Missio - Twisted
Кожен в цьому світі знає, що я трохи навіжений
Цікаво, чи справді професор Слизоріг випив Фелікс Феліцис перед Битвою? Чи міг він забезпечити ним більше людей? Герміона часто думала, чи можна було уникнути жертв в цій війні. Але зараз, дивлячись на професора, що викладав Настоянки вже третій рік, перед її обличчям стояла смерть Фреда. Він помер від вибухової хвилі. Зовсім не магічна смерть. Чи врятував би його напій удачі?
Шкіра вкрилася сиротами при його згадці, а на очі навернулися сльози. Професор почав роздвоюватися, тож Герміона кліпнула і 2 маленькі сльозинки скотилися по щоках. Вона швидко витерла їх, щоб не привертати уваги Джіні. Їй було набагато важче після смерті брата, та вона впоралася. Тому Герміона також мала впоратися.
- Панове, проходьте, займайте вільні місця, - заговорив Слизоріг, відірвавшись від газети.
- Бляха, серйозно? – зашипіла поряд з Герміоною Джіні, вказуючи підборіддям на Забіні, Паркінсон та Мелфоя, які прямували до їхнього столу.
Герміона озирнулася. У кабінеті без вікон стояли 4 великі прямокутні столи, кожен на шістьох учнів. Усі вони були заповнені, окрім їхнього.
Звичайно, як могло бути ще?!
Герміона глянула на браслет, що замайорів салатовим.
- То ти нам не рада? - промовив Забіні, всівшись напроти Герміони й вказуючи на зелений колір її нашийника. - Ми ж класні.
- Не впевнена, - відповіла вона, поклавши руку під стіл та подумки дякуючи, що Мелфой сів навпроти Луни, далі від неї.
- Міс Ґрейнджер, дуже радий вас бачити! – підійшов Слизоріг до їхнього столу. - Ви маєте прийти на зустріч Слизоклубу за 2 тижні. Обов’язково! Міс Візлі, ви також запрошені. Як там містер Поттер? Може, він зможе приїхати? – при згадці Гаррі у професора загорілися очі.
- Ем, все добре, дякую. Навряд зможе, в нього щільний графік навчань в Аврораті, - відповіла Джіні.
- О, розумію. Передайте йому мої вітання, - він глянув на слизеринців. - Містер Забіні, сподіваюся, ви не втратили свої навички з Настоянок? Вас також очікую. І, - він подивився на Мелфоя. - Кхм, якщо знайдете вільну хвилинку, забігайте також, - завершив Слизоріг та пішов назад до свого столу.
- Він же був нашим деканом, а досі удає, що мене не існує, - засовалася на місці Паркінсон. Герміона припустила, що вона роздратована, та мабуть недостатньо, бо її браслет залишався срібним.
- Чому він запросив тебе? – звернулася до Мелфоя Луна.
У кожного на вустах було це питання, та лише вона змогла його озвучити. Герміона не наважилася подивитися на Мелфоя. Вона заклала за вухо неслухняний кучерик, що вибився з хвоста й повернулася до дошки.
- Бо його про це попросила МакГонагал, - відповів Забіні. - Перевиховують пропащих підлітків на активних членів суспільства шляхом залучення до соціального життя, - продекламував той.
- Учні, я прошу вас підготуватися до захопливого навчання, - відірвав їх від розмови професор. – В мене є повідомлення від директорки МакГонагал. Усі учні 8 курсу будуть долучені до викладання уроків. Ви будете ділитися своїми знаннями та навичками з молодшими школярами. Особистий розклад кожен старшокурсник отримає в індивідуальному порядку.
- А в кінці року буде голосування на кращого вчителя?
- Ні, пане Забіні, щодо цього інформації не надходило. А тепер до уроку, - професор повернувся до дошки та почав записувати назви якихось інгредієнтів.
Якби ще кілька років тому Герміона дізналась про таку можливість, то вже б складала план лекцій. Але зараз на це не було ні сил, ні бажання. Їй було лише вісімнадцять, але відчувала вона себе на всі вісімдесят.
- Отже, для якого зілля потрібні ці інгредієнти? - вирвав Слизоріг Герміону з думок. Вона проглянула список. Звичайно, це Си…
- Сироватка Правди, - від голосу того, хто почав відповідати, в Герміони пробігли сироти.
