Частина 13

··›·‹··

– Джун, можна тебе на декілька слів? – Юнгі звернувся до друга, котрий піддавшись загальному захопленню не міг відірвати очей від церемонії нагородження.

– Аа? Що? 

– Відійдемо на хвилинку? Поговорити треба, – повторив Юнгі.

– Так, давай. Джин, ми зараз повернемося, не втрать тут без нас свідомості, – промовив Намджун до Сокджина, котрий приворожено спостерігав за всім, що коїлось на сцені.

– Ага… добре, – вкрай байдужо кинув хлопець.

 

Хлопці зупинились за дверима актової зали.

 

– Можеш зробити мені послугу? – схвильовано почав Юнгі.

– Залежить яку, – з підозрою поглянув Джун на незвично збентеженого друга.

– Ти міг би непомітно навʼязатися до нас із Чіміном на вечерю? За мій рахунок.

– Чекай-чекай-чекай… Що? У тебе з Чіміном побачення? – широко розкрив очі Джун та невіряче витріщився на Юнгі. – По-перше, ти коли встиг? І по-друге, я вам там для чого?

– Це не побачення, просто вечеря. Довга історія, так вийшло. І я спершу зрадів, що все вийшло саме так, але тепер… після його виступу, я не впевнений, що зможу поводити себе адекватно залишившись із ним наодинці, розумієш?

– Оо… здається, розумію. Він очевидно зміг справити на всіх присутніх незабутнє враження, я вже навіть починаю перейматися за орієнтацію Джина…

– Не говори при мені таких речей, навіть думки не хочу допускати.

– Вибач-вибач, дурницю сказав.

– То що?

– Хм, ну планів у мене все одно не було, а безкоштовна вечеря звучить саме те що треба.

– Ти врятував мені життя.

– Звучить дивно, беручи до уваги те, що я збираюсь зруйнувати ваше перше “непобачення”.

– Повір, краще його зруйнуєш ти, аніж я.

 

/|\

 

І як так сталося, що замість спочатку двох, а пізніше трьох людей, в кінці кінців за столом опинилось цілих семеро — можуть пояснити хіба що Техьон з Сокджином. Котрі тільки краєм вуха зачувши про те, що Чімін з Намджуном збираються на святкову вечерю за рахунок Юнгі, “ненавʼязливо” навʼязалися за ними, прихопивши із собою ще й Чонгука з Хосоком. Так, сьогодні кишеня Міна знатно спустіє, але чого не зробиш заради улюбленої посмішки молодшого. І хоч спершу Юнгі не зрадів такому “невеличкому” поповненню їх компанії, та згодом зрозумів, що саме сьогодні ця метушня та галас довкола дадуть йому змогу відволіктися, а не безпомічно зʼїдати обʼєкт свого обожнювання очима.

 

– Вааа, попереду два вихідних, можна і напитися! – розпливався в усмішці Джин. – Юнгі-я, а ти вмієш вибирати заклади. Мʼясо і соджу у них відмінне! Треба добре наїстись, коли вже ти платиш, що буває, приблизно, ніколи, – Джин смакував кожен шматочок приправляючи його чаркою соджу. – Чи мені також потрібно почати танцювати, щоб ти мене у такі заклади запрошував?

– Хьон, ти давай полегше із випивкою, ми тут всього 15 хвилин, а ти вже своїми перлами дурниць розкидаєшся, – сказав Намджун, що сидів між Джином та Юнгі, легко поплескавши друга по руці, яка тримала чарку.

– А це хіба не звичний стан Сокджин-хьона? – піджартував Чонгук, котрий сидів навпроти них разом із Те.

– Ей! Ти не думай, що якщо мʼязи наростив, то карт-бланш на образи отримав, – грізно зиркнув на молодшого Джин.

– Хееей, а давайте не будемо сперечатися, я впевнений, що ніхто нікого не хотів образити, – втрутився Хосок випромінюючи свою цілющу посмішку.

– Не переймайся, хьон, у них завжди так, – пошепки промовив Чімін, котрого, як головну зірку вечора, посадили у голові столу і він опинився між Хосоком та Юнгі. 

– Так, вони насправді жити одне без одного не можуть, така от нездорова привʼязаність, – розвів руками Намджун, котрого Джин одразу ж ткнув у бік ліктем.

