Ed Sheeran - Perfect
Я і не знала, що ти на мене чекала
Герміона відчинила двері до їх кімнати й зіштовхнулася з Джіні, що на ходу натягувала сіру футболку. Звичайно, з літерою Д на грудях.
- Фух, - полегшено вигукнула вона. - Ти тут! Ми тебе загубили, - мовила перелякано Джіні й Герміона побачила за її спиною Луну й Пенсі, які також збиралися виходити з кімнати.
Звичайно, вони турбувалися. Джіні та Луна знали, через що вона пройшла. Вони чули її істерики, відчували її біль й сподівалися, що Герміоні стало легше. В якомусь сенсі так і було. Герміона багато чого пройшла, щоб їй стало легше. Але до кінця цього шляху ще далеко.
- Все окей, просто вийшла подихати.
- Як ти?
- Ні, ми не будемо розмовляти про мене. Я хочу дізнатися про це, - Герміона вказала пальцем на переплетені пальці Луни й Пенсі.
- О, це… - мовила Луна, опустивши погляд на їх руки. - Ну…
- Я викреслюю бажання, Ґрейнджер, - посміхнулася Паркінсон.
Судинами Герміони розливалося тепло. Невже серце безсердечної Пенсі Паркінсон належало… Людині, що навіть не наважувалася про це мріяти? І на коротку мить їй судомно захотілося також викреслити це бажання зі свого списку. Зробила глибокий вдих. Це бажання не здійсниться, бо людина, яку вона кохала, була негідна цього.
- Яке бажання? - здивувалася Джіні.
- Це наші таємниці, Візлі, - відрізала Пенсі.
- Ти тримаєш за руку нашу подругу. Може, ти вже почнеш називати нас на ім’я? Пенсі… - уїдливо запитала Джіні.
- Може, Дж… Дж… - награно вимовила Паркінсон. - Бляха, а це складно.
- Як це сталося? Я хочу знати подробиці, - Герміона пройшла й всілася на своє ліжко в позі лотоса, Джіні опустилася поруч.
- Ем, ну… Я пішла, бо… Бо уявляла це не так, - зашарілася Луна. - Джіні наздогнала мене в коридорі.
- Я думала, в неї нервовий зрив, а виявилося, вона так збудилася, що Сенс почав обпалювати їй руку. Уяви, червоний коридор, розпашіла Луна, що ледь встигає хапати ротом повітря. В неї були такі очі, що, мені здалося, вона накинеться на мене.
- Ти перебільшуєш! - випалила Луна.
- Аж ніяк, - відповіла задоволена Пенсі, теж всілася на ліжко й потягнула за собою Луну.
Герміона усвідомила, що вона не відпускала її руки. Ніби вважала, що якщо відпустить, то прокинеться й все зникне. Герміона відчула хвилю радості і її Сенс загорівся помаранчевим.
- Я дуже рада за вас! - вона не відводила від дівчат погляду.
- Дякую, - мовила Луна.
- Я рада лише за Луну. Нічого особистого, - заперечила Джіні.
- Хах. Я знаю, що ви про мене думали всі ці роки, - почала Пенсі. - Підстилка? Смертежерка? Та хоч виплодок пекла. Поки це стосувалося лише мене, мені було чхати, - Пенсі подивилася на Луну. - Але вчора я вперше не втримала дію Сироватки.
- Ви теж її пили? - здивувалася Джіні.
- Звичайно. Це весело, змагатися із самою собою. Та коли я дозволила собі виконати те бажання… Здалося, це перестало стосуватися тільки мене, - Пенсі посміхнулася. - І ось я виходжу й бачу, як ці двоє стоять катастрофічно близько одна до одної в червоному сяйві збудження. Здалося, що тріснуте серце в той же момент розлетілося на друзки.
- Ого, які складні метафори ти вмієш використовувати, - засміялася Джіні.
- Стулися вже, - мовила та, - Джіні, - протягнула її ім’я.
- Я дивилася на неї, - відповіла Луна, переводячи погляд на Пенсі, - і… Не змогла встояти. Мені раптом стало все одно, що вона подумає, скаже, або вчинить. Нехай би кинула в мене якимось закляттям, та я мала це відчути. Мала знати, як це, цілувати найбажанішу людину в світі, - знову зашарілася вона.
Судини Герміони стиснулися й дихання збилося. Вона розуміла це бажання. Вона знала його як ніхто інший. Вона згадувала його лише кілька годин тому. Холод розтікся по венах й Герміона доклала всіх зусиль, аби знову відкинути образ Мелфоя… “Він вчинив жахливо, а ти досі млієш від нього”, обурився внутрішній голос.
- Вона пройшла повз мене як зомбі, - продовжила Джіні. - Наче мене там і не було. Ти б їх бачила, - щиро посміхнулася вона.
- Жінка моєї мрії підійшла до мене й поцілувала. Так пристрасно, що я забула, як дихати, - серйозно мовила Пенсі. - І я відповіла. О, як я відповіла. Наші язики сплелися в танці, внизу живота зароджувалося таке бажання, що я готова була зірвати з неї одяг прямо там. Тільки уявила її оголене тіло й потекла.
- О, зупинися, - закричала Герміона й закрила вуха руками.
- Ти ж просила подробиці, - хитро посміхнулася вона.
- Не настільки дрібні, дякую, - закотила очі Герміона, посміхнулася й опустила погляд на чорний браслет на лівій руці Пенсі. Неочікувано в голові деталі пазлу почали збиратися в одну картину. Пенсі була підлітком, закоханою в дівчину, з якою, як вона вважала, їй не судилося бути разом. Герміона запитально глянула на Пенсі.
- Так, - серйозно відповіла та, помітивши, куди дивиться Герміона. - Юнацький максималізм. Я була іншою. Не підходящою під норми суспільства. Не такою, якою мене хотіли бачити батьки. Це ламало мене. І я рада, що не зламало. Рада, що опинилася там, де опинилася, - посміхнулася Пенсі.
- Це… Дуже дивно. Ці ваші переглядки і незрозумілі діалоги, - встрягла Джіні. - Коротше, вони почали цілуватися і я зрозуміла, що явно там зайва. Тож повернулася на вечірку. І… Вибач, що я тебе кинула там.
- Що ми кинули, - виправила Луна.
- Ви не можете оберігати мене постійно, - Герміона опустила погляд на свої руки, що не знаходили собі місця. - Давайте ми облишимо цю тему. О, я помирилася з Роном.
- Що? Коли? - хором викрикнули дівчата?
- Та щойно. Зустрілися у вітальні. І, схоже, ми знову друзі, - посміхнулася Герміона.
- По-моєму, знеболювальні поплавили тобі мізки, - закотила очі Пенсі.
- Замовкни. А тепер давайте поспимо ще пару годин, - закінчила Герміона й дівчата розляглися по своїм ліжкам.