Troye Sivan - Heaven
Цей голос в голові з’їсть мене зсередини…
- Що, знову шрам болить? – спитала Джіні, поки Герміона відкривала скляні двері купе правою рукою.
- З чого ти взяла?
- Бо двері зручніше відкривати лівою, - відповіла Луна, перегортаючи сторінку якогось журналу.
- Болить. І відповідь не змінюється вже 5 місяців. Як Гаррі терпів ці запитання стільки років?!
- Окей, ми більше не будемо проявляти свою турботу, - закотила очі Джіні, знімаючи джинсовку й закидаючи ноги на місце навпроти.
- Вибач, але це справді набридає.
Герміона переступила ноги Джіні й сіла на звичне місце біля вікна. Вона непомітно провела великим пальцем правої руки по оксамитовій червоній тканині сидіння. Згадала, як опинилася в цьому потязі вперше. Ніхто не був їй радий. Герміона тинялася від купе до купе в пошуках приязної людини, та натикалася лише на невдоволення й ігнорування. А зараз їй приділяли занадто багато уваги. Герміона повернула голову до вікна. Та ж дорога, поля, мости, як і щороку до цього. Але цього разу це було інша історія, інше життя, інша Герміона Ґрейнджер.
- Ти маєш поганий вигляд, - зауважила Луна.
- Хіба? Це моя звична зачіска, толстовка і джинси, що не так? - посміхнулася у відповідь Герміона. Луна завжди була прямолінійною і це навіть захоплювало.
- Я про твоє обличчя. Наче ти всю ніч ловила зім’яторогого храпача.
Герміона мовчала. Алкоголь означав для неї готовність до поразки. І вчора вона майже програла, бо насправді була рада своєму передозу. Чи думала вона про власну смерть? Лише коли все йшло не за планом. Та останнім часом все летіло шкереберть досить часто…
Це схоже на балансування над прірвою: ти знаєш, що маєш триматися, бо впадеш. Але там, на дні прірви свобода. Герміона подивилася на дівчат. Коли ти мертвий - тобі на все плювати. Важко тим, хто отримає сову зі сповіщенням про твою смерть. А вона не хотіла, щоб її друзі знову переживали втрату. Бо кожен з них вже робив це і не заслуговував робити це ще раз…
- Не виспалася, - знизала плечима Герміона.
- Ти як? – Луна спіймала її погляд.
- Ну, я зрозуміла, що закохуватися в друзів не найкращий варіант, - посміхнулася вона.
- Можливо, річ у тім, що ти обираєш хлопців? - мрійливо мовила Луна. - З ними завжди купа проблем.
- Можливо, я обираю не тих хлопців, - припустила Герміона, відганяючи образ Мелфоя. - Але я б залюбки віддала своє серце тобі, якби у твоєму було б хоч трохи вільного місця, - хитро посміхнулася вона.
- О, та воно вільне, - зашарілася Луна, натягаючи свої веселкові окуляри на очі.
- То тобі буде нецікаво, що я зіштовхнулася з Забіні та Паркінсон?
- Абсолютно, - відрізала вона й відвернулася до вікна.
- О, Пенсі, як виглядає її волосся, воно досі таке ж шовковисте? - Джіні закліпала очима, та протягнула її ім’я так солодко, наскільки змогла, перевівши погляд на Луну.
- Все в минулому, - спокійно відповіла та.
- Ну, це поки ти не опинилася у Великій Залі. А вже там знову займеш свій пост спостереження закоханими очима, - широко посміхнулася Джіні, та вмить усмішка зникла з її обличчя. - Але, якщо серйозно, це останній рік, коли ти можеш зробити перший крок! Життя коротке, - на очі Джіні виступили сльози, що траплялося кожен раз, коли вона говорила про смерть чи Фреда. - Маємо насолоджуватися! Ми наче обговорили, що слизеринці заслуговують на другий шанс, наскільки б дивним це не здавалося.
Герміона дивилася на свої нігті. Вони справді обговорювали це. Й намагалися кожного з них зрозуміти. Паркінсон пропонувала видати Гаррі Волдеморту. Але вона лише не хотіла вмирати. Креб поплатився власним життям за використання невдалої Авади проти Герміони. Гойл просто йолоп. Забіні. Ніхто навіть не знає, чи робив він щось погане.
Мелфой… Дівчата хором кричали, що він має бути в Азкабані, що він саме той виняток з правила і не заслуговує на прощення. Герміона завжди мовчала у відповідь. Вони не знали про її думки. Не знали, що серце шукало йому виправдання, а мозок забороняв навіть думати про це.
- Слухай, це справді в минулому. Згадай, як ви відреагували на мої почуття. І тепер уявіть, як відреагувала б вона, - почервоніла Луна. - Але вона мені більше не подобається.
- Будь чесною зі своїми почуттями!
- Та що ти кажеш. Як щодо Гаррі? – Луна підняла брови в очікуванні.
- Гей, це інше, - обурилася Джіні. - Ми з ним досі пара.
- Та хіба бути парою і щось відчувати – це одне й те саме? – тиснула Луна і в обох уривався терпець.
- Бачила Мелфоя, - раптом перебила їх Герміона, не відводячи погляду від вікна.
Вона не любила, коли вони сваряться і знала, що ще один слизеринець відверне їх увагу.
- Що? Чому він тут? Не думала, що його пустять в школу. Що він сказав цього разу? – перебивали дівчата одна одну, забувши про свою перепалку.
- Не знаю. Все прекрасно, закон не порушував, про чистоту крові не згадував, - відрапортувала Герміона, - А…
- Бон-бон, - почувся голос Лаванди Браун з коридору, - Не біжи.
- Бон-бон?
Герміона витріщилася на Джіні, та двері їхнього купе відчинилися й у проході з’явився Рон власною персоною. Та сама руда кудлата зачіска і блакитні очі. Пройшло всього годин 12 від їх розриву, а здавалося, що промайнуло кілька днів. На руці в нього повисла Лаванда. В серці Герміони щось кольнуло.
- О, Джіні, привіт. Луна. Ми думали, тут вільно, - випалив Рон, навіть не глянувши в сторону Герміони. Звичайно, він «не бачив» цього крізь прозорі, бляха, двері. Лаванда не відривала погляду від колишньої свого, судячи з її хватки, хлопця, - Ми тоді підемо далі, - Рон зачинив двері.
- Я не встигла тебе попередити, - винувато знизала плечима Джіні, - Вони зустрілися на пероні. Вона запитала, як справи, а Рон випалив, що сумував за нею. Ти б бачила її пику. Я думала, вона завищить. Коротше, вони знову разом.
- Мабуть, це не мало мене здивувати. В них вже було “кохання”, - Герміона зробила уявні лапки пальцями. - Але я не думала, що він поїде.
- Він же не подавав документи до Аврорату з Гаррі. Хотів навчатися з тобою, - Джіні відкашлялася. - Мама сказала, що в нього немає вибору і він має вчитися.
Герміона дивилася на зачинені двері купе. Злий колишній, який невдало ігнорує її. Срібне Тріо з Мелфоєм на чолі. Пекельний біль, що заважає адекватному мисленню. Чудовий початок навчального року…