Частина 14

··›·‹··

Яким би веселим та насиченим не був вечір — прийшов час його завершувати. Після довгих та наполегливих вмовлянь друзів, відчувавший новий прилив енергії Техьон погодився, що зараз він був “трохи” не у стані сідати за кермо, а тому зможе повернутися за автівкою і завтра. Оскільки Намджун та Джин жили поруч в одному районі, було вирішено посадити їх у одне таксі та благополучно відправити відсипатися додому. 

Чімін же виявився від домівки найдалі від всіх і Техьон вже ніяк не хотів відпускати його одного із якимось незрозумілим таксистом, і жодні аргументи Пака про те, що він вже взагалі-то дорослий хлопчик — на друга не діяли. З горем навпіл, пʼятеро хлопців вмістилися у машину Юнгі, котрий мовчки відтягнув Пака за лікоть, коли той саме хотів всістися позаду, та майже-що втрамбував його на передньому сидінні поруч із собою, навіть не давши хлопцю часу подумати. А тому Хосок, Чонгук і Техьон автоматично розмістилися позаду. 

 

І поки Юнгі прогрівав машину, Техьон знову розговорився блукаючи очима по салону:

– Ох, тут так тепленько… Оооо, а це що? – Техьон почав клацати кнопкою, що піднімала та опускала вікно. – Ваааау, хьооооннн, ти знав, що твоя машина так вміє, гик-к…

– Гадки не мав, – закотив очі Юнгі.

– Гукіііі, а ти знав? – Техьон раптом схопився вільною рукою за рукав Чонгука та заворожено вдивлявся на вікно, що рухалось то вверх, то вниз.

– Ем, Те, давай ми поки прикриємо віконце, на вулиці все-таки не липень місяць, – спокійним, мʼяким голосом відповів Чонгук та прибрав руку Техьона від кнопки.

– Хосокі-хьоооон, а в тебе теж така кнопка є??? – ніяк не заспокоювався Техьон.

– Аа? – спантеличено перепитав Хосок, що вже майже дрімав. – Так, здається, є така, – старший намацав пальцями кнопку та легенько натиснув на неї.

– ООООооо! Ваааау, хьооон, та в тебе машина-трансформер! – радісно вигукнув Техьон звертаючись до брата.

– Ох, господи, – Мін важко видихнув та приклав пальці до лоба. – Так, Те, це трансформер. Тільки це великий секрет, тому можеш, будь ласка, не кричати про це на всю округу? – саркастично промовив старший, на що Чімін тихенько посміявся.

– Оййй, справді, вибач, хьон, гик-к, – продовжував гикати хлопець, сам собі приклавши вказівного пальця до губ, і почав говорити вже пошепки, – Я буду мовчати, навіть якщо запропонують поїздку у Діснейленд!

– Ага, – байдужо кинув Юнгі. – Чонгук, ти його пристебнув? – старший повернувся корпусом назад, щоб оглянути своїх спʼянілих пасажирів перед тим як рушати.

– Пристебнув? – задумався Техьон. – Хммм, було одного разу… Гукі, ти що — розповідав хьону про наші експери… – не встиг договорити Те як його різко перебив Чонгук.

– Кхм! Так, все впорядку, хьон, можемо їхати, – розчервонівся Гук, зустрівшись поглядом з Юнгі, поки Чімін на передньому сидінні намагався зрозуміти про що взагалі йшла мова.

– Ясно, – із камʼяним виразом обличчя промовив Юнгі та повернувся оглянути Хосока, і переконавшись, що всі безпекові заходи проведені, відкинувся назад у своє сидіння. – Окей, тоді я спочатку відвезу Чіміна, а потім Хос… 

 

Юнгі перебив гидкий протяжний стогін Техьона, який міг означати лише одне.

 

– Техьон, – суворо промовив Юнгі, – Якщо споганиш мені салон — я тебе власноруч змушу його вилизувати до блиску.

– Фуу, хьон, який ти неприємний… – ображено відповів юнак зі збліділим лицем. – Мій язик для приємніших речей створений, правда ж, Гукі? – хлопець повернувся до Чонгука розпливаючись у лукавій посмішці.

– Не хочу нічого знати, – відрізав Мін, важко здихнувши, та повернувся до Чіміна, котрий сидів увесь червоний. Бо після щойно почутого Техьонового коментаря, пазлики у його не такій вже й безневинній головівонці нарешті починали складатися, і він зрозумів, яку тоді асоціацію зі словом “пристебнутий” провів у себе в голові його спʼянілий друг.

– Чімін? – звернувся Юнгі до зануреного у свої роздуми хлопця.

– Аа? Що?

– Ти чому червоний такий?

– Еее? Я? – хлопець рефлекторно приклав руки до лиця. – Аа, не знаю, в машині жарко… – Чімін уникав погляду Юнгі та вдивлявся у свої коліна.

– Хмм, – легко усміхнувся куточками губ старший. – Тоді зараз зменшу обігрів.

– Ага, дякую…

– Ти не проти, якщо я спочатку Хосока і цю пʼяноту відвезу? Боюсь, що він довгої поїздки не витримає.

