Частина 8

··›·‹··

Наступний предмет, на відміну від пари Чіміна, був досить нудним: аналіз народної корейської музики, котрий у Юнгі вже від зубів відскакував. Тому він вирішив зайняти свій мозок більш нагальною справою та розробити план подальших дій, щоб цього разу Чімін відбувся малою кровʼю.

І першим пунктом у цьому плані мало б стати повне дистанціювання від молодшого, щоб не підігрівати ті дурні плітки про їх “цікаві відносини”, що розходилися як гарячі пиріжки з самого рання, але Юнгі не міг собі дозволити залишатись фізично осторонь як минулого року. Ні, такої помилки він більше не допустить, та й просто не витримає.

 

Мін вирішив, що настав час діяти наполегливіше та кувати залізо, поки те ще гаряче. Старший поспіхом зібрав свої речі з парти щойно нудотна пара закінчилась, і швидко попрощавшись із Намджуном, попрямував до їдальні, щоб встигнути купити найсмачнішу випічку, поки ту не розібрали голодні студенти. План був надійним як швейцарський банк: задобрити Чіміна його улюбленою їжею після виснажливих тренувань і таким чином здобути більшу прихильність хлопця. Залишалось тільки зробити це непомітно, щоб не підживлювати своїми діями уяву одногрупників Чіміна і не створити хлопцю ще більше проблем через (поки що) безпідставні плітки. 

 

Та добре вивчивши хлопця за минулий рік, Мін не помилився, коли припустив, що той як завжди виходитиме із зали останнім. Тож, переконавшись, що нікого поруч із танцювальною залою не залишилось і всі покинули приміщення, Мін зробив крок до дверей та обережно заглянув всередину. Як він і очікував — Чімін єдиний, хто залишився. Хлопець сидів на паркеті спиною до дверей і виконував комплекс розтягувань, поки на фоні звучала тиха спокійна музика. Юнгі обережно, немов крадучись, ступав вперед до нічого не підозрюючого Чіміна, намагаючись втихомирити серце, котре раптом почало заходитися наче будівлю охопило полумʼя і потрібно було терміново рятувати своє життя утіканням. Не дочікуючись, поки хлопець підніме голову та побачить старшого у дзеркалі, Юнгі в один крок подолав необхідну відстань і нахилився, щоб поставити сік та дві булочки з яблуком та корицею поруч із хлопцем.

 

– Наскільки я памʼятаю, ти не снідав, і, знаючи тебе, навряд чи їв щось у стінах університету, – Юнгі на хвилину так і залишився стояти у напів зігнутому положенні по правий бік від голови русоволосого хлопця, очікуючи на його реакцію/вирок.

– Юнгі-хьон?! – Чімін від несподіванки надто різко повернув голову до старшого, і між їх носами тепер залишалося лише кілька нещасних сантиметрів. 

 

Обидвоє завмерли на мить, не знаходячи в собі сил подолати киплячу суміш думок та емоцій в голові і обрати правильну реакцію. Та зрештою, тіло зреагувало самостійно, і їх голови хутко розвернулися в протилежних напрямках. В повітрі відчувалась напруга, від якої обидвом стрімко ставало незатишно. І поки Юнгі, врешті випроставшись, намагався зібратися із думками, Чімін перевів погляд зі своїх колін на продукти, що лежали поруч з ним.

 

– Булочки? – Чімін ліниво потягнувся однією рукою до невеличкого прозорого пакетику, перекочуючи його з боку на бік.

– Яблучні, з корицею… тобі вони, здається, подобаються, – Мін намагався відповісти із усією притаманною собі холодністю, але його рука, що ніяково погладжувала волосся на потилиці, видавала його збентеження.

– Це прикол якийсь? Мене прихована камера знімає?

– Я, по-твоєму, на актора схожий? – Мін вирішив відповісти у звичній їм формі словесного пінг-понгу, хоч і очікував чергову порцію недовіри від хлопця.

– Ти і на хорошу людину не дуже-то схожий… – не відступав Чімін, у котрого щойно в голові промайнула божевільна думка, що йому не вистачало подібного спілкування з хьоном, котрий ніяк не спинявся дивувати його.

– Договоришся зараз: заберу і перед тобою всі зʼїм.

– Твоїм худим ногам на користь буде…

– Пак Чімін.

– Та боже, добре… Вони ж не отруєні чимось? – на своє безглузде запитання Чімін очікувано отримав досить промовистий скептичний погляд Міна, котрий вже починав сумніватися, чи справді його ідея була “надійною як швейцарський банк”. – Як ти їх дістав? Зазвичай всі розкуповують швидко…

– А ти залишайся у залі ще довше, можливо хоч на склянку компоту встигатимеш.

– Це ти так не хочеш визнати, що першим з пари вибіг, щоб встигнути мені булки купити?

– Це я так хочу натякнути, що тобі простіше було б переїхати сюди жити, на проїзному економитимеш.

