Arctic Monkeys - Wanna Be Yours
Таємниці в моєму серці приховати важче, ніж я думала
- Добре, я досі незайманий, - викрикнув Ерні, більше не маючи снаги терпіти лоскіт. Його Сенс засвітився жовтим.
- Тобі не має бути соромно, Ерні, - Блез підійшов до нього та турботливо постукав по плечі. - А тепер продовжуй.
- Парваті, правда чи виклик?
- Виклик, - гордо відповіла вона.
- Патіл, - вклинився Блез. - Якщо ти думаєш, що ти себе врятувала, то помиляєшся. Він загадає тобі найпотаємніше своє бажання. А ти не зможеш відмовитися. Такі правила, - він невинно знизав плечима.
- Чому ти не попередив раніше? - заскиглив Ерні.
- Бо тоді не було б так весело, - посміхнувся Блез й відпив зі своєї склянки.
Усі навколо знову зашепотіли, на обличчях багатьох запанувало напруження, страх та збудження. Ці тижні кожен вчився надійно ховати свій Сенс, щоб ніхто не дізнався про їх почуття. А зараз найпотаємніші бажання та секрети мали вийти назовні…
- Ну ж бо! Вам сподобається, - підбадьорливо викрикнув Блез.
- Будь ласка, поцілуй мене, - засоромлено мовив Макмілан.
- Окей, - погодилася Парваті. - І це не через гру, Забіні. Він справді мені подобається, - уїдливо промовила Патіл, отримавши купу аплодисментів від хлопців навколо.
- Я ж казав, буде весело! - Блез підняв бокал і всі трохи розслабилися. - І коли Патіл відірветься від Макмілана, який, схоже, зовсім скоро втратить цноту, ми продовжимо, - усі навколо зареготали.
- Окей, - мовила Парваті, - Джіні, правда чи дія?
- Правда, - відповіла та.
- З ким в цій кімнаті ти б хотіла переспати? - запитала Парваті та повернулася до справ з Ерні.
Хтось присвиснув в очікуванні. Джіні поглянула перелякано на Герміону, яка вже знала. Та Джіні не хотіла озвучувати відповідь, вона почала сіпатися від лоскоту, шукаючи поглядом вихід, але кімната була ізольована від зовнішнього світу. Її сенс мерехтів зі смарагдового до червоного і назад.
- Чорт! Ти… - вона глянула на Блеза. - Не міг перший проявити ініціативу? - вона заходилася судомами від лоскоту.
- Ти про що? - фальшиво здивувався Блез.
- Бляха, - проревіла вона. - З тобою… - здалася, - Я хочу переспати з тобою.
Кімната вибухнула свистом й оплесками. Герміона озирнулася. Реакції були різні. Вона побачила Рона, який розлючено втупився в сестру. Герміона знала, що він не зрозуміє її. Лаванда прикрила рот рукою, щось нашіптуючи Падмі, що точно було несхвальним. Грифіндорці незадоволено бурчали, а слизеринці схвально вигукували.
Мелфой дивився в сторону Блеза, щось промовляючи губами. Герміона змогла прочитати лише “тепер забудь” й по тілу прокотилася хвиля здивування. Якщо він мав на увазі, що тепер він цього не доб’ється, то був точно правий, бо саме це вертілося на язиці в Герміони. Але як він міг підібрати настільки влучну відповідь, зовсім не знаючи Джіні?!
- О, то ти все ж таки придивлялася до вживаного товару? - посміхнувся Блез в очікуванні.
- Пішов ти. Тепер не дочекаєшся! Гойл, правда чи виклик? - злісно запитала Джіні.
- Виклик.
- Штурхани Забіні з усієї сили, - кинула вона й Гойл одразу виконав бажання.
Гра набирала обертів. Стало зрозуміло, що ніхто не буде ставити невинні питання. Людям завжди були цікаві брудні подробиці особистого життя. Герміона зробила глибокий вдих. Вона мала докласти всіх зусиль, щоб стримати дію цього слизеринського зілля.
- Лаванда, правда чи виклик? - продовжив Гойл.
- Правда, - відповіла вона.