– Ем… – Чімін на мить задумався і повернувся лицем до Міна, – Але, хьон, тобі доведеться стільки їздити туди-сюди, може я все-таки…

– Не переймайся, це не проблема, – перебив Юнгі молодшого. – То що?

– Ну, я не проти, якщо тобі так краще…

– От і чудово.

 

/|\

 

Подальша поїздка, на диво, проходила спокійно: Чімін із задоволенням розглядав пейзажі нічного міста; Хосок і зовсім заснув; а Чонгук намагався підтримувати голову Те, яка увесь час прагнула скотитися із його плеча, поки Техьон з усіх сил стримував пишномовні “привіти” із глибин свого шлунку. 

 

Першим у черзі на висадку виявився Хосок, котрий мешкав найближче, у тому ж районі що і Міни. Юнгі по памʼяті доїхав до того місця, де минулого року зустрів Чіміна з домашнім улюбленцем Хосока — Міккі. 

 

– Куди далі? – звернувся до замріяного хлопця Юнгі.

– А? – Чімін спантеличено повернув голову на голос.

– Хосок все ще спить, підкажеш, куди далі їхати?

– А, так… – Пак здивувався, що старший запамʼятав це місце. – Через метрів 300 буде поворот направо, потім ще десь пів кілометру прямо до іншого повороту вправо і там вже прямо до будинку метрів 400.

– І це, по-твоєму, було недалеко… – зітхнув Юнгі.

– Ти про що?

– Нічого, вже неважливо.

 

За 5 хвилин Мін припаркував машину біля будинку Хосока та заглушив двигун.

 

– Сиди, – скомандував Юнгі Чіміну, котрий вже хотів відстебнути ремінь безпеки та вискочити на допомогу другу.

– Але, хьон…

– Я сам впораюсь.

 

Юнгі обійшов машину довкола, щоб відчинити задні дверцята біля яких сидів Хосок.

 

– Прокидаємося, ваша зупинка, – Юнгі легко потряс Хосока за плече.

– Уаах, – позіхнув хлопець і повільно відкрив очі. – Ох, Юнгі-хьон? Ми вже приїхали?

– Ага, давай піднімайся, я допоможу, – Юнгі запропонував руку хлопцю і той міцно за неї вхопився привстаючи.

 

«Сама галантність», – пирснув повітрям Чімін та опустив вікно зі свого боку.

 

– Охх, яке повітря прохолодне, – зʼїжачився від різкої зміни температури Хосок.

Юнгі обережно закрив, дверцята кинувши короткий погляд на Чіміна, що висунувся з вікна.

– Ти в порядку? Провести до квартири? – звернувся старший до Хосока.

– Та ні, порядок, дійду.

– Хосокі-хьон, – гукнув старшого Чімін, – Добре відпочинь і передавай привіт Міккі.

– А, Чіміні, не помітив тебе. Звісно, не переймайся, – заспано посміхнувся Хосок.

– Окей, ми тоді поїдемо, відсипайся, – Мін поплескав Хосока по плечу.

– Добре, хорошої вам дороги. Бувайте, – Хосок легко пригнувся та помахав рукою через скло Чону і Те, але ті вже мирно сопіли тримаючись за руки.

 

Мін швидко повернувся за кермо та рушив далі.

 

– Не думав, що ти можеш бути таким любʼязним, – раптом промовив Чімін, спершись підборіддям на руку.

Юнгі швидко поглянув на молодшого та усміхнувся про себе.

– Я завжди ввічливий з людьми.

– Невже? Щось я цього не помічав останні чотири роки нашого знайомства, – скептично промовив Чімін.

– Були свої нюанси.

– Нюанси? То ось як це називається, – пирснув Чімін. – І що сталось з тими твоїми “нюансами”?

– Розчинились за сеансами медитування.

– Ти і медитування… ага, хьон, охоче вірю. Цікаво, як виглядало це твоє медитування?

– Часами насуплено, часами по-злому; інколи награно радісно, рідше щиро радісно; а ще… красиво… і спокусливо… а інколи так, що хотілось закрити очі всім іншим довкола.

Чімін жадібно вслуховувався у кожне слово, а серце пропускало крізь себе різкі електричні удари.

– Ц-це… це що за медитування таке дивне… Ти на якому сайті його знайшов?

– Хмм, можна сказати, це авторська розробка, і я поки не планую нею ні з ким ділитися.

– Ееемм… окей… сподіваюсь, це не щось кримінальне.

– Загалом ні, але своє покарання я вже відбуваю, – іронічно хмикнув Мін.

– Мені інколи здається, що я розмовляю із прибульцем, тебе стає все важче зрозуміти.

Юнгі важко видихнув.

– Я і сам себе інколи не розумію.

 

Чімін здивовано поглянув на понурого Міна і більше не став нічого говорити. А десь там позаду, двоє хлопців розпливались у тихій посмішці, та ще міцніше стиснули переплетені руки.

 

/|\

 

– Прокидаємося, пʼянь, – Юнгі намагався розтормошити двох сонних хлопців на задньому сидінні, але виходило не дуже.

І цього разу до нього вже приєднався Чімін.

– Ох, ну що ж ви так… – співчутливо дивився на друзів Пак.

