Частина 16

··›·‹··

За наступну годину спільної галасливої гри Чімін зміг трохи відволіктися та забутись, але варто було голосу старшого закликати хлопців на обід — серце знову зрадливо стиснуло та змусило усе тіло здригнутися.

 

Друзі разом піднялися із насиджених місць та рушили до кухні.

 

– Ну нарешті, хьон, чого так довго, я такий голодний, – нидів Техьон. – Ваааа! Ти тут на місяць наготував чи що? Охх, аж слинки течуть!

– Ти не забув нічого? – склав руки на грудях Юнгі.

– Що? Айщщ, хьон, ти серйозно?

– А по-твоєму моє лице випромінює дурнувату посмішку?

– Воно взагалі, крім вбивчого холоду, ніколи нічого не випромінює… – Техьон зловив на собі різкий пронизливий погляд старшого і здався. – Охх… О мій хьон, найкращий у світі хьон! Твоя їжа найкорисніша та найсмачніша у всій галактиці! Дозволь же мені насолодитися нею, О найкращий у світі хьон! – хлопець награно стулив долоні та схилився у поклоні.

– Так набагато краще. Тепер можеш повторювати цей ритуал щоразу перед прийомом моєї їжі, – задоволено усміхнувся старший.

– Ага, розбігся… Все, я голодний, давайте їсти, – Техьон швиденько всівся на крісло поруч із Чонгуком.

 

Увесь цей час Чімін простояв мовчки, не підіймаючи погляду вище наповнених тарілок, та намагаючись сконцентруватись на відчутті голоду, а не зніяковілості, що заповнювала його живіт та груди.

 

– Чіміна-а, сідай вже, бо ми тобі нічого не залишимо, – закликав друга Техьон і махнув йому на стілець поруч з собою.

– А-а, так, – прочистив горло Пак та всівся біля друга. – Все справді виглядає смачно, ти чудово постарався, хьон, – промовив юнак лагідним голосом, і спершу потягнувся до тарілки із рисом.

– Ага, смачного, – негучно відповів Мін та ледь посміхнувся від похвали молодшого.

– Ооо, хьон, ти ж купив пиво зі списку? – раптом згадав Те.

– Якого списку?

– Ну того списку, ти ж знаєш, хьон!

– Аа, того списку, заради якого чужий телефон довелося відібрати?

Чімін мимоволі поглянув на старшого та нервово стиснув губи.

– Айщ! Ти мені довго збираєшся про це нагадувати? – обурився Техьон.

– Стільки, скільки буде потрібно, щоб тобі в майбутньому такі чудові ідеї в голову не приходили.

– Пфф, тоді марно стараєшся, не прийдуть такі — то прийдуть інші, – обличчя Техьона набуло пустотливого виразу і він підняв брови догори. – То що там з пивом?

– В холодильнику, – недбало кинув старший, тягнучись до тарілки із кальбі.

– Ти найкращий, хьон! – лице хлопця засяяло від усмішки і він хутко ринувся до холодильника.

– Ага, не перестарайся тільки, – відповів Мін.

– Звісно-звісно.

Техьон виставив три баночки на стіл, тримаючи в руках іще одну, та повернувся на своє місце.

– Тобі не забагато буде? – із занепокоєнням у голосі запитав Юнгі.

– Так це ж не мені одному, я і про вас подбав.

– Тут взагалі-то ніхто, крім тебе, не пʼє, – хмикнув старший.

– Пф, тоді пора починати. От, Чіміна-а, тримай, – Те підсунув одну із бляшанок другу.

– Що? Я не хочу, дякую, Те…

– Нічого не чую, здається, вухо заклало. Ну Чіміна-а, всього одну, не залишай мене наодинці із цими зверхніми поглядами, ну будь лааасочка, – Техьон викотив нижню губу та звів брови на переніссі у жалібному вигляді.

– Техьоні~, перестань, він же не… – почав вже було Гук, коли його раптом перебив Чімін.

– Добре, думаю, одну я собі можу дозволити.

Юнгі і Чонгук здивовано переглянулися один з одним.

– Ваааа! Ось він, мій справжній друг! – Техьон кинувся з обіймами на хлопця, а потім одразу ж відкрив йому одну із банок.

– Ага… дякую, Те, – Чімін ніяково зробив перший ковток та трішки поморщився, – Незвичний смак.

– Нічого-нічого, скоро твоїм улюбленим стане, давай, – Техьон протягнув свою баночку до друга, – Кон-бе!

Чімін нерішуче стукнув бляшанку Те і кожен зробив по ще одному ковтку.

