Частина 11

··›·‹··

Наступні два тижні для Чіміна швидко пролетіли у танцювальній залі за підготовкою до конкурсу. Як не дивно, але довкола панував мир та спокій, здавалося, життя врешті налагоджувалось і всі тривоги можна було залишити у минулому. Хлопця більше ніхто не зачіпав та не підштрикував, а Йон із Уджином наче випарувались з повітря і взагалі не попадались Паку на очі; а можливо хлопець просто перестав звертати увагу на сторонні погляди будучи повністю зануреним у власні думки. 

 

Після тієї короткої розмови на терасі, Юнгі більше не шукав приводу зустрітися з молодшим та поглинув у власні справи. І така відсутність хьона у житті Пака почала хвилювати хлопця більше, ніж його попередня надмірна присутність. Проте, оскільки Чімін був експертом з уникнення незрозумілих переживань, він просто запевнив себе, що його все влаштовує і врешті його ніхто не відволікатиме від тренувань. 

 

Техьон з Чонгуком щодня “непомітно” крутились довкола друга та плавно перейняли на себе роль його занепокоєних батьків: носячи йому турботливо спаковані страви з їдальні і “мирно” виводячи хлопця за ручку із зали, щоб він не перевтомився.

 

Та була ще одна людина, усмішки котрої Чіміну особливо не вистачало. Остання їх розмова з Хосоком видалась досить напруженою, а тому старший вирішив дати хлопцю трохи часу, щоб той міг розібратися у власних почуттях. І це було вірним рішенням, бо за той час, що вони не спілкувалися, емоції Чіміна стихли і він зрозумів, наскільки сильно він жадав повернути у своє життя це спілкування. І така нагода трапилась, коли хлопці випадково стикнулися в дверях танцювальної зали, що вже стала другою домівкою для обох.

 

– Ох, Хосокі-хьон! Привіт, – Чімін зніяковіло посміхнувся.

– Привіт, Чіміна-а, ти на тренування? – Хосок засяяв посмішкою від несподіваної приємної зустрічі.

– А, так… хочу ще кілька разів прогнати номер перед завтрашнім днем.

– Оо, то ти все-таки братимеш участь? Я радий… Я переймався, що ти можеш не дуже добре себе почувати.

– Хьон, ти мав би знати, що мене навіть перелом не зупинить.

– Ну-ну, – замахав вказівним пальцем старший, – Не хочу навіть думати про таке.

– Ем… хьон… – трішки замнувся Чімін, – Правду кажучи, мені тебе не вистачало… Ми могли б… знову спілкуватись як раніше?

– Звісно! – пожвавився Хосок. – Я також дуже б хотів, та все ж мені досі соромно за свій довгий язик…

– Хьон, все справді в порядку, тобі немає про що перейматися. Давай просто забудемо? Я дуже сумував за нашим спілкуванням і за спільними тренуваннями…

– Ох, Чіміні, не змушуй хьона розплакатися на твоїх очах… – Хосок поклав руку на плече молодшому і лагідно посміхнувся. – Я також сумував, як і Міккі.

– Хьон… – схвильованими, щирими очима дивився на друга Чімін і міцно його обійняв. – Хьон, я обовʼязково куплю Міккі смаколиків наступного разу!

– Ти його розбалуєш, – посміювався Хосок лагідно поплескуючи молодшого по спині.

 

– Ну прямо сцена із мелодрами, хоч би обрали куточок потемніше, – зневажливо кинув сухий різкий голос, котрий важко було б сплутати із чиїмось іншим. 

 

Хлопці не помітили, як Йон вийшов із зали, в якій до цього вони спільно із Хосоком займалися. Чімін відхилився з обіймів та повернув голову до Йона, що вʼїдливо дивився йому у відповідь.

 

– А тобі заздрісно, також обіймів не вистачає? – чудовий настрій Чіміна як рукою зняло, і його мозок автоматично перемкнувся у бойовий режим.

– А ти мені свої подаруєш? – заграваючи підняв одну брову Лін.

 

– Так, досить, давайте не починати ці пусті перепалки, – намагався розборонити двох ворожо налаштованих хлопців Хосок.