– Агов! Вставайте кажу, бо зараз піду по воду з льодом, – нетерпеливо підганяв молодших Юнгі.

– Хьон, так же можна і від холодового шоку померти, – прокоментував Чімін, злякано приклавши руку до грудей.

Чонгук потроху почав відкривати очі і жмуритись від світла ліхтаря, що височів над автівкою.

– Мгм… ми вдома? – сонно запитав Чонгук.

– Я і Техьон вдома, – суворим тоном уточнив Мін, – А ти все ще проходиш випробувальний термін, тому піднімайся і допоможи затягнути Те у будинок.

– Та-ак… зараз, дайте мені хвилинку, – Чонгук намагався прийти до тями.

– Хьон, ти ж бачиш, що він не у кращому стані, ніж Те, – зітхнув Чімін. – Давай я тобі просто допоможу донести Те, а Чонгук тут посидить і далі поїдемо, – запропонував Чімін.

– Навіть не думай. Він важкий як кінь, а тобі після виступу не можна перенапружувати мʼязи, – твердо відповів Мін. 

 

І як тільки молодший вже збирався заперечити, його перебило напівсонне скиглення Техьона:

– Гукіііі, гик-к, ти ж не покинеш мене… не залишай мене з тим сварливим, гик-к, дідуганом… він стає ще злішим і противнішим, гик-к, коли я випʼю…

– От пʼянюга невдячний, – скривився Мін.

– Хьон, а він не помиляється, – розсміявся Чімін дивлячись на невдоволене обличчя старшого.

– І за що мені це все… – Мін важко зітхнув провівши обидвома долонями вздовж лиця.

– Юнгі-хьон, – подав признаки життя Чонгук, поки намагався відліпити Техьона від своєї руки, – Зараз я допоможу тобі, – хлопець перекотився на інший бік сидіння та відкрив дверцята з протилежної сторони.

– Яйй, чекай, Чонгукі, – одразу ж поспішив до друга Чімін, – Ти ж сам зараз впадеш.

Чімін допоміг вибратися Чону зі свого сидіння, і той потягнув руки у різні боки вбираючи прохолодне повітря у груди.

– Ти як? – поцікавився Чімін прикриваючи дверцята.

– Порядок, просто потрібно декілька секунд, – відповів Чон.

– Гуккіі, мені холодно… – проскиглив Техьон, розпливаючись по спустілому сидінню.

– Ох, зараз, сонце, зачекай, – лагідно промовив Чонгук, та похитуючись направився до місця, де стояв Юнгі.

Після слів Чона Чімін на секунду завмер і поглянув на преспокійний вираз обличчя старшого, котрий лише легко закотив очі.

– Так-с, Те, давай ручки, – ніжно промовляв Чонгук, присівши навпочіпки біля відкритих дверей.

– Ручкииии… у мене є ручки… – Техьон замахав руками у повітрі і Чонгук їх швидко перехопив та потягнув хлопця на себе, повернувши його у сидяче положення.

Тим часом Чімін обійшов машину та став недалеко від Юнгі, спостерігаючи за цією трагікомічною сценкою.

– Чудово, а тепер виставимо ніжки на землю, – Чонгук однією рукою підхопив ноги хлопця під колінами, поки вільною рукою підтримував його за спину, щоб той знову не завалився назад.

– Ніііі-жки… майже як сніііі-жки, – захихотів Техьон, через що різко почав відхилятися корпусом назад, але Юнгі встиг схопити його однією рукою за куртку так, що той немов лялька завис у повітрі із розкинутими по боках руками.

– ООооо, хьон, ти тут, – розплився у посмішці Те.

– А де мені ще бути, ти з моєї машини ніяк не вилізеш, – цокнув язиком Мін і різко потягнув хлопця на себе, щоб той знову прийняв сидяче положення.

– Оо, то ось де я… А де мій Чіміні??? Ми ж не залишили його самого у ресторані?? – раптом розпанікувався Техьон.

– Тут “твій” Чіміні, заспокойся, – перекривив брата Юнгі.

– ТеТе, – Чімін легко нахилився та помахав рукою, – Тут я. Давай ми швиденько доправимо тебе у ліжечко і ти заснеш солодким сном.

– А ти зі мною заснеш? Як колись? – замріяно посміхався Техьон.

– Ти ще весь Сеул у ліжко затягни… – хмикнув Мін. – Чонгук, думаю, буде простіше, якщо ти його на спині понесеш, зможеш?

– Аа… – на мить розгубився Чон, – Думаю так. 

Хлопець розвернувся спиною до Те і підсунув його до себе за ноги, поки Юнгі вкладав руки брата на плечі Чону і підтримував рукою його спину.

– Так-с, можеш обережно привставати, – заключив Юнгі.

 

Чімін інстинктивно зробив крок уперед і приклав руку до голови Те, щоб той ненароком не вдарився, коли Чонгук його підніматиме. І сам не усвідомив, як вже стояв впритул спиною до Юнгі, який дихав гарячим повітрям йому у шию, пускаючи мурахи по всій шкірі. І як тільки Чонгук піднявся разом із Те, Чімін шпарко відскочив від старшого, розчервонівшись та уникаючи погляду у його бік.