– Тільки не забувайте ще щось твердіше за рідину в рот закидати… – важко зітхнув Юнгі, переймаючись за молодших.

– Хьон, ну не за столом же! – пошепки промовив Те і залився сміхом.

 

І в той час, поки Чонгук ніяково посміхався та притримував спину свого безсоромного хлопця, а Чімін залився легким румʼянцем, щойно зрозумів жарт друга — Юнгі лише подарував йому свій сталевий зневажливий погляд і продовжив їсти.

 

Через якийсь час серед тривалої тиші, що заповнювалась лише постукуванням посуду, раптом знову пролунав гучний голос Техьона:

– Ооо, а давайте на наступних вихідних разом у парк атракціонів підемо? – несподівано запропонував він і всі здивовано поглянули на повного ентузіазму хлопця. – Його скоро закривають на зимовий період і черг майже немає… 

– Ти давно на вулицю виходив? Там холодно наче вже грудень настав, – байдужо відповів Юнгі.

– Ну хьон! А ми в курточках будемо… – не здавався хлопець.

– Техьон, не думаю, що це хороша ідея, – перебив брата Юнгі та глянув на стурбованого Чіміна. – І тобі варто було б спочатку дізнатися, чи хтось, окрім тебе, зацікавлений в нашому спільному відпочинку.

Чімін підняв очі на старшого, а той одразу ж відвів погляд убік.

– Та звісно ж вони зацікавлені, це ж атракціони! Ви ж зацікавлені, так? – Техьон швидко вертів головою між Чіміном та Чонгуком, підіграючи бровами.

– Ем… не думаю, що в мене взагалі є вибір, – нерішуче промовив Чон.

– Правильно думаєш — +1, – констатував Те і чмокнув губами повітря у напрямку хлопця. – Чіміна-а??? – Техьон нахилив голову до друга та швидко закліпав своїми довгими віями.

– ТеТе, я не думаю, що я… – почав Чімін, але одразу ж, і вже вкотре, був перебитий вказівним пальцем приставленим йому до губ, поки у Юнгі від такої самодіяльності брата легко скрутився наповнений шлунок.

– Чшшш! Не обовʼязково відповідати прямо зараз. Подумай день-другий, будь ласочка?

Чімін схопив друга за запʼястя і ніжно відвів його руку у бік.

– Добре, Те, я подумаю, окей?

– Ти диво! – Техьон щасливо замахав головою вгору та вниз.

– Ага… – Чімін вимучено зітхнув та випадково зустрівся з холодним поглядом старшого, від котрого у хлопця мимоволі зʼявилася нервова посмішка на обличчі, що змусила Юнгі тихо хмикнути.

– Якщо ви наїлися, то можете йти, я зберу все зі столу, – спокійно промовив старший, звертаючись до трьох хлопців навпроти.

– Так, дякуємо, Юнгі-хьон, все було дуже смачно! – ввічливо схилив голову Чонгук щасливо посміхаючись.

– Так-так, дуже смачно, дуже весело, дякуємо, ми підемо, – швидко протарабанив Те і встав з-за столу прихопивши двійко невідкритих бляшанок пива.

– Хьон, давай я тобі допоможу з прибиранням, – запропонував Чонгук.

– Ти ж чув, що він сказав, хоче сам — нехай робить все сам, не будемо наполягати, – Техьон підхопив занепокоєного хлопця за лікоть та відтягував його у бік виходу.

– Все в порядку, Чонгук, але дякую за пропозицію, декотрим би повчитися, – Юнгі грізно зиркнув на Техьона та взяв зі столу свою пусту тарілку і стакан з-під солодкого газованого напою.

– ЧімЧім, ти йдеш? – запитав Техьон.

– Ем, так, зараз прийду до вас, тільки візьму щось солодке.

– Окей! – Техьон швидко виштовхав Чона до вітальні про щось галасливо оповідаючи.

 

Чімін обережно встав з-за столу та по памʼяті підійшов до тумби, в котрій раніше знаходилися Техьонові запаси шоколадок та батончиків.

 

– Вони вже рік як зберігаються у навісній тумбі, – спокійно промовив Юнгі, складаючи залишки їжі у контейнери.

– О… справді?

– Ага, він їх перемістив у прохолодніше місце, бо “шоколад здавався надто мʼяким”, – перекривив брата Юнгі.

– Зрозуміло, це на нього схоже.

 

Чімін підійшов ближче до тумбочки, минаючи спину Юнгі, що стояв біля стільниці пакуючи їжу, та потягнувся на носочках, щоб відчинити дверцята, з яких неочікувано лавиною посипалися погано складені солодощі.

 

– Айщщ! – Чімін відскочив назад налякавшись.