– Вже почали, – навіть не дивлячись у бік старшого, відповів Йон та знову звернувся до Чіміна. – Чи ти свої обійми тільки по талончиках роздаєш? Не підкажеш, де дістати один? Чи мені краще у Юнгі-хьона спитати?

– У психіатра свого запитай, рецепт на заспокійливе, – роздратовано кинув Чімін.

– Охо, я бачу, за нашу недовгу розлуку ти ще сміливіший став. Це на тебе так протекція Мін Юнгі “позитивно” вплинула?

– Яка ще протекція? Ти зовсім клепку втратив?

– Йон, досить вже, – знову втрутився Хосок, коли Лін почав підходити до Пака ближче.

– Не потрібно прикидатись дурником, Пак Чімін. Можливо ти і зможеш видихнути спокійно на деякий час, але рано чи пізно я повернуся і ми зустрінемося знову, – Йон підійшов ще ближче, але його зупинила рука Хосока. – І наступного разу поруч з тобою вже може нікого не опинитися, – глумливо усміхнувся Лін проїдаючи поглядом очі збентеженого хлопця навпроти.

– Все, Йон, охолонь. Сказав що хотів і йди, тобі не потрібні нові проблеми, – Хосок легко смикнув його за лікоть.

– Сподіваюсь, ти думатимеш про мене перед сном, Місакі-чан, – самовдоволено промовив Йон. – Однак, раджу не змикати очей міцно, хто знає, що в темноті може трапитися.

– Це твоя офіційна погроза? – скептично нахмурив брови Чімін.

– Це моя дружня порада, – єхидно усміхнувся Йон. – До зустрічі, мейд-сама, бо вона у нас ще обовʼязково буде, – Лін вирвав лікоть із руки Хосока, а потім дружньо звернувся до нього. – Побачимось завтра, хьон.

 

Хосок лише кивнув Йону проводжаючи його поглядом.

 

– І що це за маячня була? – звернувся Чімін до старшого.

– Ох, вибач, Чіміні, я так зрадів, що побачив тебе, що навіть забув про Йона у залі.

– Та я не про це, не переймайся. Я от взагалі зрозуміти не можу про що він говорив. Хьон, у нього там вже остаточно мозок поплавився, чи що? 

– Ти справді не знаєш? 

– Не знаю що?

– Ох, давай краще зайдемо всередину.

 

Чімін підозріло поглянув на хьона та все ж прослідував за ним у залу. Він присів навпроти старшого, що зручно вмостився на підлозі.

 

– Ти ж знаєш про те повідомлення, що надіслав Юнгі-хьон?

– Так, а що з ним?

– Нічого поганого, але, якби це сказати… Це повідомлення, безумовно, виявилось дуже ефективним і подіяло на інших, але Йон… він надто пихатий, щоб давати задню та боягузливо підтирати свої повідомлення, як це зробили інші. І Уджину, ясне діло, він також не дав би цього зробити. 

– Ну, в цьому я ані краплі не сумніваюсь.

– Так… І Юнгі-хьон, наскільки я зрозумів, теж досить принциповий і від своїх слів відмовлятися не звик, а тому вирішив привести їх у дію. От Йон з Уджином, як двійко недалекоглядних близнят, добровільно лягли під цей каток Мінового правосуддя, очевидно будучи впевненими, що і цього разу їм нічого не загрожує…

– Зачекай, то ти хочеш сказати, що хьон і справді подав на них скаргу до суду? – широко розплющив очі у подиві Чімін.