 

– Огоооо, як тут високо, – раптом викрикнув Те.

– Тільки не роби різких рухів, благаю тебе, – змолився Чон. – Юнгі-хьон, можемо йти.

– Аа, так, – Юнгі нервово прочистив горло відводячи погляд від Пака. – Я тоді піду вперед, відкрию двері.

– Чімінаааа, – раптом загорланив Техьон, крутячи головою у всі боки та відхиляючись назад.

– О боже, Те, ти що твориш?! – Чімін швидко підбіг до друга та притримав того за спину. – Голову хочеш собі розбити і Чонгука заодно з собою потягнути?

– Ооо, ось ти де… Я голодний, давайте рамен поїмо? 

– Все що захочеш, ТеТе, але давай спочатку до будинку дійдемо, – намагався заспокоїти друга Чімін поки вони підходили до завчасно відкритих Юнгі дверей.

– Чонгук, неси його одразу наверх, – звернувся Мін до молодшого.

– НННннніііі, я хочу рамен!!! – почав галасувати Техьон і розхитуватися на спині бідного Чона.

– Техьоні~, – лагідно звернувся до друга Чімін, бачучи, як Юнгі та Чонгуку вже вривається терпець через вибрики пʼяного хлопця, – Давай ти просто відпочинеш кілька хвилин у ліжечку, поки ми готуватимемо рамен, а потім спустишся і ми всі разом поїмо, добре?

– Хмммм, а потім ми дивитимемося мультфільми про динозаврів? – вагався Техьон.

– Динозаврів? Ем, так, звісно… – Чімін з подивом поглянув на друга і посміхнувся.

– Тоді дооообре, я згоодниий, – розплився у посмішці пʼяний хлопець і сильніше обхопив руками Чонгука, котрий вже ледве стояв на ногах.

– Гук, ти як? Подужаєш сходи? – запитав Юнгі.

– Так, хьон, ще хвилини три протримаюсь, – Чонгук набрав повітря у груди і, міцніше перехопивши стегна Техьона, направився до сходинок, а Чімін слідом за ним, все ще підтримуючи про всяк випадок спину друга рукою.

 

Врешті опинившись у спальні Техьона, Чонгук розвернувся спиною до ліжка та вже хотів присісти, щоб посадити сонного хлопця на ліжко, коли він раптом різким рухом потягнув Чона на себе, прихопивши ще й руку шокованого Чіміна, що стояв поруч, і разом повалив хлопців за собою у ліжко.

 

– Айч! Якого хріна, Те?! – викрикнув Чімін. – Чорт, я мало голову не скрутив… – Пак потер вільною рукою шию.

– Чімініі-і-і… – пʼяно буркотав хлопець із прикритими очима.

– Техьон, ти що твориш, відпусти! – приєднався до скарг Чонгук, котрий намагався виплутатися із ніг Те, що міцно охопили його стегна.

– Гуккіі-і-і… ти такий теплий… – Техьон терся носом в плече Чонгука і міцно тримав обидвома руками лікоть Чіміна, що брикався поруч.

– О господи… – Юнгі, котрому “пощастило” спостерігати за пʼяними акробатичними трюками брата стоячи у проході та спершись на дверну раму, закотив очі. – Як добре, що я все-таки не пʼю…

– Техьон, чорт би тебе побрав, відпусти кажу! – вже з останніх сил викрикнув стомлений сьогоднішнім днем Чімін.

– Чіміні-ііі-іі, Чонгукк-іі-і, мої улюблені земні люди… – солодко бурмотів собі під носа Техьон. – Указом, виданим у Королівстві Печенькових Динозаврів, я залишаю вас, гик-к, у цій мармеладній залі, і ми спочиватимемо, гик-к, поки наші сили на боротьбу із карамельними птеродактилями не досягнуть оптимального рівня, – хлопець намагався говорити серйозним голосом, що швидше нагадував суворе муркотіння. – Пур-фур-кур — разом ми непереможні!

– Техьон, викликає реальність, відпусти вже їх, – звернувся до брата Юнгі.

– Ніііі, кишш, поганий птеродактиль, ти не відбереш моїх воїнів! – Техьон ще міцніше обхопив ледве дихаючих хлопців і висунув язика.

Юнгі лише важко зітхнув та закрив рукою лице.

– Айй, боляче, Те… – Чімін роздратовано сіпнув поневоленою рукою, та стомлено прикрив очі говорячи до стелі. – І що ця маячня взагалі означає?

– Це означає, що сьогодні ви залишаєтеся тут, – відповів Юнгі. – І раджу не пручатися, бо Техьон в такому стані нагадує Пастку диявола* — чим більше смикаєшся, то міцніше він тебе обплітатиме, аж поки не задушить.

– Підтверджую, – сонним хриплячим голосом промовив Чонгук, знесилено звевши вказівний палець угору.

– Я бачу тут довкола одні Техьонознавці… Краще б допоміг якось, а не метафорами розкидався… – невдоволено буркнув Чімін.

– Щоб він ще й мене затягнув у свої диявольські обійми? Дякую, я пас. Тим більше, Чонгук вже змирився зі своєю долею і майже відключився. Раджу і тобі послідувати його прикладу і просто відпочити. День був довгим, ти вже виснажений. А завтра, як прокинешся, відвезу тебе додому.