– Ще чого! Я тільки заради вас таку неповагу у свій бік терплю, так би я давно цього малого на місце поставив, – фиркнув Джин і показово склав руки на грудях.

– Ну-ну, хьон, ще зарано для драми, ми тільки прийшли, – посміювався Намджун підморгнувши Чонгуку.

– А давайте випʼємо! – раптом піднявся Техьон, котрого вже втомила ця перепалка і він хотів якось розрядити атмосферу. – У нас же сьогодні, як-не-як, чудовий привід! Чіміні і Хосокі-хьон, обидва зайняли перше місце у своїх категоріях, тому ми взагалі-то зараз із справжніми зірками вечеряємо!

– Справжні зірки тільки на небі… – тихо пробурмотів Юнгі, що весь цей час з-під лоба спостерігав за ледь чутними перемовляннями Чіміна і Хосока.

– Що б там злі язики не шепотіли — за ваш успіх — до дна! – повний ентузіазму Техьон підійняв свій напій угору, подаючи приклад іншим, і всі підтримали його дзвенькотінням келихів.

– Вах! Аж на душі потепліло одразу, – задоволено промовив Джин.

– Хьон, тільки не перестарайся, бо скоро тільки душа в тебе і залишиться, коли всі інші органи відмовлять, – співчутливо поклав руку на плече другу Джун.

– Краще прожити коротке, але щасливе життя, аніж сидіти з таким похмурим лицем, як отой зрадник-трезвенник, – Джин ображено вказав пальцем на Юнгі.

– І справді, ви двоє, – звернувся до Юнгі та Чіміна Хосок, – Ви чому не пʼєте? І я тут зараз подумав… Чіміні, ніколи раніше не бачив, щоб ти пив — невже у тебе непереносимість алкоголю?

– Ага, у нього стрімко розвинулась люта алергія після першого ж досвіду, – давився сміхом швидко захмелілий Техьон.

Юнгі та Чімін коротко переглянулись один із одним і одразу ж відвернули голови у протилежні сторони.

– Ем, мені просто смак не подобається… – зніяковіло відповів Чімін.

– Алкоголь не заради смаку пʼють, Чіміна-а, а заради ефекту! – Джин зібрав руку в кулак та потряс ним у повітрі.

– Так-так, хьон, і цей видатний ефект ми всі спостерігаємо просто зараз, не найкращий приклад, потрібно сказати, – пирснув сміхом Чонгук.

– Та ти ж договоришся у мене колись, шкет! – пускав блискавки з очей Джин.

– Хмм, Юнгі-хьон, а у тебе яка причина? – знову поцікавився Хосок.

– Я за кермом, – спокійно відповів Юнгі.

– Пфф, хьон, я також взагалі-то, – втрутився Те. – Ти ж в курсі про такий цивілізаційний винахід як таксі? Так і скажи, що ти теж з того вечора не п… 

– Чонгук, – перебив брата Юнгі, – Думаю, Техьону потрібно взяти невеличку паузу — наступний раунд випивки він пропускає.

 

Чімін перевів погляд із ображеного Техьона на Юнгі, та з цікавістю вдивлявся у його дещо збентежене обличчя розмірковуючи про себе: «Невже хьон… Та ні, маячня якась. Не міг же він не пити з дня тієї вечірки…»

 

Із роздумів хлопця вирвав голос друга:

– Чіміна-а? – покликав Хосок.

– Аа?

– Кажу, бульгогі ще будеш? 

– Бульгогі… – Чімін розсіяним поглядом вдивлявся у тарілку щойно приготованих шматочків мʼяса. – Ем, ні, мені поки досить, дякую.

– Чіміні, яке досить, тобі після такого виступу потрібно у дві ложки білком закидатися! – підхопив розмову Джин. – Я в танцях особливо не розбираюсь, але закладаюсь, що така невагомість на сцені потребує бути задіяним кожен мʼяз!

– Ого, а каже не розбирається, – пирснув сміхом Хосок киваючи Чіміну.

– Дякую, хьон… але в цьому немає нічого особливого, звичайна хореографія. Я, чесно кажучи, не розумію, чому всі так відреагували… – зніяковів Чімін.

