Kygo - Fragile
Бо ми обидва крихкі…
Пристосовуватися до нового середовища зазвичай важко. Але пристосовуватися до старого місця, коли іншим став ти, ще важче. Минали дні, а Герміона ніяк не могла стати колишньою взірцевою ученицею, і це, мабуть, дивувало вчителів. Вона більше не підіймала руку на уроках, не просиджувала години в бібліотеці, не думала про майбутні екзамени. А сьогодні порушила ще одне власне правило.
Герміона метушилася по кімнаті, натягаючи шкільну форму й запихаючи книжки в сумку. Подумати тільки, проспати вперше за всі роки. Ще й коли сьогодні вона має викладати, а не бути ученицею. Вона стягнула гумку з лівої руки, закусила її зубами, зібрала щось схоже на хвіст й міцно затягнула. Дівчина з дзеркала всім своїм видом демонструвала невідповідальність.
“Бляха”, вилаявся внутрішній голос і змусив Герміону завмерти. Глибокий вдих. Видих. Герміона перев’язала хвіст, відпустивши кілька кучерів, що відмовлялися влягатися. Повторно застібнула сорочку на правильні ґудзики й знову глянула в дзеркало. “Трохи краще”. Вона схопила сумку й рвучко відчинила вхідні двері. Кімната Забіні була відкрита.
- Блезе! В нас заняття, взагалі-то, - звичний тон відмінниці пронісся крізь прочинені двері, та відповіді вона не отримала. - Блез, я заходжу! Давай швидше!
Герміона влетіла в спальню. Вона ніколи не була в хлопчачих кімнатах, бо не було потреби. І якби хтось спитав, чому вона зайшла, відповіді не було б.
Єдине, що відрізняло цю кімнату від її власної було те, що вона була на двох. Зліва застелене пусте ліжко, речі обережно складені на стільці. Біля ліжка стояли дві шафи: одна для одягу, а інша… Трохи відкрита і з неї лилося знайоме сяйво, та Герміона не могла згадати, що це. Дверцята шафи різко закрилися закляттям, вона різко повернула голову направо й врізалася в сталеві очі, що були зосереджені на ній.
Легені зменшилися до розміру тенісних м’ячів, щоб в них поміщалася недостатня кількість кисню. Вона відчувала, як її власне тіло перетворювалося на мармурову статую, серце билося в грудях так швидко, що здавалося, воно вирветься назовні.
Очі не знаходили собі місця, бігаючи спочатку по його обличчю, а потім опускаючись на оголений торс. Мелфой мовчки дивився, очікуючи, чи звернеться до нього Герміона. Та вона не могла вимовити ні слова.
Не ідеальне, пошрамоване тіло. Рожеві тонкі лінії покривали білу шкіру кожні 10-15 сантиметрів від грудей до пупа. Це був візерунок Сектусемпри, яким Мелфоя позначив Гаррі. Вона боялася уявити, скільки болю принесли ці шрами.
Герміона не ворушилася. Просто стояла там, затамовуючи страх, який захоплював її. Вона шукала хоч якийсь шматок здорової шкіри. Та її погляд зупинився на руці з чорною міткою. Герміона різко видихнула.
- Блез пішов на заняття, - тихо повідомив той, проходячи повз й беручи сорочку зі стільця.
- Так, звичайно… - все, що змогла вимовити Герміона й миттю забралася з кімнати.
Поки вона добиралася до кабінету Заклять, її думки плуталися одна з одною, як клубок ниток. Його мітка, вона на місці. Хоча мала зникнути зі смертю Волдеморта. Його шрами. Він міг їх прибрати. Тоді чому цього не зробив? Що він ховає в тій шафі? Він щось задумав? Герміона зрозуміла, що її руки тремтять, тому міцніше взялася за ремінь сумки.
- Нарешті моя колега прибула, - вирвав її з роздумів Блез, коли Герміона відчинила двері кабінету.