– Хьон, це ти так турбуєшся про мене? 

– Чіміна-а, ніс не задирай, послизнешся.

 

Обидвоє, здавалося, потребували хвилинної перерви, бо навіть така коротка перепалка із незвички стала досить енергозатратною.

 

– Звідки ти знаєш? – першим відновив сили Чімін.

– Знаю що?

– Який мені смак подобається?

– Просто знаю… У тебе якась нездорова любов до всього яблучно-коричного, не думаєш?

– А-а..? – Чіміна раптом дзвінко плеснув по обличчю ще зовсім свіжий ранковий спогад, і той тихий пронизливий шепіт старшого: “Кориця. Яблуко і кориця…”

– Чімін?

– А-а? – спантеличено відповів хлопець.

– Ти почервонів.

– Люди після тренувань зазвичай червоніють… але ти цього не знаєш, бо нічого важче за зошит із нотами не підіймаєш, – Чімін поспіхом намагався зібрати залишки своєї самоповаги і викинути з голови набридливий спогад.

– Ну, я так і подумав, – хмикнув Юнгі, насолоджуючись реакцією густо червоніючого перед ним хлопця.

– І немає в мене ніякої нездорової любові, просто так співпало, – пробурмотів собі під носа Чімін.

– Як скажеш. І давай поїж, не впирайся. Я піду.

– Хьон.

– Так?

– Якщо ти просто відчуваєш провину за ті плітки, що з ранку ширяться університетом… то я не звинувачую тебе, можеш жити спокійно. За минулий рік я вже напрацював імунітет до подібної дурні.

– Ось як… – Юнгі не очікував такої прямолінійності від хлопця, але був трішки радий, що він сам про це заговорив; а що найголовніше, Чімін не злився на нього. – Але це не щось, до чого потрібно звикати. Я розберусь з усім, не переймайся.

– Я і не переймаюсь, – Чіміну не хотілось визнавати, що його дуже навіть турбувала ця ситуація, але він і справді, напевно вперше, ніяк не повʼязував це з якимось злим задумом хьона. Хоча б тому, що йому самому подібні плітки були невигідними. І, як і сказав Техьон, краще не робити поспішних висновків та просто поспостерігати, бо поки те, що робить старший важко назвати чимось підлим.

– Тоді добре, – Мін вже був готовий розвернутися і піти, але раптом знову звернувся до молодшого. – І просто щоб ти знав — я не прийшов сюди через почуття провини. Мене подібні почуття не мотивують. Побачимось.

 

Після цих слів Юнгі хутко покинув залу і залишив Пака наодинці зі своїми думками, котрі стрибали одна перед одну намагаючись пояснити все те, що щойно відбулося. В голові вкотре панував хаос, який тісно переплітався із незрозумілими ніжними емоціями, що розходилися по всьому тілу ударними хвилями. 

 

«Невже це відбувається насправді? Я ж не сплю, ні? Чи може десь там все-таки була прихована камера і я зарано приписую Юнгі-хьона до ліги “хороших хлопців”? Та ну, дурня якась, з нього і справді актор такий собі… Та й не схожий він на людину, котра буде свій дорогоцінний час гаяти на подібні “веселощі”, от Йон міг би… Чорт, треба було запитати його про те, як Йон дізнався, що я сьогодні у всій цій красі прийду… Чи не потрібно? От як зрозуміти, чи сказав би він мені правду? Аргх! Бісить-бісить-бісить! Як вже це все дістало! Чому все не може бути простіше? І чого він постійно кидає оці свої незрозумілі фразочки: “… я не через почуття провини прийшов… мене подібні почуття не мотивують…” Що ця маячня, принаймні теоретично, повинна означати? А які тоді його почуття мотивують: голод, страх і холод? І оце: “Побачимось”? Що ще за “Побачимось”?! Не планую я з тобою бачитись! Ми не якісь там найкращі друзі і навіть не однокурсники. Ну серйозно, здається цей хьон цілковито втрачає свою клепку, зрозуміти б тільки через що… Точно, він же не один у сімʼї такий непритомний, таки треба буде за консультацією до Техьона звернутися, має ж він хоч щось корисне для мене про свого брата знати, якщо у нього там від Чонгука мозок зовсім у морквʼяне желе не перетворився… Добре, спробувати варто. І, до речі, про спробувати… довбані булочки… не дивіться так на мене, зʼїм я вас, варіантів у мене не багато…»

 

Після такого інтенсивного та напруженого монологу Чімін врешті поїв та трохи відновив сили, щоб написати Те. Хлопці домовилися про зустріч у кавʼярні недалеко університету. Залишилося лише відбути останню пару і врешті можна буде зітхнути з полегшенням.