– Ти в порядку? – відразу поцікавився старший, відклавши пакування на потім.

– Так, просто це було несподівано… – Чімін важко зітхнув.

Юнгі присів навпочіпки та почав збирати розкидані солодощі, і Чімін миттю зробив теж саме.

– Хьон, я можу сам…

– Я допоможу, – різко перервав молодшого Юнгі, роздивляючись маленькі тендітні пальчики хлопця, що швидко бігали по підлозі збираючи цукерки.

 

«Такі мініатюрні ручки… – Мін перевів погляд на свою руку для порівняння. – Напевно, його дві долоні як одна моя, – старший тихо хмикнув собі під носа».

 

– Хьон? Це не дуже схоже на допомогу, коли ти просто спостерігаєш за тим, як я все збираю, – лагідно посміхнувся Чімін та вичікуюче вдивлявся у обличчя старшого.

– Мм? – Юнгі замріяно підняв голову і в його очі одразу ж впали розтягнуті у зніяковілій посмішці губи молодшого.

 

«Твою ж…»

 

Кілька безкінечних секунд Юнгі просто безвільно розглядав губи навпроти, але щойно посмішка хлопця почала плавно зникати, старший згадав “маленьку” вільність Техьона декілька хвилин тому, і цей спогад вмить змінив його настрій із мрійливого на сміливий.

І як тільки Чімін знову зібрався покликати Міна, той підніс свою руку до лиця юнака та мʼяко торкнувся його губ подушечкою великого пальця посередині. Хлопець завмер, боючись навіть дихати.

 

«Мʼякі… такі мʼякі… Чорт», – очі Юнгі встеляла мла і картинка почала розмиватися разом із його свідомістю.

 

Чіміну здавалося, що стук його серця зараз було чутно навіть на протилежному боці Сеулу, а власні думки почали вистрибувати у вікно одна перед одну, та він не наважувався поворушитися навіть на сантиметр. 

Юнгі від марення пробудило лише майже відчутне мимовільне тремтіння губ хлопця під подушечкою його пальця, тому старший притиснув губи трішки сильніше та провів пальцем убік, наче стираючи щось.

 

– У тебе краплинка соусу залишилась на губах, – Юнгі опустив руку та підвів очі на Чіміна, котрий, здавалося, одночасно готовий був кинутися на старшого із кулаками та просто безсило завалитися спиною на землю.

– Щ-що..? Яки-ий соус?

– Не важливо, тепер все добре, – Юнгі випростався, швидко схопивши кілька розкиданих батончиків та цукерок, і відставив їх на стіл поруч.

 

Чімін ще кілька секунд намагався привести себе до тями, механічно підбираючи цукерку за цукеркою.

 

– Ти не хочеш, щоб я йшов з вами у парк атракціонів? – несподівано запитав молодший.

– Що, вибач? – Юнгі здивовано поглянув на потилицю хлопця, який все ще сидів схилений над підлогою.

– Коли Техьон запропонував нам всім разом піти: ти сказав, що не думаєш, що це хороша ідея, і що не всі можуть бути зацікавлені у “спільному відпочинку”. Хіба ти не мав на увазі, що не захочеш бути там, якщо я теж буду? – Чімін міцно стиснув одну із цукерок у руці, схвильовано очікуючи відповіді старшого.

 

«Пак Чімін, і як ти тільки такі висновки примудряєшся робити… – пронеслося у голові Міна. – Добре, що хоч одразу озвучуєш цю дурню».

 

Юнгі важко видихнув та звернувся до хлопця:

– Ти мене не правильно зрозумів. Я мав на увазі, що зараз вже надто прохолодно для подібного дозвілля, і хтось може захворіти. А щодо останнього… без тебе мені в такому місці тим паче нічого робити.

 

Слова старшого вмить вибили все повітря із грудей Чіміна і він мимоволі надто міцно стиснув нещасну, вже й так понівечену цукерку, що та розтеклася через фольговану обгортку по його руці, змішуючись в розтопленому шоколаді та карамельній начинці.

 

– Цц, дідько, – вилаявся молодший та різко піднявся на ноги, мало не втративши рівновагу (все ж випите пиво та надмір емоцій не проходять безслідно). – Мені потрібно у вбиральню, вимити руки.

– А-а? Так, звісно… – не встиг договорити Юнгі, як Чімін стрімко вилетів із кухні та вже нісся через вітальню.

 

«Ох… – занепокоєно видихнув старший, – Тільки не розбий собі голову по дорозі… все одно мене не позбудешся».