– Ох… – хлопець задумався над словами старшого і легко підійняв голову, щоб поглянути на Чонгука, але Техьон одразу ж стиснув його руку сильніше. – Чорт, добре… Техьон, бляха, я тобі завтра висловлюсь… – Чімін безсило бухнув голову назад на подушку.

– От і чудово, добраніч, дітки.

– Пфф, – фиркнув Чімін, та хитро усміхнувшись додав, – Добраніч, татку.

 

Юнгі на мить завмер, вдивляючись у безсоромні очі молодшого, котрі, здавалось, поблискували новими незнайомими вогниками у напівтемряві. А коли Чімін запитально підвів брови — Мін лише легко хитнув головою, сам собі вдоволено хмикнувши, та зникнув за дверима спальні.

 

«І що це за реакція така була? Він хіба не повинен був якось розізлитися? – Чімін тихо простогнав, закинувши вільну руку на голову. – Чорт… і чому завжди, коли я хочу йому якось допекти — все виходить навпаки… »
 

/|\

 

Здавалось, минула ціла вічність, як Чімін лежав не у своєму ліжку, обмежений в рухах. Але навіть не дивлячись на фізичну втому та бажання заснути, думки, немов змовившись, водили один і той самий танок по колу під ритмічні удари серця.

До всього іншого, ситуацію ускладнювала ще й надокучлива спрага, тому хлопець, врешті не витримавши, вирішив вибратися з Техьонових пут, котрий вже мирно сопів у подушку разом з Чонгуком (Чіміну б їх спокій). 

Дуже обережно, міліметр за міліметром, Чімін відвойовував свою руку у Техьона та переклав її на Чонгука, поки друг не помітив своєї втрати. З полегшенням видихнувши, Чімін тихенько піднявся з ліжка та розімнувся нахилившись спиною назад; і не бажаючи ризикувати своєю волею ані секундою більше, швиденько вийшов із кімнати та прикрив за собою дверцята, тепло посміхнувшись наостанок побачивши сонних друзів, що сплелися в обіймах.

Хлопець потихеньку спустився по сходах на низ, оглядаючись по сторонах наче незаконно проникнув у чийсь дім.

 

І вже наближаючись до кухні, хлопець раптом завмер з переляку від несподіваного голосу позаду.

 

– Стояти. Ти чого не спиш?

– Хьон, ти налякав мене… – Чімін сутужно зітхнув. – Не спиться у чужих стінах.

– Стіни чужі, а до кухні дорогу можеш знайти навіть у темряві?

– Деякі речі неможливо забути, навіть якщо дуже хочеться. Не моя провина, що так влаштований людський мозок.

– Гмм, і багато в тебе речей, які хотілось би забути?

– Назбирається декілька, – похмуро відповів юнак. – А ти чого не спиш, хьон?

– Та от, за покликом серця прийшов, – усміхнувся Мін.

– Дуже смішно… – нервово фиркнув Чімін і ввійшов на кухню, намагаючись намацати у темряві вмикач світла.

– Вище, – підказував Юнгі, спостерігаючи за тим, як ледь підсвічений світлом з вікна розмитий силует молодшого схиляється до стіни та наосліп обмацує ту рукою. – Ще трохи вище, – іронічно усміхався Мін.

 

Чімін дратувався борячись із власною безпорадністю, а підказки Юнгі виводили із себе ще більше, за чим хлопець і не помітив, як Мін опинився у нього за спиною спершись однією долонею на стінку, а іншою рукою дотягнувся до вмикача так, що юнак опинився затиснутий між стіною та старшим, і перш ніж увімкнути світло Юнгі пошепки промовив:

– Все ж, дещо забувається, і тоді приходить час опиратись на власну інтуїцію, чи не так, Пак Чімін?

 

Не контролюючи реакції власного тіла, юнак рвано задихав, а його шкіра легко тріпотіла від пришвидшеного серцебиття. Гаряче дихання Міна, яке мʼяко спадало хлопцю на потилицю, зовсім вибило землю з-під ніг та діяло наче якесь закляття, що змушувало голову вмить спорожніти.

Юнгі востаннє жадібно вдихнув улюблений запах волосся, насолоджуючись такою багатою реакцією хлопця, та неохоче натиснув на вмикач, від чого кухню враз залило світлом.

 

Мін відхилився та зробив крок назад, оглядаючи тендітну спину спантеличеного хлопця і, прочистивши горло, промовив:

– Кулер з водою біля дальньої стінки. Також в холодильнику є кілька пляшок з водою і іншими напоями. Не соромся, бери все, що захочеш, – Мін розвернувся, та вже проходив у вітальню, коли неочікувано його зупинив голос Чіміна. 

– Ем… як ти знаєш, що я води хотів? – Пак розгублено бігав очима по спині старшого, котрий стояв посеред трикутнику залитого тьмʼяним світлом із кухні.

– Хмм… – Юнгі повернувся обличчям до хлопця і раптом приклав руку до грудей. – Інтуїція, Пак Чімін. А тобі твоя — що говорить? 