 

/|\

 

Вже за дві години Чімін сидів на своєму звичному місці за кутовим столиком біля віконечка та посьорбував улюблене карамельне латте (і ніяких тобі яблук чи кориці, зʼїв, хьон?). Друг, як зазвичай, запізнювався, але вже за 10 хвилин Техьонове нудотно радісне обличчя зʼявилося у дверях кавʼярні привітно махнувши у бік Пака рукою, після чого він одразу попрямував до бару, щоб замовити собі напій. І вже за дві хвилини хлюпнувся на сидіння навпроти Чіміна зі своїм улюбленим молочним коктейлем, вкладаючи сяюче обличчя між долоней, немов промовляючи: “Ну, оповідай!”

 

– Серйозно? Навіть не привітаєшся? – підняв одну брову Чімін.

– Я тобі рукою махнув, до чого лишні слова — розповідай! – Техьон здавався надто схвильованим та не міг стримати збудження постукуючи пальцями по своїх щоках і вилицях.

– Та що розповідай… Ти мені розповідай: давно Юнгі-хьон з тобою за ручку по доріжці божевілля витанцьовує?

– По-перше: Ауч! Я не божевільний, просто натура творча. А по-друге, ти про що? Хьон, здається, ніколи танцями не цікавився…

– Техьон! Не прикидайся ще більшим дурником, ніж ти вже є. Ти розумієш, про що я питаю. Люди просто так свою поведінку не змінюють, тим паче у кращий бік…

– О! То ти вже не підозрюєш його в недобрих намірах перетворити твоє життя у суцільне пекло?

– Мені інколи здається, що ти мене не тим місцем слухаєш… Я й не думав ніколи, що він робить це все виключно навмисно, просто він мій особистий талісман невдачі, від котрого краще триматися подалі, та й і в “чуйні добродійники” його не запишеш… Однак останнім часом він поводить себе як людина, котра: або зійшла з розуму, або невиліковно хвора і тому намагається підчистити свої грішки, щоб залишитися хорошою в памʼяті інших.

– Пф, останнє можна одразу відмести, думаю, хьону абсолютно по-барабану, яким його запамʼятають.

– Отже — залишається божевілля?

– Ну, якщо вважати схибленість на музиці, тоді так, хьон вже давно тю-тю…

– Те! Я ж серйозно.

– Так і я не жартую… Друг, я відчуваю, що ти щось від мене приховуєш. Як я можу давати поради, коли не маю перед очима повної картини? – Техьон прискіпливо дивився в очі Чіміну, немов скануючи кожен порух мʼязів на його обличчі.

– Та не приховую я… ще не встиг розповісти просто.

– Ну! – в нетерпінні скрикнув Те.

– Булки мну, – Чімін зловив на собі не дуже доброзичливий погляд друга, і, важко видихнувши, відклав чашку із кавою у бік, щоб нахилитися вперед, ближче до Техьона. – Коротше кажучи, хьон сьогодні знову приходив до мене, на перерві, після тієї пари у “Зебри”… – очі друга вмить випучилися, а тіло мимоволі нахилилося вперед, щоб розчути кожне слово вірно. – І причина його візиту була… трохи дивною, не знаю, загалом… Ну, я маю на увазі, якби таке зробив ти, чи Хосокі-хьон, я би зрозумів…

– Чіміна! Давай вже ближче до суті!

– Не тисни на мене. Просто я сам не розумію, як мені подібне сприймати… Коротше, він мені поїсти приніс. 

– Огооооо! Мій брат? Юнгі? А це і справді щось! 

– Я не закінчив, рано дивуєшся… – Техьон поглянув на друга легко переляканим поглядом очікуючи найгіршого. – Головне тут те — що саме він приніс, – Чімін зробив вичікуючу паузу, щоб ще раз заглянути у свої спогади і переконатися, що він не помиляється, – Сік, і… булочки… з яблуком та корицею.

 

Один лише шокований вигляд друга вартував того, щоб пройти через все те, через що пройшов Чімін, знову. Адже Техьон чудово знав про аномальну одержимість свого друга до вищезгаданих булочок, які йому пощастило спробувати ще при вступі до університету, і яких завжди випікали дуже мало, а розбирали надто швидко. Він і сам неодноразово опісля намагався купити їх для Чіміна, та навіть Чонгука якось просив, але, якщо це не вдалося самому Чону — то діло і справді гибле. А тут Юнгі, його завжди напівсонний, байдужий та пасивний брат — взяв та й купив. Чи це не диво? Якщо не диво, то діло підозріле точно. Беручи ще й до уваги ранковий вчинок хьона — здивування та неспокій Чіміна здавалися досить резонними. 

 

– Чім? Ти впевнений, що то Юнгі був?

– Ні, Техьон, то його розумний брат-близнюк, – скептично цокнув язиком хлопець та закотив очі. – І, певно, мені краще з ним подружитися, щоб твої дурні питання менше слухати…

– Ну от чого ти одразу… Просто в таке і справді важко повірити, – Техьон задумливо підпер обличчя однією рукою. – І що він сказав? Він же щось сказав? Чи ти йому ці булки одразу в лице запулив? Хоча ні… ті булки, то для тебе святе… Тоді пляшку соку в нього кинув? Боже, тільки не кажи, що мій брат зараз лежить у комі?!

