Частина 20

··›·‹··

Вони зробили по невеличкому ковтку і відкинулись на спинку дивана, а картинка на екрані врешті змінилась зі статичної на рухому.

У повітрі не було жодної ніяковості: вони легко підхоплювали і змінювали ролі критика та поціновувача, по черзі лагідно посміхаючись чи висміюючи різні моменти у фільмі, що натомість швидко занурював у свій понурий темно-синій світ. 

За кожною спробою дотягнутись до столику та підчепити пальцями кілька виноградин чи дольку яблука, відстань між ними стрімко скорочувалась, аж поки їх плечі не притиснулись одне до одного, а пальці рук тісно не переплелися у знайому косинку. Пуста тарілка, на противагу ще майже повній пляшці вина, мʼяко натякала на неповторність та цінність цього вечора, що був ідеальним лише завдяки їх взаємному бажанню знаходитись поруч та відчайдушно запамʼятовувати кожну найменшу деталь.

 

Кульмінаційні картинки на екрані, не зважаючи на їх насиченість, ставали все більш невиразними та тьмяними. Чімін тихенько вклав голову на плече старшому і полегшено здихнув. Думки повільно перетікали одна в одну, мʼяко розтягуючись у солодкій патоці — хотілось більше та ще ближче. Водночас солодкий та терпкий запах шкіри Міна вабив у свої обійми. Чімін мимоволі тягнувся носом все ближче до такої жаданої відкритої ділянки шиї, немов під гіпнозом — зачарований, він легко торкнувся кінчиком носа шкіри старшого, та жадібно втягнув повітря, прикриваючи очі. Рука Міна, що тримала долоню хлопця, невільно стиснулась, його вело від найменшого подиху, що нещадно пропалював шкіру шар за шаром.

 

– Чімін… – Юнгі не помітив, коли його губи встигли так пересохнути.

 

А молодший наче й не чув, він губився у власних відчуттях та бажаннях, що невпинно штовхали його вперед і змушували зануритись вже у лінію волосся на шиї, вдихаючи та видихаючи частіше. Він і не смів собі забороняти цього, вперше даючи повну волю внутрішньому потягу. Його згубна цікавість привела його до кипучого простору між вугляним волоссям та розпеченим вухом, котрого ледь торкнувся допитливий носик. Чімін на мить привідкрив очі, лише щоб ухопити поглядом як часто здіймалась грудна клітка старшого, і як той міцно схопився за руку хлопця, відчайдушно намагаючись стримувати їх обох.

 

– Чімін, якщо ти… якщо ти це продовжиш… – Мін був не схожим сам на себе, але навіть найневинніші дії Пака змушували його голос тремтіти та майже-що благати: зупинитись чи продовжити — він вже й сам не міг зрозуміти.

 

– То що? – томливо шепотів хлопець. – Якщо я продовжу, то що?

 

Млосний нестерпний шепіт попадав точно у ціль, плавлючи розчервоніле вухо, яке вже наступної миті вкрило сталевою морозною поволокою, щойно вразливої шкіри торкнулись мʼякі безсоромні губи. Саме ті, про які Мін так довго мріяв, та ті, що виднілись йому уві сні і не давали ясно мислити на яву.

Міна провокували — так вправно, що залишалось лише піддатись та виставити білий прапор. Його затягували у липке павутиння, що увесь час майстерно плелося довкола наївної жертви. Адже варто хижаку лише на мить розфокусувати погляд та зухвало подумати, що він єдиний, хто може нести загрозу — зненацька двері клітки із гучним металевим звуком змикались і боляче стискали загнане серце, що вже билось із шаленим темпом, жадаючи вирватися на волю.

З губ старшого злетів красномовний необережний стогін, який вирішив не питати дозволу та діяти на власний розсуд. Шокований самодіяльністю власного тіла, Юнгі на секунду наче прийшов до себе і швидко закліпав очима, повертаючи їм ясність.

 

Увагу Чіміна також не оминула така щира реакція хьона на його сміливі дії.