– Нічого особливого?! І це, по-твоєму, нічого особливого?! – загаласував Джин. – Я боюсь уявити, що тоді в твоєму уявленні особливе, коли для мене навіть один стрибок за межами можливостей… Танцюристи лякають…

– Справді, Чіміні, не применшуй свої заслуги, це тобі не фортуна якась, – Хосок дружньо поплескав хлопця по плечу. – Ти вклав багато сил і у тренування, і у виступ. З останнього разу, коли ми тренувались разом, ти значно виріс: хореографія цікава та свіжа, а технічна частина танцю так взагалі була взірцевою.

– Ох… справді? – зовсім розчервонівся Чімін від такої щирої похвали хьона, яка була була для нього найбільш значущою.

– Справді-справді, – долучився до розмови Чонгук. – Я знаю, що Чіміні-хьон наполегливо займався під час літніх канікул, і після них також.

– Та не так вже й багато… – негучно промовив Чімін.

– Пф, “не так вже й багато”, – перекривив друга Техьон. – Те, що ти вважаєш за “не багато” зазвичай людей доводить до лікарняного ліжка, так що не прибідняйся тут.

– Ага, а Сокджин-хьон навіть твій виступ на телефон зняв, – хитро зауважив Намджун.

– Звісно! – одразу ж відізвався Джин. – Я кожен виступ документую, а сьогоднішнє відео так взагалі стане частиною спадщини моїм нащадкам. Я твій найбільший прихильник, Чіміна-а!

– Ще фан-клуб організуй, – саркастично пирснув Юнгі.

– Якраз подумував про це. Чіміна-а, візьмеш хьона у менеджери? – підморгнув хлопцю Джин.

– Якщо тобі потрібен менеджер, котрий пропиватиме всі гонорари — тоді погоджуйся, – дразливо додав Мін, на що Намджун одразу ж порснув сміхом, очевидно, добившись своєю невеличкою провокацією бажаного результату.

– Хаа… ем, я подумаю, Джин-хьон, – схвильовано відповів Чімін, краєм ока дивлячись на чимось невдоволеного і роздратованого Юнгі. – Я справді вдячний вам всім за підтримку, але сьогодні я далеко не єдина людина, котру потрібно вітати. Хосокі-хьон також багато зусиль доклав заради перемоги, і я просто щасливий, що ми можемо відсвяткувати це всі разом, – Чімін посміхнувся Хосоку і на секунду задумався, оглянувшись довкола. – Чесно кажучи, я не очікував, що коли-небудь ми всі зможемо отак сидіти за одним столом… і тому це трохи незвично… але весело. Тож я просто хотів би подякувати вам і… Юнгі-хьону, за таку можливість, – Чімін коротко поглянув на старшого і зніяковіло опустив очі на свої коліна.

 

Мін поглянув на зніченого хлопця та вже хотів щось відповісти, коли його раптом перервав Джин.

 

– Звучить як тост!

– Ох, хьон, для тебе все звучить як тост… – співчутливо приклав руку до лоба Намджун, побачивши розгубленого Міна. – Але ти правий, за таке потрібно випити — кон-бе*!

Всі піднялись зі своїх місць та разом вигукнули:

– Кон-бе!

 

Келихи та чарки миттєво спустіли, і тільки-но Чімін хотів повернутися у своє сидіння — він раптом перечепився за ніжку стільця та мало не завалився на землю, якби не Хосок, що вчасно зреагував: підхопивши хлопця за лікоть і талію; та навіть пожертвувавши своїм келихом, котрий полетів під стіл розбившись у друзки. 

 

– Вааа, Чіміна-а! У руки ти, звісно, падаєш елегантно, але ти там випадково свій сік соджу не підсолоджував? – одразу ж піджартував Джин над розчервонівшимся хлопцем.

– Обережніше, – турботливо промовив Хосок і тепло посміхнувся.

– В-вибач, хьон, – хлопець зловив на собі невдоволений погляд. – Тобто, я хотів сказати, дякую…

Хосок знову посміхнувся та допоміг хлопцю випростатися.

– Твій келих…

– Не переймайся, це дурниці, зараз приберемо.

 

Юнгі, котрий спостерігав за цією мелодраматичною міні-сценкою, раптом встав з-за столу:

– Я відійду, повітрям подихати.