– Тормози свої високошвидкісні вагончики з думками, Те. Ти за кого мене взагалі тримаєш? Я на людей не кидаюсь просто так…

– Ну, люди на стрес по-різному можуть реагувати…

– Ага, я зрозумів, досить вже свій боягузтський напад на сусідського кота виправдовувати, три роки минуло.

– Та не нападав я! То самозахист був, не можна так до людей підкрадатися і пазурі свої у ноги встромляти!

– Ну-ну, вдих-видих, ТеТе, він вже своє отримав, – Чімін ледве стримував сміх, бо згадувати цю дурну історію кожного разу було надто весело, а наївна дитяча реакція друга продовжувала життя ще на кілька років.

– Все, не відволікай мене! То що хьон сказав, коли прийшов? – Техьон швидко повернув собі серйозний вираз обличчя та витріщився на вмить притихшого Чіміна.

– Ну, сказав, що знає, що я не їв швидше за все; і ще він звідкись знає, який мені смак подобається… – Чімін зробив невеличку паузу і прискіпливо поглянув на Техьона.

– Що? Я? А, ну, можливо він якось мимохідь питав у їдальні минулого року, чого ти такий надутий за своїм столиком сидів, і я пожартував, що ти, швидше за все, просто знову свої улюблені булочки з яблуком і корицею не встиг купити… – Техьон ніяково посміхнувся.

– Ну ясно… хоча б однією таємницею менше (а однією більше, тому що Юнгі, виявляється, спостерігав за ним, і навіть міг здалеку розпізнати невдоволення хлопця). 

– Вибач, не думав, що він подібну інформацію запамʼятовує.

– Ага, твій брат прямо повний сюрпризів… – Чімін вдумливо відвів очі до вікна. – Було ще дещо, що не дає мені спокою… – Техьон вмить присунувся поближче в нетерпінні почути те, що зараз намагається сказати стривожений хлопець навпроти. – Перед тим як піти, він сказав, що не прийшов через відчуття провини, бо його подібні почуття не мотивують… От і що це за маячня?! – Чімін різко глянув на Те і розвів руки у повітрі.

– Оу… – все, що був спроможний вимовити Техьон, поки його мозок намагався опрацювати нетипову інформацію. – Звучить не дуже, друг. Тут тільки два варіанти: або він і справді божеволіє, або закохався. Хоча, це майже одне і те ж саме…

– Стій, що? Це ще більша маячня, ніж його ймовірна невиліковна хвороба. Ні-ні-ні, ми кудись не туди звернули. Ти впевнений, що хьон в принципі на такі високі почуття спроможний?

– Пф, Чіміна-а, він же не робот якийсь.

– Ага, не робот, а прибулець, як і ти…

– От не треба мене ображати, я тобі допомогти намагаюсь…

– Ой, вибачте, просто вирішив перевірити наскільки у вас, у прибульців, високий поріг чутливості…

– Зараз доперевіряєшся до молочного коктейлю в штанах.

– Добре-добре, мовчу, – Чімін тихенько усміхнувся і потягнувся до своєї чашки із кавою, котра вже давно охолола. – В будь-якому випадку, я швидше залишуся при думці, що хьон просто перепрацьовує і божеволіє у тій своїй темній студії. Ну серйозно, йому би на сонечці частіше зʼявлятися, або хоч вітамінки поприймати.

– Це так, але я б не відмітав варіанту із закоханістю, люди себе можуть дуже дивно поводити під впливом почуттів, це я експертно заявляю, – впевнено промовив Техьон.

– Та ну, не існує у світі такої людини, котра витримає його ненормальний характер… А якщо і існує — то я їй глибоко співчуваю… – Чімін жалісливо захитав головою. – Хоча, якщо це знову Лін Хана, то так їй і треба, – пирснув сміхом хлопець.

– Та ну ні, хьон двічі на одні й ті ж самі граблі не наступив би. А взагалі, це ж може бути і невзаємне кохання… – розмірковував Техьон.

– Та якби такий ворчун, як він, зіткнувся б із невзаємністю на любовному фронті, то його поведінка тільки погіршилась би у геометричній прогресії, а не покращилась. І останнє, що б він робив в такому випадку — носився із булочками по університету всяким донсенам.

– Не всяким, а одному конкретному донсену — булочному! – Техьон радісно зареготав від власного жарту. Проте посмішка із його обличчя вмить випарувалась і хлопець несподівано здригнувся всім тілом округливши очі, наче випадково збагнув всю сутність людського існування.

 

Раптова думка, що осяяла його свідомість, прагнула вирватися на волю та безжалісно знести все на своєму шляху. Техьон розклав руки по обидва боки невеличкого столику і подався тілом вперед, а на його обличчі проминало сотні різних емоцій в секунду: від радощів — до сумнівів.

 

– Чімін, мій друг, о мій дорогий любий друг.

