Kodaline - High Hopes
Настав час відпустити минуле й почати все з нуля. Але це не так просто…
Дівчата зайшли до Великої Зали.
- Чоорт… - протягнула Луна, оглядаючи столи, - я і забула про нову систему…
- Яку систему? - здивувалася Герміона.
- Нові вимоги міністерства, - продовжила Джіні. - Мама отримувала якийсь лист про це…
Герміона роззиралася. Розтрощений Гоґвортс повністю відновили. Зачароване небо було ясним, виднілися зірки. Привиди снували над столами, а вчителі вже вмощувалися на своїх місцях. Та дещо вибивалося з загальної картини. Всі малюки сиділи за колишнім столом Грифіндора. Стіл Гафелпаф призначався третім та четвертим курсам. За столом Рейвенкло гомоніли п’яті та шості курси. А це означає, що сьомий курс і так званий восьмий сидітимуть разом за столом Слизерина.
Більшість слизеринців не повернулися в школу. А ті семикурсники, що доїхали, сиділи вперемішку з грифіндорцями, намагаючись налагодити спілкування. Четверо ж старшокурсників із зеленими краватками сиділи окремо з краю стола. Вони ніби не помічали, що оточені грифіндорцями.
Забіні спокійно читав книжку, надуваючи та лускаючи жуйку. На його плечі лежала голова Паркінсон, яка вже в соте прокручувала кільце на великому пальці. А з іншого боку від нього сидів Мелфой. Герміона не підіймала очей до нього в потязі, тож зараз мала можливість його роздивитися.
Він був без мантії, як завжди. Ніби правила для нього не писані. Біла сорочка, розстібнуті кілька ґудзиків. На столі лежала краватка. Довгі тонкі пальці переплелися в замку. Герміона наказала собі забути фантазії, що він міг би виробляти тими пальцями…
На лівій руці красувалася сімейна печатка. Кісточки правої руки збиті та подряпані. Він з кимось бився? Герміона не очікувала, що Мелфой більше не зачісував волосся, білосніжні пасма хаотично обрамляли його обличчя. Чорт, він був до біса красивий, цього неможливо заперечити. Він посміхнувся правим кутиком рота. Щось внизу живота натягнулося. Сталеві очі… Дивилися на неї.
«Бляха…». Серце голосно загупало у вухах, мороз пройшовся шкірою, Герміона перевела погляд на Джіні.
- Срібне тріо та Гойл власною персоною, - закотила очі та. - Серйозно? Як МакГонагал на це пішла?
- Можливо, це час змін? Стати добрішими та… сміливішими? – Луна подивилася на подруг. - Сподіваюся, ви не кинете мене, бо я там же і помру! – випалила вона й рушила до їхнього нового столу.
- Стій, що ти… - почала Джіні. - …що вона робить? – повернулася вона до Герміони.
- Слухається твоєї поради з потягу.
Герміона слідкувала за шляхом Луни. Як та граційно обійшла стіл Рейвенкло, пройшла вздовж семикурсників, підійшла до Невіла, та вмостилася справа від нього. Акурат навпроти слизеринки зі знайомим чорнявим каре.
Жар від розпашілого обличчя Луни мав відчуватися фізично. Та контрастніше відчувався холод від зблідлого обличчя Герміони, бо люди, з якими вона краще сіла б в різних кімнатах, мали стати її сусідами по столу. Зліва від Невіла сиділи Рон з Лавандою. Вільні місця були навпроти Забіні та Мелфоя.
- Може, ми кинемо її? – прошепотіла Джіні.
- Ми не можемо зрадити жіночий кодекс. Тільки… я сяду поряд з Луною.
- Без проблем! Сяду навпроти Мелфоя.
Рука Герміони знайшла в кишені знеболювальне. Пити їх було зарано, але наявність цієї пляшечки заспокоювала.
- Ось і наступний раз? - звернувся Забіні до Герміони, коли вона сіла навпроти.
- Схоже на те. Ти знав, що нас посадять разом, чи не так?