 

– Хоо, Чіміна-а, ну нарешті, – вигукнув Техьон, щойно друг влетів у вітальню, але той нісся крізь кімнату не звертаючи ні на що увагу та проігнорував адресовані йому слова. – Ейй! Ти куди так летиш? Щось сталося?! – запанікував Те.

 

Чімін лише швидко махнув своєю замащеною долонею та продовжив свій короткий забіг до вбиральні на першому поверсі.

 

– Тьфу, не лякай мене так. Не знаєш, що цукерки зубами зазвичай, а не пальцями гризуть? – цокнув язиком Те і повернувся до гри на приставці разом із Гуком.

 

В думках Чіміна проносився вже звичний вагончик риторичних запитань та лайки, поки він нещадно втирав мило у свої долоні:

 

«Я здурів. Хьон здурів. Весь світ зійшов з розуму! Як я тепер дивитимуся йому в очі? Дідько. Чорт. Це якесь божевілля… Але я ж не можу так помилятися? Він же… він сам… все, що він робить і говорить змушує мене думати тільки про одне. Ні-ні-ні-ні-ні… Чорт, не може цього бути. Навіть якщо… навіть якщо Юнгі-хьону подобаються хлопці, це ж не означає, що йому подобаєшся саме ти, Пак Чімін. Можливо, це якийсь дуже послідовний і частий збіг обставин? Айщщщ! Та як він… як він взагалі може так просто все це робити, він хоч розуміє, що зі мною відбувається в такі моменти?! Я ж посивію так скоро… – хлопець завмер на секунду та спантеличено поглянув на свої вимиті до нездорового блиску руки. – І що? І що саме з тобою відбувається в такі моменти, а? Ти хоч сам це розумієш? – юнак підняв голову до дзеркала та поглянув на своє розчервоніле обличчя, – Це те, як я виглядаю в такі моменти перед ним? Трясця!!! Просто жалюгідно. Я жалюгідний. Що як він взагалі просто забавляється наді мною? Може йому просто подобається бачити мене таким слабким? – хлопець підніс тремтячу руку до обличчя і несміливо приклав вказівний палець до губ, котрі одразу ж запалали в тому місці, де їх ще кілька хвилин тому торкався старший».

 

Чімін безсило впав на коліна, все ще тримаючи пальця на губах. Все його тіло здригалося від збитого дихання та голосного серцебиття. Хлопець прикрив на мить повіки, але перед очима одразу ж виринуло обличчя Міна.

 

– Чіміна-а! Ти ще довго там? – раптом застукав у двері Техьон.

– В-вже… зараз виходжу, – юнак різко виринув зі своїх фантазій та піднявся на ноги, схопившись рукою за вмивальник. 

– Давай швидше, ми тебе вже вічність чекаємо.

– А-ага, – Чімін швидко оглянув своє відображення у дзеркалі та поправив збите волосся.

 

«Все буде добре. Ти зможеш. Просто дихай. Нічого ж поганого не сталося. Так… крім того факту, що ти від дій хьона млієш як березнева кішка… а так, все просто чудово».

 

– Чімін-щі! – втрачав терпіння по той бік дверей Техьон.

– Та йду я, – цокнув Чімін язиком і різко відчинив дверцята вбиральні. – Вже і в туалет не можна на пʼять хвилин відлучитися?

– Можна, якщо переможеш у заїзді! Ходи, – Техьон легенько підштовхнув друга у спину.

– Це схоже на шантаж…

– Це схоже на життя, ЧімЧім.

– Емм… А хьон все ще на кухні?

– Хьон до себе нагору пішов, сказав, що має терміново закінчити якусь роботу, як завжди, – закотив очі Те.

– Он як…

 

Техьон всадив невдоволеного хлопця на диван між собою та Чоном і вставив йому в одну із рук ігровий джойстик, а в іншу відкриту бляшанку пива.

 

– Навіть не думай відмовлятися, це всього лише… 

 

Техьон не встиг закінчити речення, як Чімін різко підніс банку до рота і поспіхом, жадібно почав ковтати напій. Те з Гуком шоковано перезирнулися, поки Пак гучно відставив вже спустілу банку на журнальний столик перед собою.

 

– Емм, може не варто було так із незвички захоплюватися? – стурбовано запитав Чон.

– Порядок. Тепер я готовий грати, – Чімін задоволено видихнув та схопився за джойстик двома руками.

– Оо, як скажеш, хьон, – Чонгук поглянув на Те, а той лише повів плечима.

– Ну, якщо готовий, тоді вперед! Гукі минулого разу програв, тому тепер моя черга, стережися, Пак Чімін! – Техьон комфортніше вмістився на дивані та взяв у руки другий джойстик.