– Не лише подав, а вчора саме було слухання, і його адвокат отримав безапеляційну перемогу по обох справах, – рот Чіміна мимоволі відкрився, даючи зрозуміти, що хлопець явно не очікував такого різкого розвитку подій, а Хосок тим часом продовжив. – І тому Йоновим батькам тепер доведеться сплатити кругленьку суму, що для них не те щоб проблема… проблема, як завжди для таких людей, у іміджі. І вони, мʼяко кажучи, були не задоволені тим, що їх син вляпався у подібну історію, а тому всіма силами намагались її приховати та не допустити судового процесу. Ти ж знаєш, що декан нашого факультету Йоновий дядько? – Чімін квапно кивнув головою. – Наскільки я знаю, він сам намагався якось домовитися з Юнгі-хьоном, але безуспішно. Хьон і справді вирішив піти до кінця та був непохитним у своєму намірі. А оскільки сімʼя Мінів досить відома та шанована, самим Лінам не кортіло сперечатися та псувати з ними стосунки через дурість сина. Його батьки і справді сильно дбають про свій статус, і не хотіли б паплюжити сімейне імʼя подібними інцидентами даючи жовтій пресі лишній привід для розгромної статті. А після вчорашнього програшного процесу, та ще й зважаючи на те, що Йон і до цього не сильно переймався навчанням, вони висунули йому ультиматум: або він спокійно і без пригод довчатиметься цей та наступний рік в Америці, або втратить їх матеріальну підтримку та всі інші привілеї. Думаю, не потрібно довго гадати, що він обрав. 

– Ого, то он воно що… тепер все стає на свої місця… – здивовано хмикнув Чімін та відхилився назад спершись на руки. – Але, хьон, звідки ти все це знаєш? Не думав, що у вас із Йоном настільки близькі відносини, щоб він ділився подібним.

– Хах, ти правий, з ним ми і справді не настільки близькі, – загадково усміхнувся Хосок. – Скажемо так, у мене свої надійні інформатори, – підморгнув старший.

– Нічого собі, хьон, ти зараз виглядаєш надто круто.

– Яй-й, Чіміні, не змушуй мене червоніти.

– То, виходить, він і справді залишить університет?

– Так, йому тільки дозволили взяти участь у завтрашньому конкурсі, але після нашого виступу його одразу ж заберуть в аеропорт, навіть не дадуть дочекатися результатів.

– Оу… звучить суворо.

– Зате тепер тобі не доведеться перейматися через нього, а Уджин, повір мені, не в змозі функціонувати як окрема одиниця, тому про нього також можна буде забути.

– Так, просто… 

– Якщо тебе турбують ті слова, що він тобі сказав на коридорі, то то були лише пусті балачки, не думай про це. Він просто шкодлива дитина, яка злиться, що вперше в житті не може нічого вдіяти. Йон ніяк тобі не зашкодить, Чіміні, все буде добре. 

– Ох, так, напевно, ти правий…

– Добре, мені і справді пора бігти, хоч я б із радістю потренувався з тобою, але Міккі знову всі капці згризе.

– Нічого, хьон, наступного разу. Передавай цьому бешкетнику від мене привіт.

– Обовʼязково, гарного тренування, Чіміні. І не перестарайся перед завтрашнім днем.

– Так, сер! – Чімін жартівливо віддав старшому честь та посміхнувся.

 

/|\

 

Все тренування хлопець намагався відволіктися від думок, котрі мимоволі прокрадалися у свідомість та провокували сяючу посмішку на його обличчі. Чімін не міг повірити у те, що йому розповів друг, і що однією проблемою з людський зріст стане менше і він врешті зможе видихнути спокійно. Кілька годин злетіли дуже швидко і хлопець не помітив як у дверях, вже звично, зʼявилися його самопроголошені опікуни: Техьон та Чонгук.

 

– Йо, Чіміна-а! Звертай свою танцювальну лавочку, час їхати додомку, – радісно вигукнув Техьон.

– Налякали, я вас не помітив… Дайте мені ще кілька хвилин.

– Знаємо ми ці твої кілька хвилин, збирайся давай.

– У вас це сімейне, чи що… – закотив очі Чімін.

– А? – з подивом глянув на друга Техьон.

– Команди людям, немов песикам якимось, роздавати.

– О, і справді, є схожість, – погодився Чонгук.

– А ти маєш щось проти моїх команд? – із насмішкою поглянув на свого хлопця Техьон.

– Кхм… – Чонгук знітився та нервово проковтнув слину. – Та ні… я просто так, до слова сказав…

– Досить вже там муркотіти, я готовий, йдемо, поки не передумав.

 

По дорозі додому Чімін все-таки вирішив задати хвилююче питання:

– Ви ж знали, що Юнгі-хьон із Йоном судився і той тепер в Штати переїжджає? – порушив тишу Чімін, який сидів на задньому сидінні авто склавши руки на грудях, і по черзі переводив погляд по потилицях друзів, але ті лише коротко переглянулись один з одним і змовчали, а тому Пак швидко зробив свій висновок. – Знали. І чому мені нічого не сказали?

