому танці складні почуття, що накопичувалися роками, і які він врешті зміг висловити, бодай за допомогою власного тіла.

 

 

___________________

Примітки: 

*Самгьопсаль — це корейська страва, яка складається з нарізаного свинячого м’яса, які надсмажуються на спеціальній гриль-плиті. Подають страву зазвичай разом з листям салату, якими обгортають кусочки м’яса.

*Кальбі —  це корейська страва, що складається з маринованих свинячих реберець обжарених на грилі. Часто вона подається з рисом, листям салату та іншими гарнірами.