– Та що? Що ти світишся як ялинка на Таймс Сквер? – Чімін зібрав брови на переніссі, не розуміючи, яка чергова дурна думка збудила мозок Те.

– Думаю… – Техьон раптом зупинився побачивши насторожені очі друга, та вирішив востаннє обміркувати ситуацію, щоб випадково не наплести чогось, про що може пошкодувати пізніше. – Думаю, ти маєш рацію, хьон просто безповоротно зійшов з розуму, тому тобі варто бути до нього більш чуйним і уважним, – Техьон сам собі схвально кивнув і знову відкинувся назад у крісло.

– Ха-а..? – здивовано виприснув повітря з грудей Чімін. 

 

Хлопець намагався збагнути, чи йому не причулося щось не те, бо Техьон поводив себе якось загадково, а спектр його емоцій був настільки суперечливим, що важко було вихопити хоча б крихітну долю сенсу з його реакцій та слів. Але з Чіміна на сьогодні вже було досить ребусів, а тому він вирішив не заглиблюватися у той хаотичний мультивсесвіт, що вміщався у небесноволосій голівоньці друга.

 

– Я бачу, що божевілля заразне… Напевно вам обом варто до сімейного психолога сходити. 

– Обовʼязково! Обовʼязково сходимо, Чіміна-а! І все буде добре! Все точно буде добре! – поведінка та слова Техьона здебільшого нагадували гостру фазу маніакального епізоду, але хлопцю зараз було все одно на те, як він виглядає зі сторони (а коли йому взагалі було до цього діло?), нова здогадка повністю охопила його свідомість і не збиралась відпускати ані на мить. Здавалось, Техьон щойно знайшов своє друге покликання в житті, та вже навигадував тисячі варіантів подальшого можливого розвитку подій і того, як він може на них повпливати. А якщо мозок Техьона захопила якась ідея — боятися варто було всім.

– Ясно… Добре, я поки спишу твою маніакальну посмішку на стрес від першого дня в університеті. Але, серйозно, як прийдеш додому, полежи кілька годинок спокійно у ліжечку, так буде для всіх безпечніше, – Чімін намагався говорити мʼяким та тихим голосом, немов до дитини, котру терміново потрібно було заспокоїти.

– Яке “полежи”? Я зараз на зустріч з Гуком їду, – очі Техьона мимоволі засвітились. – Він мені пообіцяв прогулянку і те мегакалорійне смачнюще морозиво із горішками пекана! – тепер на обличчі хлопця зʼявилась ще й мрійлива посмішка, котрій не вистачало тільки крапель слини з куточків рота. – До речі, хочеш з нами?

– Пф, ще чого, – Чімін здивовано підняв брови. – Не вистачало мені ще після такого безтямного дня бути третім лишнім у вашій марципановій мелодрамі… – хлопець награно скривився, не бажаючи образити друга, але приймати участь у подібних сумнівних заходах у нього не виникало жодного бажання. 

 

Адже ще перед початком літніх канікул Техьон разом із Чоном раптом заявили, що почали зустрічатися, і, як відповідальні друзі, вирішили попередити Чіміна, що тепер будуть проводити більше часу тільки удвох (ніби це щось кардинально змінювало… принаймні, не для Пака). А це означало, що літні канікули Чімін проведе на самоті (що, насправді, було добре, бо Пака зовсім не радувала перспектива бачити цю, й без того солодку парочку, у перший місяць своїх “офіційних” відносин. Брр, навіть уявляти не хочеться, що він “пропустив”).

 

– Ну, як знаєш, я тоді тобі фото вишлю, – Техьон широко посміхнувся. – А взагалі, нам би треба було якось утрьох час провести, давно такого не було… – Техьон сумно зітхнув.

– Обовʼязково, Те, не переймайся, як тільки випаде нагода, – намагався заспокоїти друга Чімін. – А поки веселіться, передавай Гуку “привіт” від мене.

– Зачекай, тебе не підвезти? Я все одно спочатку додому, можу тебе по дорозі закинути.

– Та ні, дякую, мені пройтися хочеться, треба голову провітрити трохи.

– Ти впевнений? Сьогодні досить прохолодно.

– Так, Те, я впевнений, шуруй давай, марафет не встигнеш навести.

– Іноді ти буваєш таким злим…

– Тобі не звикати, в тебе брат — Мін Юнгі.

– Ага, напевно тільки ви один одного і можете витримати… прямо стовідсоткова сумісність, – Техьон знову мрійливо посміхнувся. – Добре, я біжу, а ти не переохолодись там, поки свою злісну головешку провітрюватимеш.

– У мене стовідсоткова сумісність тільки з танцями… Йди вже, герой-коханець, завтра побачимось.