– Щ-що? – не зрозумів відповіді старшого Чімін.

– Не відповідай зараз, – Мін розмито посміхнувся та пішов до своєї кімнати, залишивши спантеличеного хлопця одного.

– Інтуїція..? – Чімін поглянув на свою руку та, так само як і Юнгі, приклав її до грудей.

 

Очі юнака вмить широко розплющились, і він нервово проковтнув слину: його серце стукало наче щосили намагалося пробити ребра та вирватися із цієї тісної клітки. 

 

«Я, мабуть, зовсім дахом поїхав…»
 

/|\

 

З першої спроби Юнгі так і не вдалося дістатися до такої жаданої пляшки з водою через несподівану появу Чіміна. Їх зустріч була короткою, але, судячи з реакції молодшого, досить плідною, а тому Міну довелося поспішно залишити “місце злочину”, щоб не змушувати хлопця ніяковіти ще більше.

Що ж, після години невдалих намагань заснути та дистанціюватися від згадки про такий солодкий запах яблука та кориці, що вже вʼївся у підкірку, настала черга спроби #2 по втамуванню спраги.

 

Вперше Юнгі відчував себе злочинцем у власному домі, котрий крався темними коридорами та якомога тихіше спускався по сходах до низу. На щастя, цього разу горизонт був чистий і Міну все-таки вдалося дістатися до омріяної пляшки та зробити кілька жадібних ковтків води. 

 

Старший вже було хотів вимкнути світло підійшовши до виходу, коли в його око впав легко підсвічений світлом із кухні диван у вітальні зі знайомою тендітною фігурою, що зручно розплилась по його поверхні.

 

«Чорт, Пак Чімін, тепер ти мене налякав… – Юнгі тихенько зітхнув. – Сподіваюсь, я його хоч не розбудив…»

 

Юнгі підкрадався до дивану витягуючи шию, щоб краще роздивитися сплячого хлопця, тихенько, наче кіт до синички. І побачивши солодкий сплячий вираз обличчя хлопця, що носом уткнувся в бильце дивану, Мін трішки розслабився та обійшов канапу довкола, щоб стати за її спинку.

 

«Розумію тебе, я б також не хотів повертатися назад у лапи того монстра, – мовчки хмикнув собі під носа Мін та зігнувся донизу, спираючись ліктями на бильце дивану і вкладаючи лице між долоней немов у квітковий горшочок. – Чорт, як ти можеш виглядати так прекрасно, навіть коли просто спиш…»

 

Маючи нагоду, про яку раніше навіть думати не смів, Юнгі похапки розглядав у напів темряві легко скуйовджене волосся хлопця, його посіпуючі повіки, ледь привідкриті пухкі губи, маленьке зграбне вушко із круглою сережкою, витончену шию, мініатюрну ручку та пальчики, що лежали на рівні грудей, зібрану в складках футболку на тонкій талії та невеличкий фрагмент відкритої шкіри біля самого краю чорних джинсів, що так вабливо обтягували зад та стегна хлопця.

 

«Ти до біса досконалий, Пак Чімін…»

 

Юнгі несвідомо протягнув руку вперед, та затамувавши подих намагався дотягнутися довгими пальцями до манливих губ юнака, що так давно не давали йому спокою.

Коли раптом Чімін видав тихий, неспокійний стогін та перевернувся на інший бік, скрутившись у бублик і підібравши під себе коліна.

 

«Дідько, і чим я займаюсь, – подумки вилаяв себе Юнгі та оглянув молодшого, що міцно обійняв свої оголені руки, на шкірі яких проступили мурахи. – Чорт, йому ж мабуть холодно. Плюс три бали за спостережливість, егоїстична ти скотина…»

 

Вже за три хвилини Юнгі дбайливо заправляв тепле покривало, яке приніс зі своєї спальні, довкола тіла молодшого, і хлопець інстинктивно схопився за мʼяку тканину і закутався у покривало ще сильніше, натягнувши його собі по самого носа.

Юнгі посміхнувся про себе і присів біля задоволеного хлопця навпочіпки, знову вдивляючись у його мирне сонне обличчя, яке тепер, на щастя та спокій Юнгі, було наполовину закрите пледом та приховувало головну слабкість старшого — ті диявольські манливі губи.

 

Мін потягнувся рукою до білявого волосся молодшого та обережно схопив двома пальцями одне пасмо, що спадало на лоба сплячому хлопцю.

 

«Подумати тільки: ще рік тому я бажав, щоб ти забув дорогу до цього будинку, а тепер не хочу, щоб ти його покидав. Твій хьон такий йолоп, Чіміна-а, – Юнгі гірко усміхнувся про себе. – Я, напевно, зовсім дурень, якщо сподіваюсь, що колись у тебе виникнуть взаємні почуття до мене… – старший ніжно та дбайливо погладжував мʼяке пасмо волосся у своїх пальцях немов то був найдорогоцінніший павучий шовк, і ревно прикусив щоку зсередини. – Але це єдине, що мені залишається, правда ж? Сподіватись… і намагатись виправити свої помилки, щоб твоє життя стало хоч трішки легшим». 
 