– Цікаво, ти завжди такий чутливий, чи це саме я справляю на тебе такий ефект? – тихо, по-лисячи, поцікавився молодший.

 

Правду кажучи, Чімін сам не розумів власної поведінки, він лише сліпо слідував за потягом свого тіла, котре, на відміну від стомлюючого вихру раніше нестихаючих думок — чудово знало, чого хотіло. 

 

– А ти завжди такий сміливий і самовпевнений, чи це лише поки я тобі дозволяю бути таким? – Мін намагався бодай на трохи повернути собі почуття гідності.

Старший неохоче відхилив голову убік та повернувся всім корпусом до хлопця.

– Не грай зі мною, Пак Чімін, – слова Міна прозвучали дещо суворо та застерігаюче, але його розбитий погляд без залишку видавав безпомічність свого власника перед найдорогоціннішою людиною у житті. – Цього разу я можу і не стриматись.

 

Повіки юнака навпроти розкрилися ширше, груди увібрали в себе додаткову порцію пʼянкого повітря, що забито бігало у тісному просторі між двома наелектризованими тілами. Чімін обережно виплутав свою руку із пальців старшого і переніс гарячу долоню на його щоку, тепер повільно плавлючи фарфорову шкіру лиця.

 

– А тобі не спадало на думку, що я цього і домагаюсь? – губ Чіміна торкнулась легка тонка усмішка.

 

Всі карти відкриті — тепер діватися нікуди. Якщо Мін увесь цей час смиренно шукав бодай розмиту тінь підтвердження взаємності своїх почуттів, то щойно Чімін щедро надав йому повний карт-бланш.

 

– Спадало.

– І що плануєш із цим робити? – молодший невідривно дивився у очі хьона, не даючи йому і найменшої змоги відволіктися від себе.

Мін похапки проковтнув льодяну слину і легко подався вперед, шепочучи майже у самі губи юнака:

– Думаю — все, що мені захочеться.

 

Тепер настала черга Чіміна нервово ковтати їдку слину, що принагідно випалювала горло та стравохід: його щоки впевнено торкнулась прохолодна рука; великий палець неспішучи спускався від вилиці до краєчку рота, спочатку невагомо проводячи розмиту лінію по поверхні верхньої губи, а потім ніжно спускаючись до нижньої; Мін натиснув подушечкою пальця посередині та легко відтягував пухку губу донизу. Його пальця торкалося полумʼяне повітря, а очі навпроти з напівприкритих повік невпинно стежили за кожним мікропорухом мʼязів на його обличчі, поки сам Мін не міг відірвати погляду від омріяних малинових губ молодшого — він перед ним: такий відкритий, зашарівшийся та спраглий до дотиків.

 

– Це твій останній шанс відмовитися, – ледве вичавив зі своїх грудей обмежене повітря Юнгі, обережно піднявши погляд на розрумʼяненого хлопця.

– Ой, заткнись вже, навіть в такий момент ти знаходиш спосіб мене побіси…

 

Не встиг Пак закінчити, як його різко підтягнули за підборіддя, а чужі губи накрили його власні: вони зіткнулись у жаданому поцілунку, міцно притуливши губи одне до одного, і затримали дихання на декілька секунд. Серце гупало гучніше за крики із полишеного телевізора; від закипаючої крові шум у вухах плавив свідомість. Всього на одну мить, так і залишаючись у кількох міліметрах один від одного, вони розімкнули вуста жадібно хапаючи повітря. Та навіть такий короткий проміжок часу тепер здавався нестерпно довгим і змушував щось жалібно скавуліти всередині. 

Рука Міна змістилась на задню частину шиї хлопця та повторно зіштовхнула їх губи, тепер у більш гарячішому та відвертішому поцілунку. Чімін вперше не змагався за первенство і повністю довірився старшому, намагаючись повторювати все за ним і просто слідувати власним відчуттям. Виходило не так вправно, як хотілось би, але це було не так вже й важливо. Він не намагався відібрати ініціативу, та розпачливо віддавався першому поцілунку, повністю розчиняючись у вмілих губах свого хьона. 