 

/|\

 

Так і не отримавши від друга жодної цінної інформації, Чімін вирішив, що прогулянка зараз буде найкращим, після танців, способом викинути зайві думки з голови. Хлопець натягнув навушники на вуха і покинув кафе, неспішно крокуючи у напрямку дому. Зазвичай, під час таких прогулянок, Пак просто відключає “функцію” мислення і роззирається довкола, переводячи погляд по колу з будинків на машини, та повторюючи про себе слова улюблених пісень, що лунають із навушників — таким чином не залишаючи місця власним думкам та візуальним образам. 

 

Та, вочевидь, сьогоднішній день був настільки насиченим, що навіть ця непробивна напрацьована роками техніка — дала збій. І в свідомість хлопця щохвилини просочувались різні спогади та думки. А найгірше те, що всі вони крутились лише довкола однієї донедавна категорично ненависної особи — Мін Юнгі. 

Мозок Пака відмовлявся встановлювати логічну послідовність в несподівано зміненій лінії поведінки хьона. Так, він ще з минулого півріччя почав себе дивно поводити, залишаючи по собі невиразний розмитий слід в очах молодшого, котрий, ніби нестерпна пляма після довгого споглядання сонця, заважав розгледіти предмети довкола. Тоді хлопець не прагнув вдаватися в деталі та спихнув такий інтерес старшого на тимчасове затьмарення розуму, або спроби дізнатися про Пака більше з метою якось дошкулити йому в майбутньому. Але ось — майбутнє настало, а розмита пляма перед очима тільки збільшується у розмірах та, немов навмисне, прагне звести хлопця з розуму.

 

Чімін різко зупинився посеред вулиці та вилаявся уголос:

– АРГХ! Та щоб тебе! Звали вже з моєї голови і життя! – хлопець запустив руки у волосся і випадково зачепив навушник, котрий вискочив з вуха та покотився по тротуару.

 

– Оу, сподіваюся, ти це не про мене, бо Міккі сумуватиме за гостинцями, що ти йому зазвичай передавав, – Чімін різко повернувся на знайомий голос, і сонячна посмішка, що раптово матеріалізувалась перед очима Пака, вмить вгамувала гнів хлопця і змусила ніяково посміхнутись у відповідь.

– Хосокі-хьон? Що… що ти тут робиш? 

 

Чімін, котрий до цього був повністю занурений у свої думки та голосну музику в навушниках, не помітив, як недалеко від нього, ще три хвилини тому, припаркувалась яскраво-жовта машина Хосока. І той безрезультатно намагався докричатися до байдужої спини молодшого, поки Чімін врешті не зупинився та не загорланив посеред вулиці.

 

– Та я просто проїжджав поруч і помітив тебе… – Хосок все ще лагідно посміхався та підійшов трохи ближче, щоб нахилитися і підібрати самотній навушник. – Тримай, здається, цілий, – старший протягнув руку із холодним навушником назустріч хлопцю.

– Ой, дякую… Вибач, я, напевно, виглядав як ненормальний… – Чімін ніяково підібрав свою згубу із холодної руки хьона.

– Що ти, не вибачайся, це було цікаво, ніколи не бачив тебе таким злим. Якщо потрібно комусь набити пику — тільки скажи, у мене є хороші знайомі адвокати, бо насилля, то, все-таки, не моє, – широко посміхнувся Хосок та підморгнув все ще спантеличеному хлопцю.

– Та ні, не думаю, що до цього дійде, просто день невдалий… – Чімін врешті трохи розслабився і щиро посміхнувся; він ніколи не міг встояти перед теплою аурою, що завжди заповнювала будь-який простір, де зʼявлявся Чон Хосок. Зрештою, саме завдяки старшому дні першого року в університеті не здавалися такими темними та самотніми.

– Не хочеш розповісти мені про свій невдалий день у машині? Чесно кажучи, я не великий фанат холоду… Я просто зупинився, щоб запропонувати тебе підвезти, але тепер розумію, що ти не міг мене почути через навушники, – Хосок сяяв посмішкою, інколи подмухуючи у руки теплим повітрям.

– А, вибач, я справді нічого довкола не помічав. Хотів відволіктися прогулянкою, але щось не дуже вийшло… Тому, якщо я не відриватиму тебе від справ, то із радістю скористаюсь твоєю пропозицією, хочеться пошвидше опинитися дома.

– Звісно ж не відволікаєш, та й тут на машині зовсім близенько, то що — їдемо?

– Так! – радісно відповів Чімін, досить вже з нього на сьогодні самотніх прогулянок.

 

Хлопці врешті опинилися в затишному та теплому салоні авто, старший відпалив двигун та відкинувся на мʼяке сидіння.

 

– Ох, так значно краще, – видихнув Хосок та задоволено прикрив очі. – Не знаю як ти можеш в таку погоду прогулюватися, але для мене будь-яка температура, що нижче позначки 25 на термометрі — це Антарктика.

– Хах, хьон, це ж лише осінь, як ти взимку виживаєш? Напевно прогулянки з Міккі в зимову пору для тебе справжнє пекло.