– Ага, ти завжди так говориш перед тим як програєш, – пирснув сміхом Пак.

– А от і ні, цього разу ти мене не обійдеш, зі мною сила твоєї спʼянілої координації, – хмикнув Те.

– Не переймайся, маленька банка пива не подарує тобі легку перемогу.

 

/|\

 

Можливо легку перемогу Техьону отримати так і не вдалося, але за чотири години невпинної гри, а пізніше години перегляду якогось фантастичного фільму, що обрав Те, і ще однієї додаткової банки пива — Чіміна все ж таки зморив сон і він розкинувся на спустілий диван, поки Техьон разом з Гуком відійшли на кухню за новою порцією снеків.

 

– Пфф, він заснув, чи що? Треба буде прочитати йому лекцію по правильниму розпиттю алкоголю, – розчаровано промовив Техьон підходячи ближче до дивану.

 

Саме в цей час, з верхнього поверху по сходах спускався Юнгі та прислуховувався до слів молодшого брата.

 

– Ну, ти однозначно не та людина, котра таку лекцію повинна читати.

– Це ж треба, хто спустився зі своєї берлоги, і тижня не минуло, – підняв брову Техьон. – І, до твого відома, я краще за декотрих на таких речах знаюсь…

– Як непитущих друзів підбурювати на розпиття алкоголю? Так, на цьому ти однозначно знаєшся, – пирснув повітрям старший.

– Не роби з мене злочинця, хьон, він сам попросив.

– І скільки він випив?

– Ну, банки три, здається.

– Ясно. Давно заснув?

– Та ні, ми тільки на кухню відходили, повернулись, а він вже тут розвалився. Зараз виправимо, – Техьон потягнувся до плеча мирно сплячого друга, збираючись розтормошити бідолагу.

– Не буди його, – зупинив молодшого Юнгі, – Можете поки і на підлозі посидіти, нічого вам не станеться.

– Це ж треба, які ми турботливі, – хмикнув собі під носа Те. – А мене ти б швидко до тями привів, щоб свою дупу на диван посадити.

– Бо ти не гість цього дому, а вимушено постійний його мешканець.

– Фу, як грубо, хьон, – ображено склав руки на грудях Те. – Сам тоді на підлозі сиди, у нас ще крісло є взагалі-то, – Техьон підійшов до великого чорного мʼякого крісла, що стояло по лівий бік від дивану, попросивши Чона підсунути його трохи ближче до екрану.

– Посиджу, я не примхливий, як декотрі, – спокійно відповів Юнгі.

 

Поки Техьон та Чонгук разом зручно вмощувалися в одне крісло, Юнгі тихенько підійшов до дивану, оглянувши безхмарне мрійливе обличчя Чіміна, та примістився посередині біля нього на підлозі.

 

– Що ви дивитеся взагалі? – поцікавився старший.

– Фільм “Інший світ”, це про вампірів і перевертнів, хьон, – жваво відповів Чонгук, поки Те діставав пульт з журнального столику.

– Мм, Техьон вибирав? – перепитав старший.

– Ага.

– Ну зрозуміло.

– Як не подобається щось, то твоя одиночна камера нагорі, завжди тебе чекає, – хмикнув Те.

– Та ні, мені якраз потрібно щось таке, щоб голову не забивало.

– Добре, от і сиди тоді тихенько, без своїх “надважливих” критичних зауважень до сюжету. Це фантастика, хьон! – поспіхом наголосив Те.

– Ага, вмикай вже свою вампірятину… 

 

І щойно на екрані зʼявилась закривавлена пика якогось поважного вампіра, старший важко зітхнув та склав руки на грудях, впершись спиною у диван.

В кімнаті панувала приємна напівтемрява; світло від екрану телевізора легко підсвічувало профілі двох тісно притулившихся одне до одного хлопців на ледь висунутому перед диваном кріслі.

 

Якийсь час Юнгі намагався вникнути у те, що відбувалося на екрані, але, оскільки він почав дивитися фільм зсередини, та й подібна тематика його не сильно цікавила, він лише інколи саркастично здіймав брови та намагався втриматись від голосних зітхань.

 

Несподівано, Мін почув краєм вуха якесь ворушіння позаду себе і обернув голову на звук: Чімін повернувся обличчям до екрану сонно причмокнувши губами та звісивши руку з дивану. Юнгі перевів погляд на маленьку зграбну долоньку молодшого і його знову заворожила ця картина: рука Пака здавалася такою тендітною і дещо дитячою; її хотілось оберігати, немов найцінніший скарб всієї нації чи навіть всього людства. 

