SadSvit - Твоя душа
Де моя журба? Сховалась серед люті всіх вогнів
- І ви цілувалися? - обережно запитала Джіні.
- Не те щоб… - зашарілася Герміона.
Дівчата йшли темними коридорами до Астрономічної Вежі на чергове тренування Герміони з Блезом.
- Чому ти не розказала про це одразу? - здивувалася Джіні.
Герміона не знала.
- Не було нагоди.
- Так собі відмазка, - хмикнула вона. - Ти впевнена, що він тобі не подобається?
- Впевнена. Кому потрібні ті стосунки? - хихикнула Герміона.
- І не кажи, ці хлопці… То він сказав, що йому ще хтось подобається? І між вами все в порядку?
- Саме так і сказав.
- І хто ця щасливиця? - поцікавилася Джіні.
- Це залишилося загадкою. Та впевнена, що ти добре її знаєш.
- Ти про що? - тепер зашарітися була черга Джіні.
- В мене є підозра, що він мав на увазі тебе, - посміхнулася Герміона. - І я думаю, що ти була б не проти, - в очах Герміони замерехтіли іскри задоволення.
- Не вигадуй, - хихикнула та.
Джіні трохи випередила подругу, щоб та не бачила її очей. Герміона сказала це навмання, та, схоже, потрапила в саме яблучко. Темрява густішала й дівчата торкалися стін, щоб не впасти. Аж раптом рука Джіні наштовхнулася на людину.
- Що обговорюють юні леді? - почувся голос Блеза і його обличчя освітилося факелом на сходах до Вежі.
- Тебе, - відповіла Джіні ані трохи не знітившись.
- І що вас цікавить?
- Ти постійно такий джентльмен? - завдяки шістьом братам Джіні жила за принципом, що найкращий захист - це напад, тож намагалася давити питаннями на опонента.
- Тільки не в ліжку, - підморгнув Блез.
- Та невже? Треба спитати в дівчат з Рейвенкло.
- Збираєш відгуки, щоб скористатися товаром? – диявольськи посміхнувся Блез.
- Не люблю поношені речі.
Вони обидва були майстрами сарказму та влучних відповідей. Між ними виникло змагання, за ким буде останнє слово. Кожен з них звик старанно добирати фрази, щоб вони були ще витонченішими та гострішими.
- Досвід в сексі лише додає задоволення, - не вгамовувався Блез.
- Агов, - встрягла Герміона, стримуючи їх напористість. - Я думала, в нас тренування. Пішли нагору, додаси мені задоволення від опанування виманології, - вона махнула на прощання Джіні й рушила сходами до Вежі.
- Добре, злюко, - Блез стояв, досі дивлячись на Джіні. - До речі, я запрошую вас завтра на свою вечірку, - хитро посміхнувся він.
- Це на честь чого? - здивувалася Джіні.
- Солодкі дев’ятнадцять. Лише старші курси. З мене випивка, з вас присутність, - підморгнув він й рушив за Герміоною.
- Я знаю, чому тобі важко з виманологією. Ти не хочеш її опановувати, - почав Блез.
- Я хочу, - наполягала Герміона. - Хочу заблокувати Сенс, а для цього мені потрібна виманологія. Ти так сказав.
- Я тебе трошки обманув, - винувато глянув на неї Блез.
- Ти серйозно?! - перехопила Герміона.
- Хотів провести з тобою більше часу, - посміхнувся Блез. - Не звинувачуй в цьому. Тим паче я кращий у виманології, ніж в блокуванні.
- Тож Гаррі не даремно вчився одразу блокології, - в голосі Герміони чувся розпач.
Три тижні витрачені даремно, адже вона вивчала зовсім не те, що їй потрібно.
- То Поттер блоколог?
- Ні. Його навчав Снейп, тож вони не знайшли спільної мови.
- О, професор Снейп був прекрасним блокологом. На моїй пам’яті лише Мелфой його перевершив, - згадав Забіні.
- Мелфой? - Герміона знову відчула, як серце пришвидшило свій темп від його імені. Чому він переслідує її?!