Поки одна рука Міна гуляла по шиї та потилиці хлопця, інша міцно тримала витончену талію, інколи легко стискаючи її через мʼякий кардиган; а обидві руки Чіміна знайшли свою опору у грудях старшого, навмання комкаючи у своїх маленьких кулачках його тонкий светр. 

 

Вони здавалися настільки спраглими одне до одного, що жоден не наважувався розʼєднати поцілунок, навпаки — вперто тіснились ближче, бажаючи розчинитись у цьому моменті. Із грудей Пака подекуди виривався приглушений стогін, що розпалював їх обох ще більше, та провокував старшого егоїстично вибивати із хлопця ще яскравішу реакцію. Повітря у грудях залишалось критично мало, і Юнгі спрагло відтягнув нижню губу хлопця зубами, одразу ж легко причмокнувши ту, наче вибачаючись. Від розгарячілого юнака зовсім не хотілось відриватись, і Мін наосліп почав заціловувати його щоку та вилицю, поволі переходячи до зовнішнього куточка закритого ока, а потім брови, чола та акуратного червоного носа. В кожен маленький поцілунок Юнгі вкладав свої великі невимовлені почуття, тендітно торкаючись ніжної шкіри розпеченими губами.

 

Мін ледь відхилився, щоб роздивитись обличчя молодшого: яскраво-пунцові губи, розпухлі від поцілунків та покушувань; гарячі рожеві щоки; розмʼяклий мокрий погляд з-під важких повік; скуйовджене біляве волосся та вогкі тонкі пасма, що прилипли до чола — здається, в цього хлопця можна закохуватись безкінечну кількість разів.

 

– Ти просто до дідька красивий зараз.

– Чорт, хьон, – Чімін миттю вперся чолом у груди Міна, намагаючись приховати своє зніяковіння. – Не говори такого так раптово, – тихо бурмотів хлопець, пускаючи вібрації по всьому тілу старшого.

– Серйозно? Мої слова тебе бентежать більше ніж те, що відбулося кілька секунд тому? – усміхнувся краєчком губ Юнгі, лагідно погладжуючи хлопця по спині.

– Все разом. Мені ніяково… і це… це був мій перший…

– Я знаю.

– Що?! Як ти… – хлопець швидко відскочив від старшого, мало не вдаривши того головою по підборіддю.

– Просто знаю.

– Тобі Техьон розповів? Прибʼю його…

– Охолонь, боєць, – Юнгі усміхнувся. Не те, щоб він яро бажав захистити своє, як виявилося, надійне джерело інформації (що було б відповідально), але все ж, йому швидше хотілось трішки уштрикнути Пака, принагідно ще більше увігнавши хлопця у червону фарбу. – В мене достатньо досвіду, щоб зрозуміти, що цілуєшся ти вперше. Хороша новина — тепер у тебе буде багато можливостей попрактикуватися.

 

Очікувано — Чімін одразу ж почервонів ще більше, та ображено поморщив перенісся відводячи погляд убік. Хлопець підняв ближчу до Юнгі ногу на диван, легко присівши на неї у позі напівлотоса, та почав мнути свою голінь пальцями рук — він завжди робив так, коли нервував, давня звичка після занять танцями, що допомагала йому трішки зняти напруження у мʼязах, згодом почала допомагати боротися ще й з емоційною напругою.

 

– Хто сказав, що я захочу ще так “практикуватися”… можливо мені взагалі не сподобалось, – фиркнув хлопець.

– В мене склалось зовсім інше враження.

– Всі рано чи пізно помиляються, хьон.

 

Губ Юнгі торкнулась тепла посмішка, він спостерігав за молодшим, що мило дув румʼяні щоки та зосереджено масував свою ногу не повертаючи голови до старшого, караючи його таким чином за самовпевнені слова.

 

«І чому він такий милий, мені вже майже соромно за те, що я зараз зроблю».