Не довго роздумуючи, Юнгі повільно підніс свою праву руку до висівшої у повітрі долоні хлопця; він обережно обхопив руку молодшого вклавши великого пальця посередині його відкритої долоні, котра виглядала вдвічі меншою у порівнянні лише з одним пальцем Міна.

Юнгі тихо посміхнувся про себе і почав ніжно погладжувати подушечкою пальця теплу долоню хлопця; його шкіра здавалася такою мʼякою та оксамитовою, не те що здебільшого сухі та грубі руки Міна. Та й увесь Чімін видавався таким мʼяким і тендітним, неначе цукрова хмаринка. Мін легко надавлював пальцем на шкіру, обводивши кола навкруги пʼясткових кісточок на долоні хлопця; а потім піднявся до його пальців, обхоплюючи та стискаючи їх по черзі великим пальцем зсередини та вказівним пальцем з тильної сторони долоні юнака. 

 

На якусь мить Юнгі здалося наче рука Пака стає гарячішою і він відчуває, як пришвидшується пульс хлопця через його тонку шкіру. Та всі його сумніви розвіялись, щойно він відчув та побачив, як короткі пальці обережно огортають його великий палець, стискаючи все міцніше. Вже й так нерівне серцибиття Міна пришвидшило свій темп і змусило різко видихнути повітря із грудей та підвести погляд на обличчя молодшого.

Його зустріли легко привідкриті очі, що до цього уважно спостерігали за діями старшого, а потім також перевели свою увагу на його лице. Чімін без краплі сорому вдивлявся у очі Міна та сильніше стиснув його палець у своїй долоні, викликавши такою простою дією запаморочливу хвилю почуттів у старшого. Зіниці Юнгі різко розширилися і він мимоволі легко привідкрив рота, стискаючи руку Пака у відповідь.

 

– Вааааах!!! – раптом викрикнув Техьон, що змусило двох хлопців зі збитим диханням різко відірвати погляди і руки один від одного та нервово проковтнути слину.

 

– Ти бачив це, хьон? – Техьон розвернувся до Юнгі із відритим ротом. – Це ж було неочікувано!!! Тут ти точно не можеш сказати, що сюжет очевидний! – із дитячим захопленням в очах швидко замахав рукою у напрямку екрану Техьон.

– Щ-що? Ем, якщо чесно, то я не особливо слідкував за сюжетом… У мене було заняття поцікавіше, – усміхнувся одним куточком губ старший, поки Чімін майстерно удавав сплячого, густо червоніючи від дій та слів Юнгі.

– Пфф, ти серйозно?! І чого ти тоді взагалі тут сидиш? Що може бути цікавіше за цей шедевр?! – не вгамовувався Техьон.

– Ну, наприклад, сон, – спокійно відповів Юнгі.

– Айщщ, ясно все, у тебе просто надто скрутна фантазія. А поспати ти і у своїй кімнаті міг би.

– А ти міг би обрати дійсно цікавий фільм — що ж, не всі ми отримуємо те, чого хочемо, – саркастично кинув старший.

– Айй, і чого я взагалі свою енергію витрачаю… ні смаку, ні такту… – фиркнув Те і повернувся лицем до екрану та схилив голову на плече Чонгуку, котрий одразу ж співчутливо пригладив його волосся та поцілував у носа.

 

Наступні 20 хвилин до закінчення фільму Юнгі просидів не повертаючи голови, хоч самою потилицею відчував, як очі Чіміна свердлять у ній дірку. І щойно на екрані промайнула фінальна сцена Техьон різко скрикнув простягнувши руки догори.

 

– Охх, просто найкращий фільм, нарешті мені вдалося його побачити. Вже не терпиться розділити з вами його наступні частини!

– Ага, мрій, – тихо хмикнув Юнгі.

– Йййооо, Чіміна-а, ти все ще спиш?? – повернув голову у напрямку дивану Техьон.

– Мгм… – ледь чутно протягнув Пак хриплячим голосом у відповідь.

– Значить не спиш і інформацію можеш сприймати, – швиденько підсумував Техьон. – У тебе нове домашнє завдання — обовʼязко додивитися цю частину, що ти нахабно проспав, а потім ми приступимо до спільного перегляду наступних частин! І відмовки не приймаються!

– Ага-а, – байдужо протягнув Пак, намарно не сприймаючи слова друга серйозно, та незграбно намагався перевести своє тіло у сидяче положення.

– Але я буду зовсім не проти подивитися з тобою цей витвір мистецтва знову, навіть прямо зараз! Можеш і сьогодні у нас залишитися, правда ж, хьон? – із надією в очах поглянув на брата Те.