- Прошу вибачення, - відповіла вона. - Яка в нас тема? - мовила вже пошепки.
- Фліпендо.
- Окей, - Герміона поверталася в реальність й поринула в роль викладачки.
* * *
За пару годин вони з Блезом знову зустрілися, та вже у Великій Залі.
- Ти будеш читати мої думки? - звернулася Джіні до Герміони.
- Вона не готова до такої кількості порно, - в’їдливо зауважив Блез.
- Закрийся, Забіні!
- О, то я виявився правий? Цікаво буде подивитися…
- Не смій лізти до мене в голову, - обурилася Джіні, тицьнувши вказівним пальцем йому в обличчя.
Вони сиділи утрьох за обідом. Учні потроху сходилися, та зі старшокурсників ще нікого не було, тож вони могли спокійно обговорювати тренування Герміони й Блеза.
- Мене цікавить лише блокологія, - запевнила Герміона.
- Але ж це така спокуса, - задумливо протягнула Джіні.
- Ні. Тим паче я ще навіть на крок не наблизилася до виманології, - зауважила Герміона. - А ми займалися вже двічі. Можливо, тому що мій мозок переповнений?
- Тобто я пустоголовий? - запитав Блез.
- Ні, звичайно. Але ж я маю якось виправдати свою поразку, - жалілася вона й поклала голову на стіл. Непомітно дістала пігулку знеболювального й закинула до рота.
- Що обговорюєте? - раптом почувся голос Паркінсон.
Герміона підняла голову й зустрілася поглядом з Мелфоєм, що йшов поруч з Паркінсон. Знову.
Відвела погляд перша. Знову.
Коли це перестане бути чимось таким тривожним для неї? Вона має навчитися контролювати це, бо має слідкувати за Мелфоєм. Вона більше не допустить, щоб її слабкості несли для когось загрозу.
Паркінсон з Мелфоєм сіли на свої місця, по різні сторони від Блеза. Забіні поглянув на брюнетку.
- Обговорювали, хто коли втратив цноту, - посміхнувся він.
Герміона похлинулася гарбузовим соком. Вона не вміла обговорювати такі теми, та вони не могли казати правду. Срібне Тріо мало домовленість не навчати чужинців, а отже Герміона мала удати, що саме цнотливість вони й обговорювали. Вона задихалася від напруження і прагнула залишитися непомітною. Блез продовжив, наче нічого не трапилося.
- Хто раніше за всіх, той виграв. В тебе перше місце, Пенсі.
- Пішов ти, - Паркінсон показала йому середній палець.
- Агов, я досі ображений, що ти обрала не мене, - мовив Блез. - Хоча вдячний, що ти обрала і не Драко. Бо це був би удар нижче пояса, - він засміявся, глянувши на друга, який роздивлявся яблуко у своїй руці. - Як щодо тебе, руда? - він глянув на Джіні.
- П’ятий курс. А ти?
- О, мені соромно. Лише на шостому. Бачте, всі дівчата бігали за Драко, але коли він став Смертежером, йому було не до романтики, - він так спокійно вимовив ці слова, навіть оком не повів. Герміона машинально глянула на ліву руку Мелфоя, де під рукавом ховалася мітка. - Тож дівчата згадали про їх покірного слугу, - завершив Блез й перевів погляд на Герміону. - А… - та раптом він замовк.
Він не закінчив фразу, та Герміона побачила щось. Зніяковіння? Біль? Слон в посудній лавці! Хтось борсався в його підсвідомості й змушував передумати ставити своє запитання. Герміона поглянула на Мелфоя, який не відривався від яблука та Паркінсон, яка зустрілася поглядами з Герміоною. Невже вона змусила його зупинитися? Герміона трохи схилила голову на знак вдячності. Бо не готова була відповідати.
- Кхм, неважливо… - тихо сказав Блез. - Всім смачного…