– Зачекай, я з тобою, – моментально зреагував на слова друга Намджун. – Якось тут і справді надто парко зробилось, запитаю, що у них із системою вентиляції коїться і новий келих попрошу, – підскочив Намджун, ледве не перекинувши за собою стіл.

– Намджуна-а, тільки лоба собі по дорозі не розбий, – із нервовою усмішкою промовив Джин. – І поцікався заодно коли там кальбі піднесуть.

– Ага, – поспіхом кинув Намджун, та слідом за Юнгі направився до виходу з їх кабінки під занепокоєний погляд Чіміна.

 

– Ну у нього і атмосфера гнітюча, брр, – сказав Джин, коли друзів вже не було поруч.

– Ти про Юнгі-хьона? – перепитав Те.

– Ага, довкола нього тільки сірого туману зараз не вистачало, – відповів Джин. – Невже когось так сильно може засмутити розбитий келих? А, знаю, він просто розізлився, що тепер доведеться щей його оплачувати. Точно, це наш Мін Юнгі! – майже істерично зареготав Джин.

– Ой, думаєте? Я заплачу за келих, моя провина все-таки, – занепокоївся Хосок.

– Не переймайся, Хосокі-хьон, – сказав Те осудливо поглядаючи на Джина, – Сокджин-хьон просто жартує. Брата такі дрібниці не засмутили б, – Техьон раптом перевів погляд на Чіміна та легко усміхнувся йому одним куточком губ.

– Ох, мені все одно не зручно, я й так тут навʼязався, – продовжував хвилюватися Хосок.

– Нічого подібного, ти наш шанований гість! – запротестував Джин. – Чіміна-а, ти чого нас не знайомив раніше? 

– А-а? – розгубився хлопець перебуваючи далеко у своїх думках. – Аа, та я просто… все трохи складно було…

– Хм? – не зрозумів Джин. – Ааа, і справді. Вибач, мій промах. У мене погані речі швидко із голови вилітають.

– Хьон, у тебе взагалі мало речей в голові тримається, – підколов старшого Чонгук.

– Легковажність — це ключ до щастя, шкет, так що не вийде у тебе мене засмутити.

– Закладаюсь, що це завдяки випивці, а не легковажності, – прошепотів Те на вухо своєму хлопцю.

– Ей, солодка парочка, ви чого там перешіптуєтеся? Хвалити мене і вголос можна, – невдоволено буркотів Джин.

 

– Ем, я також відійду ненадовго, у вбиральню, пролив на себе трохи соку, – Чімін вказав пальцем на джинси та ніяково потер потилицю.

– Допомога не потрібна? – запитав Хосок.

– Ні-ні, – ввічливо замахав руками хлопець, – Все впорядку, хьон, впораюсь.

– Чіміна-а, – гукнув Те другу, коли той вже підходив до дверцят, – Глянь потім де там Юнгі-хьон, як будеш повертатися. Сподіваюсь, він не вирішив втекти не заплативши, – підморгнув Те.

– Ок…кеей, – спантеличено відповів Пак.

 

/|\

 

– Юн, зачекай, – ледве поспівав за другом Намджун, – Ніколи не бачив, щоб ти так швидко ходив, фух, – Джун зупинився поруч з Юнгі та сперся на перила невеликої тераси перед ресторанчиком.

– Я не просив тебе за мною йти, – холодно відповів Мін.

– Зате твій вбивчий погляд дуже наполегливо просив Хосока впустити Чіма на землю.

Юнгі різко повернув голову та роздратовано поглянув на друга.

– Ага, приблизно такий погляд.

– Не збираюсь це обговорювати.

– В тебе немає інших варіантів, – констатував Намджун. – На ревнощах далеко не виїдеш. Ти ж сам казав, що розмовляв з Хосоком і що він нормальний малий. Чого переймаєшся тоді так?

– Знаю я. Не можу нічого з цим вдіяти, – важко здихнувши опустив голову Юнгі.

– В будь-якому разі, можу тебе привітати, твої старання не минають даром — серце Чіміна однозначно теплішає і не випромінює радіоактивних променів у твій бік.

– Не впевнений у цьому. Думаю, він тепер просто відчуває себе забовʼязаним мені.