/|\

 

Ранок наступного дня зустрів Чіміна приємним знайомим запахом, що легко дражнив ніс, але змушував бажати зануритись у нього ще глибше. Хлопець ліниво підіймав повіки, легко мружачись від ранкового сонця, яке наполегливо пробивалось у величезне вікно вітальні Мінів навіть крізь довгі цупкі штори.

 

«Ох… я що, все ще сплю? Чому мені здається, що це не мій дім… – хлопець різко підскочив спершись на лікті та роззирнувся довкола, виловлюючи подумки спогади з вчорашнього вечора. – Дідько, точно… той пʼяний придурок… – зітхнув юнак і бухнувся назад на диван, знову кутаючись у терпкий, заспокоюючий запах. – Це ж… ні… це ж не… – раптом до нього докотилось розуміння, що його тіло вкрите теплим мʼяким покривалом, котре наче саме по собі начаклувалось у повітрі. Але у Пака ще поки не достатньо поїхав дах, щоб вірити у магію, тому лише один єдиний висновок замиготів яскравим червоним світлом у свідомості хлопця, – Юнгі-хьон..? – Чімін схопився кінчиками пальців за краєчок тканини, підтягнув ту ближче до носа і глибоко втягнув повітря у груди. – Чорт… це його одеколон… – хлопець розчервонівся і сильніше стиснув тканину в руках, повернувшись на бік до спинки дивану, немов намагаючись сховатися від власного ж осуду. – Пак Чімін, ти зовсім втрачаєш здоровий глузд, якщо тобі це подобається…»

 

Він несміливо вдихав зігріваючий насичений деревний аромат із легкими нотками троянди та трав, раз за разом червоніючи ще сильніше, аж поки над його головою не пролунав низький оксамитовий голос.

 

– Доброго ранку, – Юнгі легко посміхнувся. – Якщо ти вже прокинувся, то йди вмиватися, я поки сніданок приготую.

 

Чімін різко повернув розчервоніле лице догори і зіткнувся з очима Міна, котрий безтурботно нависав над молодшим, спираючись ліктями на бильце дивану, та лагідно посміхався; в той час як Пак нервово прожовував власні липкі думки, не в силах відповісти старшому. 

 

– Тобі жарко? – стурбовано поцікавився у молодшого Юнгі. – Ти весь червоний.

– Н-ні… я… все нормально.

– Не схоже це на нормально… Ти ж вчора не простудився?

Юнгі заніс руку над лицем Чіміна і мʼяко торкнувся своєю прохолодною долонею гарячого лоба юнака.

– Чімін, ти гарячий, як ти себе почуваєш?

– Н-нормально все, я просто, просто… – хлопець прикрив очі насолоджуючись приємною прохолодою, що заспокоювала його збентежену свідомість. Коли раптом відчув, як приємний холод зникає, і мимоволі перехопив руку старшого, щоб знову притулити її до розпеченого чола та полегшено видихнути.

 

Юнгі стояв боючись поворушитись, поки його запʼястя випалювала долоня молодшого, заразом плавлючи його серце і мозок. Мін важко, глибоко дихав привідкривши рота, та мріяв, щоб цей момент ніколи не закінчувався.

 

– В-вибач! – Чімін раптом повернувся до реальності і перелякано відпустив руку старшого.

 

Мін схвильовано проковтнув слину і, не відриваючи контакту із гарячою шкірою зніяковілого юнака, повільно спустив руку на його щоку, та став обережно погладжувати великим пальцем вилицю хлопця, поглядаючи на нього змазаним поглядом з-під припущених повік.

Ці 10 секунд здавались безкінечними, але найважливішим було те, що ніхто з них не намагався їх перервати.

 

– Краще? – тихо запитав старший.

Чімін ствердно ледь хитнув головою.

– Ти впевнений, що нормально себе почуваєш?

Чімін знову коротко кивнув, зачаровано вдивляючись в обличчя Юнгі.

– Гм, тоді добре, – Мін мʼяко посміхнувся та неохоче забрав руку. – За 15 хвилин сніданок буде готовий, підходь, – він кивнув хлопцю у напрямку кухні, а потім зник за її стінами, поки Чімін безвільно буравив поглядом стелю.

 

«Мені кінець. Мін Юнгі, ти-таки станеш причиною моєї смерті», – драматично постановив хлопець і миттю зірвався до ванної кімнати на верхньому поверсі.

 

– О, доброго ранку, Чіміні-хьон, – привітався Чонгук, мало не зіткнувшись ніс у ніс з Чіміном, котрий так несподівано вибіг по сходах нагору.

– А, о, так… привіт, Чонгукі, – хлопець намагався вирівняти дихання, бігаючи поглядом у різні боки.

– Ти в порядку?

– А-а, так, я… 

– Гуууккі-іі, ну куди ти пропав… – із дверей спальні раптом виринуло невдоволене заспане обличчя Техьона, котре одразу ж змінилось у виразі, щойно помітило на коридорі найкращого друга. – Чімінааааа! Охх, то це був не сон??? – Техьон несподівано кинувся в обійми другу, ледве не зашпортавшись об власні ноги. – Ти тут! Ти справді тут!!! – щасливо муркотів Техьон у плече другу.