- Найнезвичніше місце, де в тебе був секс?
- О… Я… Я можу розказати про найнезвичніший досвід орального сексу, - зашарілася та. - Кабінет з Заклять, прямо на одному з уроків, - Лаванда захихотіла, прикриваючи рот долонею та притискаючись до Рона.
Гості збуджено загуділи. Джіні подивилася на брата й демонстративно закотила очі. Герміона відчула незламне бажання заховатися. В них з Роном не було інтимних стосунків, але це було… неприємно чути.
- Ого, Візлі, не очікував від тебе, - присвиснув Блез. - Що ж, Браун, твоя черга.
- Бон-бон, правда чи виклик?
- Правда.
- Коли ми одружимося?
Це було очевидно і не цікаво. Присутні хотіли чогось пікантного і мріяли, щоб він швидше відповів і пішов далі.
- Ніколи, - сумно вимовив Рон і всі різко поглянули на їх пару.
- Що? Бон-бон, ти чого? - Лаванда не очікувала такої відповіді.
- Вибач, та ми ніколи не одружимося, - ці слова рознеслися дзвінким ударом по кімнаті. - Ти заслуговуєш на краще… - на цих словах Сенс Лаванди засяяв блакитним.
Вона встала й мовчки відійшла в інший куток кімнати. Герміона ніколи не тримала її сторону, але в цю мить їй було її шкода. Лаванда вірила в казку й думала, що саме попала в неї. Але… Герміона перевела погляд на Рона. Вона ніколи не чула таких висловів від нього. Вона чомусь була певна, що її колишній друг не говорить про філософію та думає лише про їжу.
Аж раптом істина боляче вдарила по голові. Він виріс. І фізично, і морально. Тепер він мав власні переконання. А вона просто не помітила цього. Сприймала його за образом, який тягнула ще з перших курсів.
- Ніхто не очікував такого повороту. Шкода, що ваші стосунки закінчилися швидше, ніж ти на те розраховував, - Блез знизав плечима. - Але наша гра триває, тож питай!
- В мене немає бажання, нехай хтось інший, - сумно відповів Рон.
- Так це не працює, питай!
- Класти я хотів на ваші правила. Падма?
- Так? - боязко відповіла вона.
- Твій виклик: задай комусь питання, - сказав Рон й відкинувся на спинку дивана.
- Окей, - з полегшенням видихнула вона. - Герміона, правда чи виклик? - запитала Падма.
- Правда, - сміливо відповіла Герміона. Вона була впевнена у своїх силах в блокології, вона мала впоратися.
- Тоді… Хто краще за всіх цілувався з тобою?
Ні, ні, ні. Тримай його, тримай цього павука. Герміона зробила вдих. “Мелфой”, зрадницьки пронеслося в голові.
* * *
Герміона знайшла його на восьмому поверсі. Він сидів на підлозі з закритими очима, відкинувшись на стіну. В роті досі відчувався присмак оборотного зілля. Герміона зробила глибокий вдих, розстібнула ґудзик сорочки, як робила Паркінсон й підійшла до Мелфоя в її личині.
- Драко, - вона намагалася спародіювати голос Паркінсон. - Чому ти тут?
- Я маю запитати тебе про це. Ви мали бути на шляху в Гоксмід, щоб бути в безпеці.
- Так, та я переживаю за тебе. Пішли разом?
- Ні.
- Чому? Що має статися? - Герміона знову й знову терла мочку свого вуха, намагаючись заспокоїтися. - Драко, ти можеш мені сказати. Я справді переживаю. - намагалася стримати голос, та він зрадницьки здригнувся. - Просто знай, що я поряд.
Мелфой відкрив очі й подивився на обличчя Пенсі. Зітхнув, повільно підвівся й підійшов ближче. “Катастрофічно близько”. Його дихання було рівним і спокійним, в той час як Герміона відчувала, її серце б’ється так швидко, що вона майже не може вдихнути повітря. Він зупинив погляд на її губах.
- Ти не маєш бути тут, - пошепки мовив він, ближче прихиляючись до неї.
- Я… - намагалася щось сказати Герміона.