– Чіміна-а, – почав Техьон, – Тобі потрібно було зосередитись на навчанні і тренуваннях, тому ми вирішили розповісти все після конкурсу, ні до чого тобі той лишній стрес.

– Он як, дякую, турботливі ви мої. То це тому ви біля мене крутилися постійно, щоб я ненароком із Йоном на коридорі не зустрівся?

– Дивись, Чонгук, який у нас розумний хлопчик виріс, – гордо заусміхався Техьон.

– Я вже давно не здивований, що у Те клепка навиворіт, але ти, Чон Чонгук, як ти можеш так легко піддаватися його впливу?

– Я не… – не встиг договорити Гук, як його перебив Техьон.

– Пф, повір, Чіміна, у класному сексі не клепка ведучу роль відіграє.

– Техьон!!! – у один голос викрикнули Чімін і Чонгук.

– Ой, добре-добре, ніжні ви душі, – закотив очі Те. – А ти, містер Пак Чімін, краще б подякував, бо зовсім би зачах без підгодовування зі своїми безконтрольними тренуваннями; і Йону зараз хоч і не потрібні додаткові проблеми, але зіткнись він випадково з тобою без нагляду, невідомо чим би це закінчилось, – хлопець грізно зиркнув на друга через дзеркальце заднього огляду. – І, до речі, ти сам як про це дізнався?

– Зустрів Хосокі-хьона перед тренуванням… і Йона.

– Що?!

– То! – фиркнув Чімін. – Живий я — бачиш? Нормально все зі мною, панікери одні довкола…

– Побелькочи там ще,  – невдоволено хмикнув Техьон. – Добре що Хосокі-хьон був поруч.

– Те, ну справді, ти занадто переймаєшся, – втрутився Чонгук. – Йон же не зовсім дурень, щоб собі життя ще більше ускладнювати. Тільки і може що своїми отруйними словами кидатися. Та і зроби він щось, то Юнгі-хьон йому б ще те “солодке життя” влаштував.

– Юнгі-хьон… – раптом сумно зітхнув Чімін. – Я давно його не бачив. Він же в порядку? 

– Звісно в порядку, що йому буде, – відізвався Те і хитро усміхнувся. – Ти що, скучив за ним?

– Що?! Ні звісно! – обурився Чімін. – Я просто припускаю, що все це йому нелегко далось. Ну, я маю на увазі, що він же зазвичай намагається ігнорувати все, що не стосується музики, а тут… Навіть якщо ці плітки і його стосувалися, я впевнений, що йому було б набагато легше їх повз вуха пропускати… Дивно просто, що він стільки зусиль на таке витратив…

– Ох, Чіміна, – Техьон з Чонгуком непомітно посміхнулись переглянувшись між собою. – Якщо так переймаєшся, то можеш і написати йому.

– Ще чого! – фиркнув Чімін. – Все, забудьте, я просто розмірковував.

– Добре-добре, як скажеш, тільки не дуй свої милі щічки, – Техьон зупинив машину біля будинку Чіміна. – Приїхали, наш булочний принц. О, мало не забув!

 

Техьон раптом став нишпоритися у своїй сумці, що лежала в колінах вмить завмерлого Чонгука. Хлопець дістав звідти продовгувату коробочку і кинув її у руки нічого не розуміючому Паку.

 

– Що це за… – Чімін перевернув коробочку і, побачивши передню картинку, скептично цокнув язиком, – Ти серйозно — фарба для волосся?

– Тобі потрібно освіжити свій “покірний” образ. Думаю, платиновий блонд дивитиметься на тобі те що треба!

– Техьон, не буду я цією дурнею займатися…

– А-а-а! – замахав вказівним пальцем Те. – Зовнішній вигляд — це важлива складова успіху! І тобі потрібно внести трохи різномаїття у своє похмуре життя.

– Ага, і ти думаєш, що якість мого життя напряму повʼязана із кольором волосся, і щойно я пофарбую його у світліший відтінок — мій світ раптово наповниться радощами та щастям? Дайте вже якусь премію цьому генію.