 

Розмʼяклий погляд Міна вмить змінився на рішучий, і він хутко підхопив однією рукою стегно дальньої випростаної ноги молодшого та перетягнув її через себе, одночасно підтримуючи іншою рукою хлопця за спину; він всадив його зад на свої коліна, так, що підігнуті ноги Пака тепер розташовувались по обидва боки від бедер старшого. 

Все відбулося настільки швидко, що в голові юнака не встигло промайнути навіть і слова лайки, зате його тіло встигло бодай рефлекторно відреагувати і впертися руками у плечі старшого, щоб не втратити рівноваги.

 

– Т-ти що твориш?! – Чімін збито дихав, невіряче вдивляючись у очі хьона.

– Налаштовую тебе на продуктивний діалог.

– Щ-що?

– Слухай уважно, тому що я скажу це всього один раз, – Мін вклав руки на талію молодшому не відводячи від нього очей. – Мені не важливо виявитися правим, чи знати яким за рахунком у тебе був цей поцілунок. Тому що для мене — він був найкращим. Він був жаданим, омріяним та щирим. І я ніколи б не проміняв його на жоден інший. Навіть якщо для тебе це не так, і ти захочеш все забути — я не шкодуватиму ні про що. Зараз я повністю відкритий перед тобою, і я хочу, щоб ти знав — наскільки ти важливий для мене. 

 

Зазвичай очі Міна видавались абсолютно чорними, проте зараз, навіть у цій напівтемряві, вони були сповнені якихось неймовірних диковинних кольорів. А можливо, це все було лише відблиском платинового кольору Пакового волосся та золотистої шкіри змішаної з пунцовим кольором його щік. Тихий мʼякий голос Міна заспокоював, водночас пускаючи по шкірі сотні дрібних мурах. Якби ж тільки Чімін міг поворухнутися, якби ж тільки дивні чари промовлених слів спали, і він міг би кинутися: в обійми, в губи та залізти ще глибше під білосніжну шкіру. 

Здається, його німе прохання було почуте, бо гарячі руки із талії поволі почали підійматися догори, та розташувались по обидва боки від голови хлопця, ніжно притягуючи його назустріч прохолодному чолу, яке слухняно приймало на себе увесь жар та спантеличення юнака, пускаючи по його шкірі охолоджуючі хвилі спокою і прийняття. 

 

– Я твій, Пак Чімін. А ти станеш моїм? – шепотів Мін.

– Це офіційна пропозиція?

– Так.

– А бонусом все так само йтимуть печеньки і тепле молоко?

– А мого серця тобі не достатньо?

– Це не 19 століття, хьон, однією романтикою ситий не будеш, – усміхнувся Пак, продовжуючи дражнити старшого.

 

Але навряд чи Чіміну вдасться виграти цей поєдинок. 

 

Юнгі хмикнув, спустивши одну руку на шию хлопця, та потягнувся губами до відкритого вуха, улесливо-лукаво шепочучи:

– Що ж, моя маленька жертва капіталізму, думаю, в пакеті з моєю пропозицією тебе чекають набагато приємніші і різноманітніші бонуси.

 

2:1 на користь Міна. 

 

Вправно нагострена металева стріла вкотре влучає точно у ціль та валить супротивника з ніг, змушуючи все тіло здригнутися у солодко-болісній судомі. 

 

– Я сприйматиму це за згоду, – медовий баритон знову розлився по вушній раковині розбитого юнака, що вже з останніх сил хапався за тонку смоляну тканину на плечах старшого.

 

З грудей Чіміна пулею вилетіло стиснене повітря, коли мочки його вуха торкнулися сухі губи, що зминали між собою ласий шматочок ніжної шкіри; на мить гаряче повітря вдарило по барабанній перетинці, і нижньої частини вуха знову торкнулись знайомі губи, котрі тепер привідкрились ширше та лагідно втягнули мочку у теплу, мокру порожнину рота. Мін був чуйним до кожної реакції хлопця: він відчував, як із кожним новим рухом його плечі стискали все міцніше, а дихання ставало все більш тремтячим. 