– Хто — Чімін? – пирснув сміхом Намджун. – Не сміши мене, Юн, ми зараз про того ж самого Пак Чіміна говоримо? Він радше продовжив би думати, що ти велику аферу затіяв, а це все наживка, ніж просто спокійно сидів би поруч з тобою і дякував, вже втретє, якщо я не помиляюсь?

– Ага… – Юнгі знову важко зітхнув. – Можливо ти правий, можливо…

– Не падай духом, рано ще, – Джун підбадьорююче поплескав друга по плечу. – Добре, думаю, тобі потрібно трохи часу на одинці. А я піду запитаю, коли там ще мʼяса піднесуть, бо Джин-хьон знову лаятися почне.

– Дякую, Джун.

– Без проблем.

 

Коли Намджун вже стояв біля бару перемовляючись з офіціантом, то помітив, як із вбиральні вийшов стурбований Чімін і когось визирав у приміщенні, поки не зачепився поглядом за Джуна.

 

– О, хьон, ти тут, – зрадів Чімін та сперся ліктем на барну стійку. – А Юнгі-хьон не з тобою?

– Він на терасі, – Намджун зробив паузу, – І думаю, він себе не дуже добре почуває.

– Що? Чому? Його нудить?

– Не знаю. Сказав, що йому потрібно кілька хвилин на вулиці постояти.

– Ох… – Чімін понуро схилив голову про щось роздумуючи.

– Можеш піти і перепитати як він, – лагідно посміхнувся Намджун, намагаючись підштовхнути хлопця до кроку, на який той ніяк не наважувався. – А я краще за наш стіл повернуся, бо тих двох не можна без нагляду надовго залишати, – підсміюючись промовив Джун, згадуючи постійні недолугі перепалки Чонгука та Джина.

– Так, тут ти правий, одного розбитого келиху на сьогодні достатньо, – посміхнувся Чімін, – Добре, тоді я також скоро підійду.

– От і чудово. І, Чіміна-а — файтін*! – Намджун підняв кулак та підбадьорююче потряс ним у повітрі.

– Аа? Ем, ага… – невпевнено кивнув Намджуну хлопець.

 

«Ох… Пак Чімін, що ж ти робиш? Відколи тебе таке взагалі турбує? Сподіваюсь, це не помилка, і він не пошле мене одразу ж як тільки побачить», – занепокоєно роздумував про себе Чімін, підходячи до дверей на терасу.

 

На вулиці було вже темно, а терасу підсвічували лише теплі ліхтарики; Юнгі стояв спиною до дверей, спершись ліктями об перила та схиливши голову між плечей.

 

– Ем… Юнгі-хьон, можна? – невпевнено запитав Чімін, не знаючи як почати розмову.

 

Мін ненадовго завмер від знайомого голосу, який зовсім не очікував зараз почути, а потім обережно повернув голову, наче боячись розвіяти міраж за своєю спиною, та вдивлявся у силует молодшого.

 

– Чімін? – зовсім тихо запитав Юнгі. – Ти чого тут?

– А-а, та я зустрів Намджуні-хьона, він сказав, що тобі трохи зле, і я, ем… вирішив дізнатись, чи тобі раптом не потрібна якась допомога?

– Гмм, – хмикнув старший, – Намджун так сказав?

– Ага.

– Зрозуміло… – Юнгі знову відвернув голову вперед. – Думаю, він трохи перекрутив мої слова, все в порядку, просто в приміщенні була задуха.

– Оо, ось як… – Чімін почував себе трохи незручно, він кахикнув, щоб прочистити горло. – Можна мені тоді також тут постояти?

Юнгі нервово проковтнув слину.

– Не обовʼязково питати мого дозволу, ти можеш робити все що захочеш.

 

Чімін обережно, крок за кроком, наблизився до перил та опинився поруч із Юнгі, стоячи лише в якихось 30 сантиметрах від старшого, у котрого раптом пульс підскочив на таку ж кількість позначок, що і відстань між ними.

 

– Хьон… вибач, що доведеться платити за всіх. Я не знав, що все так обернеться.

– Не думай про це.

– Не можу.

– Чому?

– А? Ну… сам не знаю, якось це неправильно.

– Що неправильного в тому, щоб інколи повеселитись та відпочити разом із друзями відкинувши хвилювання?