– От дарма ти так іронізуєш, – насупився Те. – Але я був готовий до пробудження твого внутрішнього маленького консерватора, тому, щоб ти знав: психологи кажуть, що зміни зовнішнього вигляду можуть підвищити самоповагу та самооцінку і зробити людину впевненішою в собі, а це в свою чергу може допомогти в досягненні соціального успіху; а ще, це часто допомагає відчути більший контроль над ситуацією і освіжає погляд на інші аспекти життя.

 

На одному подиху швидко протарабанив Техьон, викликавши непомірний подив у свого хлопця та найкращого друга. І поки ефект від його слів ще не спав, він вирішив підкинути додатковий аргумент:

– І закладаюся, з платиновим блондом ти просто відпадно виглядатимеш у своєму сценічному костюмі!

 

Чімін важко зітхнув і ще раз поглянув на коробочку з фарбою.

– Я подумаю, ТеТе, окей?

– О це вже набагато краще! Якщо будуть питання — звертайся, я в цій справі експерт, можу і допомогти, якщо захочеш!

– Дякую, але я сам якось розберусь, – награно посміхнувся Чімін відкриваючи дверцята автомобіля. – Все, я піду, дякую, що підвезли.

– Ех, ми виховали його надто самостійним, – зітхнув Техьон із сумом дивлячись на Чонгука. – Добре, і не забудь повечеряти, та лягай спати вчасно!

– Авжеж, мамонько, – посміюючись відповів Пак.

– Ей, чого це я “мамонька”?!

– Бо кричиш багато.

– До завтра, Чіміні-хьон! – відізвався Чонгук.

– До завтра, Чонгукі!

– А мені “до завтра” вже не треба? – обурився Те.

– Може тебе ще й у щічку поцілувати? 

– Було б непогано, – Техьон демонстративно виставив одну щоку.

– Ей! – раптом дьорнув хлопця за лікоть Чонгук.

– Вибачте, матінко, але боюсь, що я не отримаю на це батьківського дозволу.

– Пф, дитячий садок, – фиркнув Те.

– Все, я побіг, до завтра, – широко посміхнувся Чімін та зник за брамою.

 

/|\

 

Прийнявши душ та повечерявши, Чімін знову залишився зі своїми думками наодинці. Він не міг позбутися липкого відчуття, що щось не так. Хлопець звик проводити час на самоті, звик приховувати почуття, звик до упередженого ставлення, звик не турбуватися про себе та не отримувати допомогу від інших. Але раптом всі ці його “звик” цілеспрямовано почали видирати із життя та класти під каток, вичавлюючи із них справжні бажання, одним із яких несподівано виявилось бажання поговорити із донедавна надокучливим хьоном. 

 

І хоч тепер Чімін розумів, чим був так зайнятий Юнгі увесь цей час, що жодного разу не зʼявлявся перед його очима, хлопця лякала сама думка, що він чекав. Чекав і хотів зустрічі з Міном. 

 

«Можливо варто якось ненавʼязливо запитати як у нього справи? – роздумував хлопець та взяв до рук телефон зі столику, але одразу ж відкинув назад, неначе той його током вдарив. – Та ні-ні-ні, дурня якась. Схаменися, Пак Чімін, це зовсім на тебе не схоже, – він відкинувся на спинку дивану і знову покосився очима на телефон. – В мене взагалі ще є його номер? Ну просто цікаво, я ж напевно його видалив давним давно… Точно мав би видалити».

 

Чімін знову взяв телефон до рук та, розблокувавши екран, зайшов у телефонну книгу. Із нерівним серцебиттям гортаючи стрічку контактів і дійшовши майже до самого кінця, він раптом міцно стиснув телефон у руці і важко задихав. З поміж інших імен яскраво виділялось одне єдине емоджі хмаринки із дощем та блискавками “⛈️”. 

 

«Чорт, не видалив-таки… – тремтячим пальцем хлопець натиснув на інформаційну іконку поруч з контактом і перед ним раптом відкрилося кругле віконечко із фотографією похмурого хьона, яку йому колись тишком вдалося зробити; а нижче висвітилась інформація про останній виклик. – Майже три роки тому… вау, – Чімін підняв брови та зітхнув. – Він же за цей час вже міг давно номер змінити… Точно, швидше за все він його змінив, от і перейматися немає про що».