- Ні, будь ласка, - він обірвав її.
Їх обличчя були так близько одне до одного, що Герміона відчувала тепло від Мелфоя. Його пальці доторкнулися до її шиї й Мелфой підтягнув Герміону ближче до себе. Вона відчула його дихання на своїх губах. Серце пришвидшилося, а тіло починало палати. Вона подивилася йому в очі й побачила благання. Він потребував близькості.
З Паркінсон. Начхати… Лише один раз відчути, як це, коли тебе цілує бажана людина.
Герміона була на межі.
І цю межу переступила…
Вона потягнулася до нього у відповідь, глибоко вдихнула й відчула м’яту. Герміона заплющила очі, повітря між ними нагрівалося. Відчуття ейфорії розпливалося зсередини. Він обережно доторкнувся губами до її шиї й шкірою пробігли сироти.
Його рука прослизнула по спині Герміони, він зробив різкий рух й розвернув її так, що Герміона відкинулася спиною на стіну. Тіло тягнулося до Мелфоя, руки ховалися в білявому волоссі. Його губи виявилися такими м’якими й бажаними. Мелфой прикусив її нижню губу, руки блукали тілом, вивчаючи кожну її частину. Герміона не змогла стримати ледь чутний стогін.
І раптом він зупинився, важко дихаючи.
Біль скрутив легені, і судома в районі сонячного сплетіння зробила її безсилою. Герміона хотіла продовження, але реальність боляче вдарила її під дих. Мелфой хотів не її. Ці слова звучали в її голові, як дзвінкий удар молотка, що розбиває все навколо на крихкий порошок. Герміона розплющила очі й зустрілася з ним поглядом.
- Тобі час. Вони важливіші за мене, - мовив Мелфой. Герміона бачила в його очах розпач, та не розуміла, про що він думав, кого мав на увазі, хто був важливий для Паркінсон. - Йди. Я маю пустити їх.
- Кого? - розгублено запитала Герміона.
- Пожирачів…
Герміона опинилася в вакуумі. Вона хапала ротом повітря, та не могла відчути кисень в легенях. Бігла коридорами, спотикаючись, покинувши Мелфоя на восьмому поверсі біля кімнати на Вимогу.
Гаррі мав рацію. Завжди мав рацію.
Яка ж вона дурна. Вона мала попередити Орден. Вона мала виправити свої помилки. Вона мала запам’ятати свою дурість…
* * *
- Джіні, - відповіла Герміона, переводячи подих від спогадів. - Це найкращий поцілунок, що в мене був, - збрехала вона, під свист оточення думаючи про п’яні поцілунки в маглівському клубі, та раптом наштовхнулася на погляд Мелфоя, що уважно її вивчав. - Мелфой, правда чи виклик? - вирвалося в Герміони.
- Правда, - спокійно відповів той.
Герміона не відводила погляду. Вона більше не хотіла відвертатися першою. Мала стати сильнішою. Мала пам’ятати про свою дурість…
Герміона могла поставити будь-яке питання. Вона була впевнена, що він не брехатиме. Чуття десь всередині підказувало, що з нею він буде чесний. Та чи стане їй легше від відповіді?
- Ти досі маєш мітку? Вона мала зникнути.
- Вона зникла. Та я набив її повторно, трохи змінивши, - він підняв рукав лівої руки й показав татуювання.
Череп розбитий, з його пащі вилазить змія. І жере свій хвіст. Модернізований “уроборос”. Він мав багато значень. Здавна його використовували як символ нескінченного відродження. А згодом Юнг вклав в нього символ темряви, саморуйнування.
- То це натяк на відродження філософії Волдеморта? - навколо запала тиша.
- Нагадування, що вона буде знищена.
У кімнаті запанувала тиша, поки не почувся перший шепіт. Йому відповів інший, потім ще один, і ще. Усі дивилися на Герміону та Мелфоя. Їх битва поглядів продовжувалася. Герміона намагалася віднайти ознаки брехні. Це не схоже на щиру думку чистокровного. Це не схоже на щиру думку Мелфоїв. Бо якщо це було правдою, то… Вона не знала, що це б означало.