 

Чіміна здивували слова Юнгі, і він повернувся, щоб оглянути лице старшого. Мін зробив те ж саме, і зустрівшись поглядом з молодшим, додав:

– Тобі ж весело?

– А тобі, хьон?

Мін хмикнув та знову відвернувся вперед.

– Ти перший.

– Думаю… так, весело, – Чімін все ще вдивлявся у профіль старшого, терпеливо очікуючи його відповіді.

Мін легко припідняв куточки губ у посмішці.

– Мені також, зараз весело. 

– Зараз?

– Ага.

– Чому?

– А ти як думаєш? – запитав у відповідь Юнгі із викликом у голосі.

– Хм… тому що поруч немає Сокджин-хьона? – посміюючись запитав молодший.

– Тому що ти поруч, – впевнено промовив Мін.

 

Чімін мало не задихнувся від таких несподіваних слів, що змусили очі часто забігати по навколишніх предметах, терміново шукаючи доказу реальності навколишнього світу.

 

– Щ-що? Що ти маєш на увазі? 

Юнгі спостерігав за розгубленістю хлопця і вдоволено хмикнув.

– Те, що я маю на увазі, твоєму розумінню поки не доступне, але можеш подумати про це на дозвіллі, Пак Чімін, раптом здогадаєшся.

– Що? Знову ти щось дивне говориш, хьон… – Чімін зніяковіло перевів погляд на свої руки, що міцно вчепились у перила. – Подумав би, що ти перепив, якби сам не бачив у твоєму стакані апельсинового соку… – хлопець на секунду замислився. – До речі, про це — ти справді не пʼєш з того вечора? Це ж те, що хотів сказати ТеТе, поки ти його не перебив?

– Уявлення не маю, що хотів сказати Техьон, я не телепат, – нервово відповів Юнгі.

– Хьон.

– Що?

– Ти не відповів на перше запитання.

– Так, Пак Чімін, на твоєму ж прикладі побачив, до яких наслідків призводить пʼяна самовпевненість, і вирішив, що воно того не варте.

– Ох, невже? Тобто почуття провини тут ні до чого? – наполягав Чімін вдивляючись у лице старшого.

– Я тобі, здається, вже якось казав, що мене почуття провини не мотивує.

– Тоді що тебе мотивує?

– Довгі щасливі роки життя (бажано поруч з тобою).

 

Чімін безсило видихнув, зрозумівши, що прямих відповідей від Юнгі він так і не отримає.

 

– Ти закінчив свій маленький допит? Потрібно повертатися, бо знову впадеш через втому, а “Хосокі-хьона” поруч не опиниться, – Юнгі відштовхнувся від перил та випростався.

– Гм? – хлопець нерозуміюче глянув на легко роздратований вираз обличчя старшого, а потім хитро усміхнувся. – Наскільки я памʼятаю, у тебе також хороші рефлекси, хьон.

– У мене взагалі багато хороших якостей, – хмикнув Мін.

– І скромність у їх ряд очевидно не входить.

– І це ще один плюс, – легко усміхнувшись підсумував Юнгі та перевів свій погляд на Пака.

 

Мін потайки розглядав профіль хлопця, схвильовано ковтаючи слину.

– Тобі личить новий колір.

 

Чімін на мить затримав дихання, швидко бігаючи очима по перилах та не в змозі нічого відповісти.

 

– Маю на увазі, твій природній колір волосся тобі також личив, просто новий здається таким незвичним і… привабливим, – легко зніяковівши додав старший.

– Д-дякую, хьон… – хлопець ледь стримував широку посмішку; чомусь отримувати компліменти саме від Міна було надто хвилююче: тільки від слів старшого по шкірі пробігали мурахи, а в грудях розливалось тепло.

 

– Добре, ходімо, поки вони там всю кабінку не рознесли, – Юнгі розвернувся та вже збирався зробити крок уперед, як його зупинили пальці, що міцно схопили старшого за рукав куртки.