 

Хлопець натиснув на іконку із конвертиком та перейшов у стрічку повідомлень, котрих було не так вже й багато: 

 

09/11/18

Я: “Хьон, це Пак Чімін, ТеТе дав мені твій номер про всяк випадок”.

⛈️: “Ага”.

 

17/12/18

⛈️: “Їсти йдіть, глухота”.

 

10/02/19

⛈️: “Я побив твій рекорд, Пак Чімін” (прикріплене фото із рейтингом у грі).

Я: “Ого, хьон, різниця аж у 2 очка. Правду кажуть: люди із віком стають дрібʼязковішими та лінивішими”.

⛈️: “Щоб ти там не казав, а з тебе все одно порція бульгогі*”.

Я: “Добре-добре, не нервуй, хьон, для здоровʼя шкідливо. Я все одно тебе завтра обіграю”.

 

02/05/19 

16:24

Я: “Хьон, говорить Те, у мене розрядився телефон, і я сьогодні залишусь у Чіма”

⛈️: “Ага”.

 

23:41

⛈️: “Можеш його у себе назавжди поселити, в домі давно так тихо не було”.

Я: “Якщо тільки ти сплачуватимеш за нього орендну плату”.

⛈️: “Не думав, що в тебе такий меркантильний підхід до дружби”.

Я: “Дружба дружбою, а витрати на комунальні послуги збільшаться”.

⛈️: “Я подумаю. Добраніч, Пак Чімін”.

Я: “Добраніч, Юнгі-хьон”.

 

27/07/19

⛈️: “Передай Те, що як він не братиме слухавку, то і телефон йому не потрібен, а значить полетить у річку Хан”.

Я: “Хьон, бідна річка не витримає ту кількість техніки, яку ти їй вже наобіцяв”.

 

16/10/19

⛈️: “Я за гучністю вашої недомузики власних думок не чую, скрутіть звук, поки я не спустився і сам цього не зробив”.

 

24/03/20

Я: “Привіт, хьон, я у вас зошит по хімії забув, а Те поїхав кудись, ти міг би його винести, я тут під дверима”.

⛈️: “Я зайнятий”.

Я: “Хьон, це ж всього лише три хвилини”.

⛈️: “Не мої проблеми, що ти безголовий”.

 

26/10/20

⛈️: “Тебе батьки за собою сміття викидати не вчили? Постійно після себе бардак залишаєш”.

Я: “Хьон, ти контактом не помилився? Можеш переадресувати це повідомлення Техьону”.

⛈️: “Не помилився, прибирай за собою або не приходь взагалі”.

Я: “Як скажеш”.

 

 

– От баран, – не стримався Чімін, дочитавши діалог до кінця. – Бісить, знав же, що то Техьон, просто шукав причину до мене придертися, – гнівно видихнув Чімін. – Пф, і чого я взагалі думаю, що він змінився? Може то у нього якась перехідна фаза, а потім його знову перемкне і почне заново своєю отрутою плюватися? – фиркнув хлопець та прикрив очі. – Айщщщ, ну як так-то? Довбаний Мін Юнгі, ти не міг просто і далі залишатись кретином, а не починати творити це своє безрозбірне добро? 

 

Чімін підніс телефон ближче до обличчя і почав гнівно вистукувати пальцем по друкованих літерах:

 

«Дорогий Мін Юнгі, я знаю, що ти все ще повний кретин, хоч і не показуєш цього. І ніякі твої добрі наміри, слова чи дії не змінять цього факту. Ти кретин, баран і просто мудило. Чуєш? Я знаю це, напевно знаю. Як би ти не маскувався, я знаю тебе. Мін Юнгі — кретин. Кретинкретинкретинбісишбісишбісишбісиш!!!!?!!$!!4!!?!»

 

 

Чімін простогнав уголос і відкинув телефон на журнальний столик перед собою, просидівши хвилину у тиші.

– Чорт… Якщо існує бодай один шанс, що ти не кретин — не будь ним, будь ласка… – ледь чутно промовив знесилений хлопець.

 

Раптом телефон противно завібрував на скляній поверхні столику і Чімін різко підхопився.