- Правильно, пане Мелфой, але підіймайте руку, будь ласка, перед відповіддю, - зауважив Слизоріг. - Хто знає його дію?
Вона знала. І “нормальна” Герміона вже підняла б руку й заробила кілька балів для факультету. Але який сенс був в цих балах? Продовжувати підтримувати ворожнечу між факультетами? Її бісила ця система, але більше бісило те, що ні у кого не виникало питань до неї.
- На смак як вода, - продовжив Мелфой. - Вона витягує секрети. Ви не зможете збрехати чи приховати щось. Так пишуть в книжках… - Герміона крадькома глянула на Мелфоя, який демонстративно тримав руку в повітрі.
- І книжки праві, пане Мелфой. Але перед відповіддю я маю вас викликати, - Слизоріг поправив окуляри й хотів продовжити, та Мелфой не завершив свою промову.
- На ділі це схоже на ціпок з шипами, що зв’язує ваше тіло, - учні повернули до нього голови.
Всі знали, що він не просто куштував її, його допитували під дією цієї настоянки.
- Чим більше ви намагаєтеся приховати, тим більший біль відчуваєте. Тому люди обирають казати правду. Але цей біль не зрівняється з болем від Круціо, - шкірою Герміони пробігли дрижаки. - Коли ніщо тебе не врятує від пекла, що не кажи своєму кату. Тож, можливо, людина, що відчула на собі катування забороненим закляттям, може збрехати і під Сироваткою. Це тільки моє припущення, професоре, - Мелфой досі сидів з піднятою рукою і не відривав очей від Слизорога.
А школярі не відривали очей від нього. У декого Сенси почали майоріти фіолетовим. Чи міг він збрехати у суді? Та Герміону хвилювало інше.
Вона на власному досвіді знала, що таке Круціо. Біль, схожий на сотні одночасних переломів. Катування, від якого ламається особистість. Яке змушує тебе благати про смерть. До горла підійшла нудота. Герміона торкнулася лівого передпліччя…
Звідки він знав, що викликає Круціо? А він точно знав, вона бачила це у його очах. Бо бачила це і у своїх очах перед дзеркалом, згадуючи березневий день у Маєтку Мелфоїв.
- Дякуємо за припущення, містер Мелфой, та впевнений, що це не так. Я вимушений забрати в Слизерина 5 балів за те, що ви відповіли без дозволу. Сподіваюся, цього не повториться, - відрізав Слизоріг.
- Наче комусь не насрати на ці довбані бали, - тихо мовив Мелфой.
Герміона ледь втрималася, щоб не посміхнутися. Нарешті хтось озвучив її думку. Мелфой перевів погляд на неї, ніби читаючи думки і Герміону обдало холодом його сталевих очей. Вона відвернулася, пересвідчуючись, що її рука досі під столом.
- Тобі є що ховати? – раптом прошепотів Забіні.
- Що? – в голові Герміони пронеслася думка, чи знав Забіні щось, що йому не варто було?
- Тепер кожен знає – якщо твоя рука захована, ти не хочеш, щоб про тебе щось дізналися, - зловісно посміхнувся Забіні. - То що там? Невже рожевий? Ти таємно в мене закохана?
- Дурень, - видихнула з полегшенням Герміона та глянула на Сенс. - В мене немає ніяких емоцій, дивись, - вона витягнула з-під столу руку зі срібним браслетом і тицьнула в обличчя Забіні.
- Ти просто хочеш, щоб це залишилося таємницею. Я зрозумів, - підморгнув задоволений Забіні.
- Може, ти вже закриєшся? – штовхнула його Паркінсон в плече.
- Вибач, люба. Ти ревнуєш? Але ж я думав, що ти обрала декого іншого для свого кохання. А якщо не я снюсь тобі в еротичних снах, то я ж можу спілкуватися з іншими дівчатами? - Забіні обійняв її за плече. Герміона глянула на браслет Луни під столом, який засвітився блакитним. Ще невідомий колір.
- Стулися, - прошипіла у відповідь Паркінсон.
Її Сенс блимнув смарагдовим та вмить згас. Ніхто цього не помітив, окрім Герміони. Але емоції так швидко не зникають. Отже, Паркінсон знала якийсь спосіб обманути браслет. І Герміона збиралася дізнатися про нього.