– Та краще б пекло, там хоч тепло…

– Ти мені ще потрібен, хьон, не кажи так, – Чімін розсміявся із такої милої реакції старшого на холод, хоч вже й не одноразово її спостерігав.

– Звісно-звісно, довезу тебе додому, а потім так і залишусь в машині до скону, бо вдруге я на цей холодний вітер не вибіжу.

– Хьон, а що робитимеш, коли акумулятор в машині сяде?

– Благатиму Арктичних богів про швидку смерть.

– Яй! Я думав тільки Техьон вміє так драматизувати.

– Та я жартую, просто справді холод не люблю.

– Знаю-знаю. Ще раз вибач, що додаю тобі лишніх турбот.

– Ей, Чіміна-а, не смiй так думати. І досить вже вибачатися, все нормально. Це ж було моє рішення. Ти краще скажи, кого ти там так “мило” згадував посеред вулиці? – і поки молодший збирався з думками, Хосок вклав руки на кермо і вони врешті рушили з місця.

– Аа, про це… – Чімін легко кахикнув, щоб прочистити горло. – Та є одна видатна особистість…

– Ця “видатна особистість” випадково не з музичного факультету? 

– Ее? Все так очевидно? – Хосок лише чуйно кивнув головою у відповідь. – Хоча, сьогодні не так багато людей через котрих я міг би лаятися. 

– Другий претендент на твою лайку, я так розумію, це мій дорогий одногрупник Лін Йон?

– Нічого собі, хьон, ще трохи і я почну думати, що ти володієш екстрасенсорними здібностями, ну, або неймовірним дедуктивним методом Шерлока Холмса.

– Було б чудово, звісно, володіти і тим і іншим, але все трохи простіше, – Хосок нервово стиснув кермо в руках. – Твоя “видатна особистість” заходила сьогодні до мене після пар познайомитись.

– Що?! Юнгі-хьон? – Чімін різко повернувся всім корпусом до старшого та здивовано витріщився на нього.

– Ага, я також здивувався, але все нормально, ми мило поговорили.

– “Мило поговорили”? Про що? У нього сьогодні якийсь персональний “день відкритих дверей”, чи що? Цей хьон… він точно втрачає глузд або вмирає…

– Ем, ти це про що, Чіміна-а?

– Та ні, не зважай… Чого він взагалі ні з того, ні з сього саме до тебе прийшов? 

– От і я поцікавився: він сказав, що давно хотів познайомитися і ось нарешті випала нагода.

– Давно хотів? Нагода? – Чімін ніяк не міг второпати звʼязок у словах старшого.

– Так. Ми взагалі заочно були знайомі, через батьків, Арт-простір Сеула все-таки доволі вузький, але персонально ніколи не спілкувались. І мені, загалом, також було цікаво, що він за людина. Особливо, знаючи вашу з ним історію… – Хосок швидко кинув погляд на Чіміна, щоб переконатися, що той впорядку. – Проте, він мені здався досить приємною людиною, незважаючи на весь той суворий фасад…

– Пф, приємною людиною? Хьон, ти надто добрий до всіх.

– Ну, ми спочатку трохи обмінялись компліментами і, ти ж знаєш, я не можу встояти, коли хтось хвалить мої заслуги чи роботу батьків… – Хосок ніяково потер рукою потилицю.

– Так, знаю, і радію за тебе як за себе, але, хьон… це ж…

– Знаю, Чіміна-а, вибач, можливо я просто хочу бачити краще у людях, і це моя проблема, але…

– Це не проблема, – перебив Хосока Чімін, – Це одна з твоїх найкращих рис, котрою я особисто щодня захоплююсь.

– Дякую, Чіміні, ти надто хорошої думки про мене… – Хосок сумно посміхнувся. – Але я не думаю, що заслуговую захоплення. Розумієш, причина, по котрій Юнгі-хьон сьогодні до мене прийшов… це було стосовно Йона…

 

Тим часом автомобіль вже зупинився біля будинку Чіміна, але розмова була надто важливою, щоб згадати про нещодавнє бажання хлопця швидше опинитися під гарячим душем, а потім під теплою ковдрою.

 

– Що? А Йон тут яким боком? – Чімін щиро не розумів, як ці троє можуть бути повʼязані.

– Так склалося, що Йон дізнався про твою сьогоднішню появу у мейд-костюмі від мене…

Чімін поглянув на старшого очима повними щирого подиву та нерозуміння.

– Від тебе? Що це означає? – серце хлопця колюче скрутило і пустило у свідомість важкі, неприємні думки.

– Ти ж знаєш, так склалось, що у нас скоро спільний виступ на конкурсі, і ми тренувались все літо, от і вчора було одне з таких тренувань. Ми трохи розговорились і все таке… І з Йоном інколи справді можна приємно поспілкуватися наодинці, він розумний і талановитий хлопець… – було помітно, що Хосок сильно нервував, і тому почав багато говорити, відтягуючи найнеприємніший момент.