 

– Дідько! Я ж не відправив те повідомлення?! Правда ж?! Ні, я не натискав кнопку. Точно памʼятаю. Так, спокійно, можливо це просто Техьон або Гук. Дихай, Чімін, – хлопець тремтячою рукою потягнувся до телефону і розбллокував екран, на котрому одразу ж висвітився ще відкритий діалог зі “злою хмаринкою” та довгим не відправленим повідомленням у полі для тексту. – Фух, я ще не зовсім збожеволів, це вже хороший знак, – зрадів хлопець, а потім підняв погляд над своїм текстом і побачив нове повідомлення.

 

> ⛈️: “Якщо ти зараз намагався запросити мене на бульгогі, котрими так і не пригостив, то я буду вільний завтра після 18:00”.

 

Чімін завмер на місці із виразом невимовного шоку на обличчі, та на кілька секунд забув як дихати. 

 

– Що за… якого біса… Мін Юнгі, ти демон якийсь, чи що??!!

 

Пака охопила паніка і він не міг зібрати думок до купи, поки не побачив як на екрані зʼявилося наступне повідомлення:

 

> ⛈️: “В діалозі відображається, коли співрозмовник друкує повідомлення”.

 

– Якого… Він ще й думки тепер читати вміє?! Точно демон… – Чімін нервово хитав однією ногою. – Ігноруй, просто ігноруй все, Чімін. Не відповідай. Нехай думає, що йому примарилось. Так! Точно, якщо що, скажу, що то глюк в системі або у нього просто галюцинації почалися. Геніальний план… – хлопець на секунду замислився. – Хм, тобто якщо я зараз спробую стерти те повідомлення, то він і це зможе побачити? Айщщ, що за світ такий… Довбані технології, чого всі мусять знати, чи я щось пишу? Все, це занадто, треба відпочити, завтра буде довгий день, – Чімін вийшов з діалогу та згорнув додаток. – Бульгогі йому подавай, пф. Я ж тебе обіграв одразу на наступний день, дурило, це ти мене пригощати повинен.

 

/|\

 

Весь вечір хлопець поривався заглянути у свій телефон, щоб стерти те злощасне повідомлення, яке автоматично збереглося як чернетка, але його щоразу зупиняв навʼязливий страх, що старший знову випадково може помітити підозрілу активність в діалозі (так, Чімін, авжеж, сидить Юнгі і очей від екрану не відводить, щоб трьох секундної анімації не проґавити). 

 

І коли о першій ночі, після довгих невдалих спроб вкласти своє розбурхане емоціями тіло у ліжко, хлопець вже майже був на межі емоційного зриву — йому в очі раптом трапилась коробочка фарби, яку він недбало кинув на робочий стіл, щойно прийшов додому.

Голос Техьона дзвінко відлунював у голові: “…це часто допомагає відчути більший контроль над ситуацією…”, слова, які повністю захопили свідомість хлопця змінивши одну навʼязливу думку іншою. Тепер всі інші аргументи друга вже не видавалися якимись безглуздими та абсурдними.

 

– Ну, гірше ж не буде, правда? Це лише волосся… і Техьон наче знається на візуальній складовій, якщо він вважає, що цей колір мені личитиме, напевно варто спробувати.

 

Чімін міцно стиснув в руках коробочку, вбачаючи в ній свій єдиний порятунок та  намагаючись запевнити себе, що він чинить правильно. 

Пак швидко відкрив ноутбук, вишукуючи навчальні відео по фарбуванню волосся, переглянувши два коротеньких ролика, Пак забіг у ванну кімнату та широко посміхнувся своєму відображенню у дзеркалі.

 

– Ти це зможеш, Пак Чімін! Твоє життя в твоїх руках!

 

 

___________________

Примітки: 

*Бульгогі (bulgogi) — це національна страва Південної Кореї, що складається з тонко нарізаного м’яса (зазвичай яловичини, але можна використовувати також свинину або курку) зі смаковим маринадом з соєвого соусу, часнику, цукру та інших інгредієнтів. Бульгогі зазвичай готують на грилі або на пательні, тому що «бульгогі» буквально перекладається як «вогненне м’ясо».