Maneskin - The lonelist
Ти будеш найсумнішою частиною мене. Частиною, яка ніколи не буде моєю.
Герміона повільно відкрила очі, проте її зустріла абсолютна темрява. Трохи звикши, вона розрізнила флуорисцентні стрілки годинника на столі, що показували четверту ранку. Підняла ватяну голову з подушки й потягнулася за знеболювальним. Як завжди, проковтнувши його без води, Герміона сіла на ліжку й підтягнула коліна до підборіддя.
Попереду важкий день, адже на неї чекають перегляди однокурсників, чутки між учнями, вирази огиди й жалості на знайомих та незнайомих обличчях. Та їй було цікаво, що думає Пенсі. Вона бачила шрам, та не знала його історію…
Герміона запалила паличку й глянула на її ліжко. Воно було застелене. Вона подивилася на ліжко Джіні. Його власниця спала солодким сном. На ліжку Луни… лежали двоє. Луна обличчям до Герміони, міцно спавши. А ззаду її обнімала інша постать. Чорняве волосся якої виднілося з-за білявої маківки.
“Що ти пропустила?”, пронеслося в голові. Герміона встала з ліжка, вдягла чорну толстовку та пройшла до виходу з кімнати, повторно пересвідчуючись, що Луна та Пенсі спали разом. Вона закрила двері й боса тихенько пішла до вітальні.
- Чорт, - прошепотіла Герміона, побачивши у кріслі руду маківку. Рон обернувся на шум й різко встав, побачивши свою стару подругу.
- Герміоно. Я…
- Вибач, не хотіла відривати. Не думала, що хтось не спить в цей час, - вона помітила його червоні набряклі очі. - Я піду назад, - ніяково махнула рукою в сторону спалень та на носочках розвернулася.
- Ні, не йди… Будь ласка… - вона чула ноти благання в його голосі. - Я… Присядеш?
Герміона стояла спиною й мовчала. Сироти пробігли шкірою. Колишній хлопець та колишній друг дізнався про її ганебний секрет і вона не знала, як він відреагує. Герміона б сказала, що він кричатиме на неї, захоче вбити Мелфоя. Не зрозуміє глибини її травми. Та після вчорашнього вона більше не могла сказати, що знає того хлопця позаду. І їй хотілося його пізнати, тож вона повільно розвернулася та сіла в одне з крісел. Рон опустився поруч. І вони мовчали, не наважуючись вимовити й звуку.
- Я такий дурень, - раптом сказав Рон. - Сліпий та дурний мудак. Як я міг не помітити цього?! Вибач…
- Ні, не перепрошуй, будь ласка. Я докладала усіх зусиль, щоб приховати правду. Я хотіла бути сильною.
- Але ти не мала справлятися з цим сама, бляха…
- Я була не сама. Джіні й Луна були поряд.
- Але ж ми з Гаррі мали бути поряд. Він твій найкращий друг. А я… Був твоїм хлопцем. Я мав бути твоєю опорою, - по його щоці скотилася сльоза, яку він поспіхом витер.
Герміона не дихала, боячись зіпсувати момент. Боячись сполохати його справжнього.
- Ти так змінився, - Герміона уважно дивилася на Рона. - А я зовсім цього не бачила. Була впевнена, що ти досі дитина, а ти став справжнім чоловіком. Це я була сліпа. Я мала б тобі довіритися. І мені дуже шкода, що в нас так все вийшло.
Герміона дивилася на Рона й біль затоплював легені. Перед очима стояв теплий серпневий вечір і їх остання розмова. Вона вдарила в найболючіше, в його его. Зробила глибокий вдих.
Вона зачепила ще дещо. Довіру до людей, які його оточували. Чи тому він не зміг зважитися на серйозні стосунки з Лавандою? Герміона не знала, та бачила в його очах біль й розгубленість.
Лід в районі сонячного сплетіння боляче розходився по грудній клітині. Він не заслуговував такого ставлення. Вони стільки років були підтримкою один одного і він був гідний знати правду. Вона гучно видихнула.
- Я тобі ніколи не зраджувала, - мовила й відвела погляд. - Це жорстоко. Але я зробила ще гірше, збрехавши тобі про це, - вона роздивлялася власні руки. - Сподіваюся, ти повіриш, що я мала на те причини. Вибач…
Він мовчав. Так довго, що Герміоні здалося, наче він пішов, тож вона підвела погляд.
- Я… Не очікував цього. І я розумію. Справді, - вона бачила щирість в його очах. - Якщо ти це сказала лише через те, що сталося, то… Мені все одно! І… Можливо, ми заслуговуємо на другий шанс? - запитав Рон.
В неї збилося дихання. Цей рудоволосий хлопець був поряд велику частину її життя. І, можливо, вона б мала хотіти другого шансу. Сім’я, спокій, стабільність. Але…
- Ми були сліпі по відношенню один до одного. Я не побачила, як ти виріс. Ти не побачив, як я зламалася. Думаю, що нам не варто пробувати все спочатку. Я знаю, ти мав це відчувати. Що ми занадто відрізняємося. Але іноді мені не вистачає нашої дружби… - мовила Герміона.
- І мені, - посміхнувся Рон. - А ще іноді важко з домашкою…
- Тепер я тебе впізнаю, - захихотіла Герміона.
Він простягнув до неї руку й вона доторкнулася до неї. Тепла шкіра була приємна на дотик і викликала ностальгічні спогади. Спогади з щасливого забутого життя.
- Я хотів його вбити, - раптом серйозно мовив Рон.
- Не сумніваюся, - прошепотіла Герміона.
- Я збирався. Приготував паличку, зайшов до них в кімнату, але не знайшов його, - відповів він. - І це реально врятувало його від Авади.
- Будь ласка, дозволь мені самій з цим розібратися.
- Я справді готовий за тебе вбити.
- Я знаю.
- Не уявляю, що ти відчуваєш…
- Все добре. Я впораюся, - посміхнулася Герміона.
- Я знаю, - вона побачила, як Рон крадькома глянув на її передпліччя. - Я можу глянути?
Герміона завжди ходила з довгим рукавом й намагалася завжди ховати свій шрам. Та зараз вона не соромилася його. Тож задерла рукав й простягнула йому руку. Він обережно доторкнувся пальцями до шраму. Запалена гаряча шкіра відповіла вібрацією болю й Герміона скривилася.
- Вибач. Воно болить постійно?
- Так. Але маглівські пігулки трохи полегшують.
- Треба знайти ліки.
- Я шукала.
- Ніколи не повірю, що Герміона Ґрейнджер здалася. Вона точно знайде вихід. Їй лиш потрібен час, - він посміхнувся й позіхнув.
- Схоже, ти не спав всю ніч. Йди відпочинь. До сніданку залишилася пара годин, - вона встала й він також підвівся.
- Я сумував, - мовив Рон.
- І я, - посміхнулася Герміона й вони рушили до спалень. - О, і ще дещо. - вона зупинилася біля дверей до своєї кімнати.
- Так?
- Лаванда… Ти справді нічого не відчуваєш до неї?
- Я… Я не знаю, - зніяковів Рон. - Насправді, вона хороша. Нам є про що поговорити й вона… мабуть, подобається мені, - Рон переступив з ноги на ногу. - Але на людях вона зовсім інша.
- Тоді поговори з нею. Ми з тобою тепер точно знаємо, що говорити один з одним дуже важливо. Не втрать шанс бути щасливим, - Герміона міцно обійняла друга й він обійняв її у відповідь. В темряві люди точно стають справжніми…