– Хьон, я зрозумів, що було далі? – нетерпляче перебив старшого Чімін, відчуваючи неприємну напругу, що розливалась по всьому тілу.

– Ну, якось розмова зайшла про початок навчання і те, як все знову буде нудно та понуро, і я випадково обмовився, що “принаймні перший день від самого ранку знову буде насичений безглуздою метушнею та новими обговореннями Чіміна”… – Хосок промовив все на одному подиху та опустив голову, не бажаючи зіткнутися з розчарованими очима молодшого.

– О. То он як… – Пак безсило видихнув, принаймні тепер він знає, що Юнгі тут ні до чого. – Це все, що ти йому сказав? І він не намагався випитати, що саме ти мав на увазі?

– Звісно намагався, але тоді я вже збагнув, що змолов дурницю, і що він взагалі не повинен був про це дізнатися. Я намагався якось перемкнути його увагу на іншу тему і сподівався, що він просто забуде мої слова… але, напевно, він помітив мою розгубленість і навпаки ще більше зацікавився.

– Тобто, виходить, він навіть не знав, що саме відбудеться, і йому вистачило лише згадки одного мого імені, щоб припертися в університет якомога раніше і перевірити твої слова?

– Так. Вибач, Чіміні, я підвів тебе. Я чудово знаю, хто такий Йон і те, як він до тебе ставиться… і все ж, я все одно… Мені справді шкода.

– Все в порядку, хьон… не переймайся. Нічого страшного не сталося.

– Але ж могло…

– Говориш прямо як Юнгі-хьон… До речі, то що саме він від тебе хотів? 

– Ну, він розказав мені у двох словах, що відбулося вранці… І, я не знаю як, але хьон звідкись дізнався, що це я міг обмовитися про все Ліну, і тому хотів зʼясувати у мене це напряму, за що я йому вдячний. Бо, завдяки цій розмові, я зрозумів наскільки сильно облажався, і що не попередити тебе про це було моєю вже другою помилкою. Я справді сподівався, що все минеться і краще тебе додатково не стресувати такою інформацією. Вибач, що мене не було поруч, мушу визнати, мені соромно дивитись тобі в очі, – з цими словами Хосок понуро схилив голову донизу і неспокійно переминав пальці між собою.

– Хьон… Я не сержусь на тебе, правда. Ніколи б не зміг. Всі ми люди і всі допускають помилки… Я просто радий, що ти пояснив все, і мені не доведеться проводити час у безглуздих роздумах і марних припущеннях, – хлопець напружено посміхнувся сам до себе.

– Чіміна-а, ти справді… – Хосок несміливо повернув голову до молодшого, сподіваючись побачити цю його звичну ніжну зігріваючу серце посмішку, але замість неї його зустріла потилиця хлопця, що відвернувся до вікна та байдужо дивився кудись у далечінь. – Не хочеться визнавати, але Юнгі-хьон був правий… – Хосок важко видихнув та відкинув голову на підголовник.

– Про що ти? – Чімін легко здригнувся від згадки про Міна, але продовжував дивився у вікно, щоб якось відволіктися.

– Ти хочеш здаватися сильним і розсудливим, але це не означає, що все справді в порядку. 

– Ха, він так сказав? Відколи це Мін Юнгі став експертом у почуттях інших людей, а ти почав до нього дослухатися, хьон? – Чіміна зачепили ці слова і він відчував, як роздратування почало підступати до горла.

– Думаю, він просто хвилюється за тебе… І я також. Тому, якщо ти злишся на мене — я це розумію. Не потрібно вдавати, що нічого серйозного не сталось. Я знаю, що зрадив твою довіру, і я не хочу, щоб між нами залишались якісь недомовки…

– Не знаю, що ви там собі придумали, – різко обірвав Хосока Чімін, – І для чого робити з цього таку велику подію, але зі мною все в порядку. І я ні на кого не тримаю образи. Як я і сказав, хьон, нічого страшного не сталось, а отже і хвилюватися немає про що. Ні тобі, ні твоєму без пʼяти хвилин новому другу — Мін Юнгі. Я просто хочу жити спокійно і забути про цей період у своєму житті. Тому я буду вдячний, якщо ми більше не повертатимемось до цієї розмови. Це єдине, про що я тебе прошу, домовилися? – Чімін повернувся до старшого із натягнутою посмішкою та протягнув руку вперед.

– Чімін… – Хосок хотів було заперечити, але зіткнувся очима із наполегливим поглядом Пака, і важко зітхнувши потиснув хлопцю руку. – В будь-який час, якщо тобі буде потрібна якась допомога — я завжди вільний, домовились?

– Хьон, ти невиправний. Дякую, що підвіз. Їдь обережно і відігрівайся вдома, – спокійно промовив Чімін та повернувся до дверцят.

– Добре, ти також відпочивай, Чіміні… – Хосок лагідно посміхнувся хлопцю, котрий вже покидав салон його авто та впустив за собою прохолодне повітря з вулиці.

 

Цього року вересень більше нагадував грудень.