- Звичайно, весь поїзд про це говорив. А ти, схоже, не знала? – Забіні закрив книгу та поклав її обкладинкою догори на стіл.
- Ні, - мовила Герміона, розуміючи, що лист мав прийти батькам, а в неї тепер ні батьків, ні старої адреси. - Ніцше? З яких пір ти читаєш маглівську літературу? - здивувалася Герміона, дивлячись на обкладинку.
- Хм, а з чого ти взяла, що Ніцше був маглом? – спитав Забіні. До Герміони долетів тихий смішок Мелфоя.
- Що? - Герміона втупилася у Забіні нетямущим поглядом.
- Це жарт. Міс Ґрейнджер втратила на війні почуття гумору? – Забіні весело хмикнув, але Герміона похмурніла сильніше.
- Не найгірша моя втрата… - визнала вона й глянула в сторону Рона, а потім крадькома подивилася на Мелфоя.
* * *
Після вечері старші курси рушили до нових спалень. Герміона ніколи не була в цій частині Підземель. Кам’яні стіни, картини в срібних рамках. Факели підсвічували дорогу, але їх світла було недостатньо, щоб освітити весь коридор. Її тіло пробрало з середини, та не від холоду. Навдивовижу тут було тепло, хоч жоден промінь сонця сюди не пробирався. Але атмосфера змушувала стиснутися, щоб займати менше місця в просторі. Так багато смертежерів вийшли з цих стін. Так багато злості було в повітрі.
Герміона обернулася й побачила, як Паркінсон, проходячи під стіною, легенько, навіть ніжно торкалася каменів на рівні поясу. Забіні кивав до кожного портрету, наче вітався зі старими друзями. Мелфой… Він йшов з закритими очима. Ніби знав кожен сантиметр цього місця. Ось він зробив трохи більший крок, щоб не зачепитись за камінь, що стирчав з підлоги. А потім трохи нахилив голову, щоб не врізатися в смолоскип, що загрозливо стирчав зі стіни.
І Герміона зрозуміла, вони любили Підземелля. Це був їх дім протягом стількох років. І ця злість в повітрі належала не колишнім поколінням слизеринців, а грифіндорцям, що оточували її зараз. Кожен з них заочно ненавидів все, що було пов’язано зі зміїним факультетом. А тепер вони мали не просто знаходитися поряд з колишніми ворогами, а жити на їх території. І демонструвати власні почуття…
Герміона поглянула на пару, що йшла перед нею.
- Ми наче песики з нашийниками! – не замовкала Лаванда. Вона обхопила руку Рона наче рятівне коло на кораблі, що потопає.
Герміона глянула на сталеву нитку, що міцно тримала її зап’ясток. Такий браслет з’явився на руці кожного учня.. МакГонагал повідомила, що Міністерство Магії хотіло взяти школу під свій контроль. Та у Гоґвортсі вже був такий досвід. Тож, щоб уникнути щотижневих опитувань учнів за допомогою Сироватки Правди або Виманології, МакГонагал запропонувала новітній метод.
Вчителі називали його Сенсом або індикатором масових та індивідуальних настроїв. Герміона сумно посміхнулася. Нарешті в її житті є хоч якийсь “Сенс”… Учням до вподоби стало слово «нашийник». Нові браслети змінювали колір в залежності від виду емоції або залишалися срібними, якщо людина не відчувала сильних почуттів. Вчителі не надали розшифрування кольорів, та хіба це колись спиняло підлітків? За дві години вони дізнаються усі відтінки ненависті.
Сенс Герміони був срібним в цю мить, та прикраса Лаванди світилася як неонова салатова вивіска занедбаного нічного клубу. Не схоже, що Лаванда була зла. Це було щось інше. «Може, роздратування», припустила вона.
- Я думаю, це незаконно. Скажу батьку. Нехай розбереться, не даремно працює в міністерстві, - відповів Рон, а в Герміони шкірою пішли сироти.
За 7 років лише одна людина перекладала розв’язання питань на свого батька. І зараз він йшов позаду.