– Юнгі-хьон… – Чімін намагався зібратися з думками, тому що не очікував від себе таких несподіваних дій, і сам до кінця не розумів, що саме збирався сказати; поки Юнгі тим часом докладав значних зусиль, щоб заспокоїти власне серцебиття. – Хьон, я тут подумав, що з мого боку, все ж таки, було не зовсім справедливо вважати, що раз я тебе обіграв на наступний день, то це автоматично скасовувало нашу попередню домовленість. Тому, наступного разу — я пригощаю, без посторонніх, – хлопець зловив себе на думці, що це могло прозвучати дивно і поспішив виправитись. – Ну… Просто мій гаманець таку велику компанію не витримає.

 

Вуст Юнгі торкнулась спочатку нервова, а одразу ж за нею щаслива посмішка, і він радів, що молодший зараз не міг бачити його лиця, що давало йому можливість сповна насолодитися моментом.

 

– Не сподівайся, що я буду заперечувати і відмовлятися.

– Я і не сподіваюсь.

– Добре, тоді я згодний.

– Д-добре. Ем, тоді…

– У тебе ж є мій номер. Домовимось про деталі пізніше.

– А, так, звісно, – Чімін зніяковіло посміхнувся про себе та відпустив рукав старшого.

– Ходімо, бо нас скоро розшукувати почнуть.

 

/|\

 

Щодо розшуку Юнгі сильно помилявся, бо вже підходячи разом із Чіміном до дверей їх кабінки, хлопці почули дружній хоровий спів (а швидше волання), та на свій страх і ризик відчинили дверцята. Виявилося, що за час їх відсутності, друзі гуртом вилакали ще дві бутилки соджу. Єдиним більш-менш притомним та по-справжньому співучим залишався лише Чонгук, котрий не плекав особливих почуттів до алкоголю, та більше прагнув залишатися при памʼяті і стежити за Техьоном, щоб той часом не начудив чого “доброго”.

 

– Ще ж не пізно розвернутися і поїхати додому? – проскиглив Юнгі до Чіміна.

– Не думаю, хьон, нас вже помітили, – хлопець кивнув у бік Техьона.

 

– Ооооо, а ось і вони! Вибач, Чіміна-а, але ми зʼїли увесь твій самгьопсаль і кальбі. Хоча, ти сам винен, треба було швидше повертатися, – залився сміхом Техьон, спершись потилицею на плече Чонгука.

– Ох, вибачте, він трохи перебрав…

– Трохи? – вигнув брову Мін і звернувся до розрумʼянілого від алкоголю Намджуна. – Ти, здається, мав за ними прослідкувати?

– Вибач, мені підсунули чарку як тільки я увійшов… – Джун соромливо потер шию.

– Ай, ясно все з вами, – Юнгі направився до свого сидіння, по дорозі вихопивши із рук Джина повну чарку соджу.

– Ей! Юнгі-я! Ти що витворяєш?!

– Рятую твою печінку. Зроби бодай паузу на десять хвилин.

– Яййй, от чого ти повернувся — настрій псувати? – шипів Джин.

– Справді, хьон, давай я тобі краще соку наллю, який хочеш: апельсиновий чи полуничний? – лагідно посміхнувся Чімін та поклав руку на плече старшому.

– Охх, Чіміні, ну хіба ж ти не прекрасний ангел? Вчися, Юнгі-я, як потрібно турбуватися про старших!

Мін лише закотив очі та всівся на свій стілець.

– Чіміні, а зробиш хьону мікс? – очі Джина яскраво засвітилися.

– Мікс? – спантеличено перепитав Чімін.

– Ага, змішай два соки!

– О, добре… як скажеш.

– Вау, звучить цікаво, а мені можна? – підхопив ідею Хосок.

– Звісно, хьон, – Чімін підійшов до свого місця та потягнувся за двома пляшками соку, щось шепочучи собі під ніс. – У пʼяних людей дивні запити…

І як тільки хлопець почав відкручувати кришечки пляшок, Юнгі висунув вперед свою пусту склянку.

– Ем? – Чімін нерозуміюче глянув на старшого.

– Мені теж саме, – Мін пронизливо вдивлявся у очі Паку.

– Оо… добре… – Чімін прочистив горло і додав, – Не думав, що ти любиш так експериментувати.

– Інколи приємно пробувати щось нове, – ласо усміхнувся Мін.

Чімін різко опустив погляд на склянку, легко почервонівши, сам не розуміючи, чому слова старшого спровокували у нього таку реакцію.