– Так, ТеТе, я тут… Але якщо ти зараз не відпустиш мою шию, то надовго я на цьому світі не затримаюсь, – такий раптовий шквал емоцій друга швидко привів Чіміна до тями і він забув про все, від чого ще хвилину тому так стрімко втікав.

– Так, вибач, я просто такий радий тебе бачити! – Техьон відскочив від друга, міцно впившись руками в його худорляві плечі, та випромінював найсонячнішу посмішку, на яку тільки був зараз спроможний. – Ходи-но сюди, – Техьон раптом затягнув Чіміна у кімнату та всадив на ліжко.

– Ай-й! Ти-таки хочеш мене вбити? – невдоволено пручався Чімін. – Звідки тільки в тебе стільки енергії з самого рання… Я думав, ти після вчорашнього цілий день проспиш…

– Пффф, я й спав би, якби той холоднокровний демон не розбудив нас… – пирснув Техьон і всівся на підлогу перед Чіміном, склавши руки та ноги навхрест.

 

Чімін поглянув на друга запитальним поглядом, але натомість йому відповів Чонгук:

 

– Юнгі-хьон годину тому заходив, залишив таблетки від похмілля і сказав спускатися снідати, коли ми будемо готові. От Те і не задоволений… 

– Незадоволений?! Та він мені такий відпадний сон спаскудив, що тепер вік не розплатиться, птеродактиль-обломщик, – Техьон фиркнув і повернув лице убік.

– Навіть уявляти не хочу, що то був за сон… Але, думаю, Чонгук цілком зможе допомогти тобі згадати всі деталі… 

– Хьон, і ти туди ж! – обурився Чонгук.

– О, Чіміна-а!! – збадьорився Те. – Ось тому-то ти і мій найкращий друг, – хлопець розплився у широкій посмішці.

– До речі… – трішки замʼявся Чімін, – Я хотів вас дещо запитати, після деяких своїх вчорашніх спостережень…

– Гм? – обидва хлопці здивовано глянули на несподівано збентеженого друга.

– То виходить… Юнгі-хьон знає про ваші стосунки? – невпевнено запитав Пак.

– Ее? І це твоє питання? – нерозуміюче схилив голову убік Те. – Звісно він знає.

– І… як він на це відреагував? – Чімін притишив голос і нервово прикусив губу. – Ну, я маю на увазі… він не проти ваших відносин?

Чонгук і Техьон переглянулись один з одним, після чого, не стримавшись, разом засміялись.

– Щ-що? Що смішного? – Чімін збентежено переводив погляд з одного хлопця на іншого.

– І чому, на твою думку, він мав би бути проти? – все ще посміюючись запитав Техьон.

– Ну… ви ж… Ай! Ти знаєш чому, – не стримався геть зашарівшийся хлопець.

– Ох, Чіміна-а, наївне ти дитя, – співчутливо захитав головою Техьон. – Тобі справді варто хоч інколи виринати із власних думок і цікавитися ще й світом довкола.

– І що це означає? 

– Це означає, що було би вкрай нелогічно, якби людина, котрій подобається не тільки протилежна стать, була б проти такого типу стосунків — вловлюєш думку? – Техьон заграваюче піднімав брови по черзі.

Чімін просидів кілька секунд нерухомо, намагаючись переварити щойно почуту інформацію.

– О… тобто..? Оо… зрозуміло… – Чімін соромʼязливо схилив голову і почав нервово переминати пальці між собою.

– Дорогий, глянь — наш хлопчик подорослішав і все зрозумів з першого разу, – мрійливо звернувся Техьон до свого хлопця.

– Гук, якщо він тебе тримає у заручниках — підморгни два рази, – саркастично відповів Чімін, закотивши очі.

Чонгук лише важко зітхнув, не бажаючи втручатися в цю розмову.

– Ще питаннячка будуть, Чіміна-а? Бо я тебе можу і у багато інших деталей просвятити, – підморгнув другу Техьон.

– Ні, дякую, обійдусь, – відрізав Пак.

– Як знаєш, але я завжди поруч.

– Ага, – Чімін різко піднявся. – Я відлучусь, мені потрібно у вбиральню.

– Звісно-звісно, червоне личко холодною водичкою вмити? – хитро посміхнувся Техьон.

– Щ-що? – Пак схопився за обличчя.

– Та жартую я, – знову розсміявся Те, – Йди вже.

– А-ага, жартівник…

 

Чімін кинув прощальний “приязний” погляд на друга і швидко покинув кімнату.

 

– От для чого ти з ним так? – занепокоєно звернувся до замріяного хлопця Чонгук.

Техьон розпливався у радісній посмішці, немов дитина в очікуванні солодкої вати.

– Скоро поселиться тут, нехай звикає.

 

 

 

___________________

Примітки:

«Пастка диявола» (Devil’s Snare) — це магічна вʼюнка рослина зі всесвіту Гаррі Поттера, яка ззовні здається невинною, але негайно активується при дотику. Листя та стебла Пастки диявола можуть обвиватися навколо тіла людини, затримуючи її рухи та стискаючи свою жертву. І чим більший опір відчуває рослина, тим сильніше обвивається навколо особи і намагається задушити її.