Юнгі знову легко привідчинив рота та торкнувся мочки вуха самим кінчиком язика, ніжно погладжуючи ним подразнену шкіру; Чімін збито гмикнув, похапцем ковтаючи повітря. Старший обережно переклав праву руку хлопцеві на талію, легко стиснувши її, і вже сміливіше мазнув язиком по поверхні мочки, одразу ж стискаючи її між губами, а потім з причмоком випускаючи мокру паруючу шкіру у прохолодне повітря. 

 

– Цікаво, ти завжди такий чутливий, чи це саме я справляю на тебе такий ефект? – із долею неприкритої насмішки та задоволення повертав молодшому його ж слова Юнгі, шепочучи їх прямо у вимучене червоне вухо.

 

Відповіддю на його питання був розчавлений приглушений стогін і відбиток десятка півмісяців на шкірі плечей, які мстиво стиснули нігтями, немов хапаючись за єдине сухе гілля над глибокою прірвою.

Проте, здається, Чіміну вкрай подобалося висіти над цією прірвою, адже він і не думав просити про порятунок, а можливо — дії старшого і були його рятувальною мотузкою.

Юнгі усміхнувся про себе та повернувся губами до улюбленого солодкого вушка: ніжно виціловуючи його, підіймаючись язиком уздовж тендітного хрящика і легко покусуючи його; він невагомо проходився губами по шкірі за вухом, та вбирав носом улюблений пряний запах волосся, незмінно — корично-яблучний. 

Мін погладжував пальцями лівої руки шию хлопця, переходячи поцілунками на вилицю, а потім спускаючись нижче, і проходячись краєчком язика по виразній лінії нижньої щелепи юнака. Він мʼяко поцілував його у підборіддя та піднявся вище, ледь зачіпаючи носом привідкриті губи, вдихаючи аромат мʼякої шкіри на щоках, прислухаючись до збитого серцебиття та нерівного дихання. Хто б міг подумати, що колись увесь його світ стиснеться до розміру тендітного хлопця на його колінах, і він спостерігатиме за тим, як той плавитиметься та замерзатиме знову і знову від його дотиків.

 

– Мене… мене влаштовує твоя пропозиція, – промовляв Чімін напівтремтячим голосом. – І бонуси… вони також влаштовують.

– Я радий, – Юнгі не міг стримати лагідної посмішки, яка знайшла притулок у щоці юнака.

– Хьон…

– Мм?

– Поцілуй мене.

 

Два слова, немов розпечена червона куля — виносять мозок та серце за один постріл.

 

Гарячий поцілунок; навмання гуляючі руки по спині та бедрах; язик, що виписує фігурні обриси по шиї, ключицях, плечах та грудях; пальці, які підчепають широкий светр та вперше торкаються чутливої шкіри спини, талії і ребер. 

За цей безкінечний вечір вони повторюватимуть всі ці дії знову і знову по колу, легко змінюючи послідовність та свої реакції. Мало, все ще мало. Та поспішати нікуди. Перед ними ще багато таких спільних вечорів, і можливостей зʼясувати, як виглядатимуть їх спільні: ночі, ранки та дні.

 

 

________________

Привіт, Дорогий читач, давно не чулися!

Ну що ж, по ідеї, це повинна була бути остання частина, і закінчувалась вона трішки інакше, але я раптом вирішила кинути собі авторський виклик і написати бонусну частину із позначкою 18+ (тому далі переходьте на власний розсуд (але не лякайтеся, всі рамки здорового глузду та ніжності збережені)).

В будь-якому випадку, я безмежно вдячна Вам за час, витрачений на прочитання цього фанфіку, і, сподіваюсь, він Вам сподобався!

Буду рада прочитати кожен відгук, бо без вашої підтримки та теплих коментарів я вʼяну.
Навіть кілька добрих слів чи емоджі можуть врятувати мою творчу душу від вигорання, будьте милосердні ☯︎.☯︎

Дякую за увагу, щиро обіймаю кожного, кожну і кожних. 🫂