– Чесно кажучи, – поспіхом промовив Чімін, – Мені потрібно додому. Завдання з університету самі себе у зошит не напишуть, і я хотів би трохи відпочити на самоті…

– Оооххх, ну ось. Навчання, як завжди, важливіше за друзів… – засмучено протягнув Те.

– Досить перебільшувати, Техьон, – втрутився Юнгі і, підійнявшись з підлоги, обернувся до Чіміна, – Я відвезу тебе.

– А-а? Я можу і на таксі… 

– Можеш, але не будеш. Скільки тобі потрібно часу, щоб зібратися? – Юнгі вичікуюче вдивлявся у розгублене обличчя молодшого.

– А, ем… та мені особливо немає чого збирати, тільки відійду у вбиральню…

– Чудово, чекатиму на тебе тут.

 

Чімін, похитуючись, невпевнено підвівся на ноги та, кинувши короткий погляд на засмученого друга, відійшов до вбиральні.

 

– Хьон, – звернувся Техьон до брата, що зачарованим поглядом проводив Чіміна, – Ти тепер персональним водієм ЧімЧіма підпрацьовуєш? Щось дуже часто ти його в свою машину намагаєшся затягнути, – хитро усміхнувся Те.

– Не твоя справа, – холодно відповів Юнгі.

– Дуже навіть моя. Не думай, що він тобі дістанеться без мого благословіння.

– Думаю, Чімін і без твоїх підказок в змозі вирішувати до кого йому сідати в машину.

– А я не про машину.

Старший здивовано поглянув на брата.

– А про що?

 

Техьон хитро усміхнувся та підняв брови, не давши жодної відповіді. А тим часом Чімін вийшов із ванної кімнати та несміливо зайшов у вітальню, відчуваючи дивне напруження між братами, що мовчки вдивлялися у очі один одному, поки Чонгук стурбовано спостерігав за ними стоячи неподалік.

 

– Ем… Хьон, я готовий, – у півголосу промовив Пак із легким румʼянцем на щоках.

Старший гарячково проковтнув слину почувши голос Чіміна і відповів йому все ще не відводячи очей від Техьона.

– Добре, бери рюкзак і одягайся, – спокійно відповів Юнгі, на що Техьон вдоволено хмикнув.

– Ок-кей, – Чімін тихенько підійшов до бильця дивану біля якого від учора непорушно лежав його ранець та звернувся до Те і Чона.

– Побачимось тоді у понеділок, – хлопець лагідно посміхнувся і Техьон врешті відвернувся від брата та поглянув на друга.

– Так, і не забудь додивитися фільм, ЧімЧім, я не жартував.

– Ага… при першій кращій можливості, – незацікавлено кинув Чімін.

– До зустрічі, Чіміні-хьон, сподіваюсь, сьогодні ти виспишся краще, – співчутливо промовив Чонгук.

– Так, і я на це сподіваюся, – ніяково усміхнувся Пак.

Всі раптом осудливо поглянули на Те.

– Та що? Чого ви так дивитеся? Зате у нас врешті була нагода разом побути. Дехто взагалі мені повинен бути особливо вдяч… 

– Попрощалися і досить, ходімо вже, – обірвав брата на пів слові Юнгі звернувшись до Чіміна, та пішов до вхідних дверей.

– А… так, звісно, – нерозуміюче поглянув молодший на Міна та швиденько направився за старшим.

 

Після того як Пак поспіхом одягнувся, він мовчки прослідував за Юнгі до машини. Свідомість хлопця все ще перебувала у легко притуманеному стані після незвичного міксу алкоголю, сну та гострих почуттів. Він навіть не помітив, як знехтував власною впертістю та без зайвих думок сів на переднє сидіння поруч із Міном, чемно пристебнувшись ременем безпеки.

Юнгі із легкою посмішкою спостерігав за ним, не бажаючи розвіювати солодкий туман перед очима хлопця. І коли Чімін виховано вклав ручки на свої коліна, від чого особливо змʼякіло серце старшого, Мін потягнувся однією рукою до рюкзака, що лежав між ногами хлопця та підхопив його, зазирнувши у збентежені очі юнака.

 

– Переставлю назад, щоб не заважав тобі, так буде зручніше, – усміхнувся Юнгі та обережно вклав ранець на заднє сидіння.

– У-угум… – невпевнено відповів хлопець, врешті усвідомивши своє місцезнаходження у часі та просторі.

– Все в порядку?

– Так… в порядку.

– Добре, тоді поїдемо.