– Ййяяя! Юнгі-я! Знову ти всю увагу на себе перетягуєш, Чіміні мені першому запропонував, займай чергу, – нетерпеливо помахав своєю склянкою у повітрі Джин.

– Джин-хьон, можливо ти хочеш бути першим ще й у черзі на сплату цієї неймовірної вечері? Можу поступитися місцем, – холодно кинув Юнгі, продовжуючи вдивлятися у розгублене обличчя молодшого.

– От же ж… Таки треба буде переглянути коло своїх друзів… – ображено промовив Джин та опустив склянку на стіл. – Одні маніпулятори довкола… 

– Ну-ну, хьон, не засмучуйся, згадай той смачний самгьопсаль, – Намджун співчутливо поплескав Джина по коліну.

Тим часом Чімін перевів погляд на Юнгі, а той лише кивнув хлопцю на свою склянку.

– Ох, от треба тобі мене постійно у незручне становище ставити… – буркотів Чімін наливаючи сік.

– Ще навіть не починав, – грайливо усміхнувся Мін, вдивляючись у привідкриті губи молодшого, що легко схилився над столом.

– Ем..? – Чімін різко відхилився назад зніяковівши, кожне слово старшого тепер чомусь сприймалося двозначно. – Готово, смачного, наступний! – хлопець хутко підхопив дві пляшечки та поспішив до Джина.

– Вибач, за затримку, хьон, – хлопець схвильовано посміхнувся та наповнив склянку старшого.

– Нічого, Чіміна-а, не твоя провина, що на шляху життя нехороші люди трапляються, – Джин зло зиркнув на Юнгі, задоволено потягуючого свій напій.

– Так-с, залишився Хосокі-хьон, я миттю, – хлопець швиденько обійшов стіл, знову повернувшись до свого місця, та налив цей швидко набираючий популярність “чудо-напій” ще й Хосоку.

– Дякую, Чіміні, – радісно посміхнувся хлопець, – Змусили ж тебе побігати.

– Все в порядку, хьон, – Пак із лагідною посмішкою врешті зайняв своє місце. – Скажеш, як воно тобі на смак, – Чімін із підозрою поглянув на щойно замішаний напій.

– Хммм, – зробив невеликий ковток Хосок, – Мммм! Смачно, а Джин-хьон знається на міксах! – із сяючими очима відповів хлопець. – Чіміні, хочеш спробувати? – Хосок протягнув свою склянку молодшому.

– Як на мене, то нічого особливого, – різко втрутився Юнгі, лунко поставивши склянку на стіл.

– Не слухай його, Чіміна-а, – відгукнувся Джин, – Цьому ворчуну взагалі нічого не подобається.

– Ще й як подобається, – раптом встрянув Техьон, котрий увесь цей час мовчки спостерігав за друзями, мирно спочиваючи на плечі Чонгука.

– І що йому окрім зловтішання над старшими може подобатися? – склав руки на грудях Джин.

– Не що — а хто, – розплився у хитрій усмішці Техьон.

 

Юнгі крижаним поглядом вчепився у очі брата, намагаючись передбачити його наступні слова, поки Чімін нервово ковтав слину від раптової думки, що старший і справді може бути закоханим у когось.

 

– І подобається йому… ніхто інша як — Муза музики, звісно! – Техьон різко розвів руки у різні боки та залився дзвінким сміхом.

 

І поки всі розчаровано закочували очі — Юнгі з Чіміном голосно видихнули з полегшенням, та одночасно поглянули один на одного у здивуванні. Вони застигли так на долю секунди, а потім різко відвернули голови до пустих тарілок.

 

«Пак Чімін, ти що — псих?! Ти чому радієш взагалі?!» – сиреною відлунювали думки у голові молодшого.

«Хм… цікаво», – подумалось Юнгі.

 

 

 

___________________

Примітки:

*Кон-бе — вигук в корейській культурі, який викрикується перед початком спільного прийому їжі або пиття. Це можна порівняти з українським тостом «будьмо» або іншими аналогічними виразами, які вживаються під час спільного святкування.

*Файтін — це транслітерація англійської фрази «fighting» (дослівно «бій», «сутичка»), яку вживають в південнокорейській культурі як побажання успіху або підтримки.  У цьому значенні «fighting» можна перекласти як «Вперед!», «Не здавайся!», або ж «Борися!»