- Ага. Не знаю, що з ним сталося, та щось його дуже змінило. Після війни навички блокології досягли таких рівнів, про які я можу лише мріяти. Він відчуває кожну спробу проникнення в його розум, може контролювати це, навіть постійно відволікаючись. Вміє створювати фальшиві спогади такими реалістичними, що я справді починаю вірити, що він фліртує з моєю мамою, - засміявся Забіні. - Він повністю підкорив нашийник, тому мав би бути твоїм викладачем.
- Не впевнена, що це хороший варіант, - відчай підіймався по горлу, передбачаючи те, що скаже Блез далі.
- Можливо, але він вже на шляху сюди, - він мав вигляд малого пустуна.
“Чорт, тільки цього не вистачало”, внутрішній голос зривався в панічних нотах, а мозок вже вигадував причини звідси піти. Але по сходах зазвучали кроки Мелфоя. Він мовчки підійшов до їх пари й встав напроти Герміони. Вона не підводила очей.
- Почнемо? - він звертався швидше до Блеза, ніж до неї.
- Я вам не заважатиму, - Забіні розвернувся до виходу.
- Залишся. Посмієшся з моїх спроб, - нервово засміялася Герміона, розуміючи, що не готова залишатися з Мелфоєм наодинці.
Тремтіння її тіла почало передаватися на голос. Серце панічно билося об ребра. Ось вона стоїть лицем до лиця з людиною, що завжди викликала в неї протилежні емоції. Однокурсник, що ображав її роками й хлопець, фантазії про якого не давали спокійно спати ночами. Трясця…
- Добре, - невпевнено відповів Блез.
- Отже, - почав Мелфой, - ти маєш справді захотіти заблокувати людину.
Шкірою Герміони пробігли сироти.
- Тобі має бути гидко від думки, що хтось матиме владу над тобою, - продовжував Мелфой. - Що хтось зможе дізнатися твої секрети і бажання. В ідеалі ти маєш цю людину… ненавидіти, - він наче наголосив на останньому слові. Або Герміоні це лише здалося.
Мелфой підійшов ближче. Герміона зробила глибокий вдих. Вона мала наважитися поглянути йому в очі, тож повільно підіймала погляд. Він був без мантії. Вкотре. З кишені чорних штанів виглядала зелена краватка. Біла шкільна сорочка, розстібнута на пару ґудзиків. Адамове яблуко випирало. Саме воно відповідало за тембр його голосу, який вона ні з чиїм не сплутає. Герміона дійшла до вилиць, які 2 роки тому стали для неї справжньою проблемою.
- Що, не можеш відірватися від моїх чортових вилиць? - раптом прошепотів Мелфой.
Сироти пробігли від ключиць до кінчиків пальців. Це був наче удар блискавки. Мелфой знав… Він виплюнув ці слова, але не з огидою, а з чимось іншим. Герміона різко подивилася в його сталеві безсердечні очі. Ніхто не знав про її слабкість, окрім неї.
Про це не знали навіть Джіні з Луною. Але Мелфой… Злість розливалася по її тілу, наче отрута. Він знав, бо заліз в її голову. Лють гострим ножем розтинала грудну клітину. Ще секунда і вона розлетиться на шматки від власної злості.
Її Сенс засвітився смарагдовим. Так яскраво, що освітив всі кутки цієї кімнати. Ніхто не мав про це дізнатися. Ніхто не мав залазити до неї в голову. Тим паче він. І вона відчула, побачила маленького павучка в кутку своєї підсвідомості, що павутиною тягнув назовні її емоцію, демонструючи всім навколо.
Знищити. Задавити й викинути, щоб ніхто і ніколи більше не зміг побачити її спогади, тривоги й плани. Щоб Мелфой більше ніколи не посмів переступити через її кордони. Її Сенс згас…
- Вітаю. Ти опанувала блокологію, - повільно аплодував Мелфой, не відводячи погляду. - Та ти маєш тренуватися. Інакше втратиш контроль і твій нашийник знову здасть тебе з потрохами, - щось промайнуло в його очах, та Герміона не встигла зрозуміти, бо він повернувся до Забіні. - З тебе пляшка вогневіскі, друже. Я пішов лякати першокурсників міткою, - і він зник на виході з Астрономічної Вежі.