 

Теплий салон машини трохи розслабив Чіміна, і він зручно відкинувся на спинку крісла повернувши голову до Юнгі. Руки старшого впевнено стискали кермо і на них проступали напружені темно-сині венки, котрі на фоні його світлої шкіри видавались особливо виразними. Чімін міг поклястися, що все ще відчував обпікаючу прохолоду від цих рук на шкірі власних пальців. 

 

– Якщо так подобаються мої руки, то можеш просто попросити торкнутися їх.

 

Юнгі відчував, як Чімін увесь цей час пропалював його руки своїм поглядом і вирішив не впускати можливості наголосити на цьому хлопцю, котрий миттю зніяковів ще більше та міцно стиснув руки в кулачки, що так і лежали на його колінах.

 

– Щ-що? Я… ем… я не… – мнувся Пак, будучи заскоченим зненацька.

 

Юнгі тихо усміхнувся та переніс праву руку з керма до Чіміна, впершись у підлокітник, і вичікуюче тримав ту у повітрі, поки юнак зі збитим диханням розгублено бігав очима по відкритій долоні старшого.

 

– Мм? – Юнгі коротко поглянув на вкрай збентеженого молодшого. – Вибач, певно, я неправильно зрозумів… 

 

Щойно Мін зібрався відвести руку назад, як відчув, що його долонь вкутали приємним теплом та підтягнули ближче до себе.

Чімін обережно погладжував шкіру старшого та лагідно проходився пальцями по лініях на відкритій долоні. Хлопець мимоволі легко прикушував губи та нерівномірно дихав, неначе прямо зараз здавав екзамен, від котрого залежало все його подальше життя. Чімін перекрутив руку старшого у повітрі, тепер уважно вивчаючи тильну сторону долоні Юнгі, та затамувавши дихання ніжно проводив вказівним пальцем уздовж особливо сильно випираючої венки під тонкою порцеляновою шкірою Міна.

 

Юнгі краєм ока поглядав на дії хлопця та міцно стискав кермо іншою рукою, намагаючись хоч якось випустити пар та сконцентруватись на дорозі. Всі ці невинні та плутані доторки пускали під його шкіру тисячі наелектризованих мікро-голочок, котрі не під силу було б дістати і десятці найкращих нейрохірургів у світі. Тільки зараз Юнгі врешті усвідомлював наскільки сильно він цього бажав. Він ніколи не уявляв, як би він себе відчував, коли б людина, у котру він так безмежно та безпорадно закоханий, торкалась його, та ще й робила б це із такою ніжністю. Не те що б він не хотів цього уявляти — не смів. Не смів мріяти і обнадіювати себе, чудово розуміючи, що цього може ніколи не статися, коли лише навіть одного його погляду так довго і наполегливо уникали. 

Але ось він тут: сидить у тісному замкненому просторі поруч із тим, хто перевернув все його звичне життя із ніг на голову, і навіть гадки не має, як прямо зараз своїми несміливими доторками вкотре змушує серце битися частіше.

 

Чімін раптом посміхнувся про себе, подумавши про якусь дурницю, чим привернув увагу Юнгі:

– Що?

– Хьон, ти холоднокровна ящірка? Твої руки завжди такі холодні та жорсткі?

– Вони стають теплішими і мʼякішими, коли їх торкаються виховані люди.

– Пфф.

– Навіщо продовжуєш тримати, якщо вони такі неприємні на дотик?

– Я не говорив, що вони неприємні… – Чімін легко знітився та проковтнув слину. – Хіба тебе не дратує те, що я роблю?

– Ні, а повинно? 

– Не знаю…

– Чи ти робиш це тільки для того, щоб мене подратувати?

– Що? Ні! Я… я просто… я не знаю, я не думав, чому я це роблю.

Юнгі лагідно усміхнувся та охопив руку Чіміна, зімкнувши її у своїй долоні, та опустив їх разом донизу мʼяко вклавши на стегно вкрай збентеженого хлопця.

– Х-хьон, тобі хіба не потрібна рука для керування? – Чімін стурбовано вдивлявся у безхмарний профіль старшого, поки його серце часто тріпотіло від того, як тильна сторона долоні Міна зручно розташувалась на його стегні, міцно тримаючи руку молодшого.

– Як бачиш — я чудово обходжуся і однією, такі вони: переваги автоматичної коробки передач, – спокійно відповів Мін не відводячи очей від дороги. – І я не проти цього, якщо це тебе якось заспокоює.

– А тебе це заспокоює?

– Швидше навпаки… але це не так важливо.

Чімін здивовано поглянув на старшого та відкинув голову назад.

– Як скажеш, – хлопець стомлено прикрив очі, та відчув, як швидко дорога і тепло салону авто заколисують його у своїх млявих обіймах.