Flora Cash - Somebody Else
Ти виглядаєш як завжди, але я бачу в тобі когось іншого
Герміона не пам’ятала вечір та початок наступного дня. Просто в якийсь момент вона опинилася у Кімнаті на Вимогу, в соте задаючись питанням “Коли Мелфой заліз до неї в голову?”. Думки розбивалися одна об одну, і вона відчувала, як її паніка наростає з кожною хвилиною.
Це сталося вчора на вежі? Чи місяць тому? А можливо він знав це від самого початку її почуттів? Це не давало спокою. Гидке, слизьке відчуття безсилля десь всередині бісило її. Змушувало почуватися ніби оголеною. Він порпався в її голові й хтозна-що ще міг там побачити.
- Ти його спопелиш зараз, - прошепотів Блез.
- Що? - Герміона навіть не усвідомлювала, що витріщається на Мелфоя, але швидко перевела погляд на друга, що протягував склянку соку.
- Мелфой. Ти не відводиш від нього вогняного погляду. Щось сталося, чого я не помітив вчора? - в його голосі чулося щире переживання.
- Ні, вчора все було окей, - Герміона посміхнулася, приймаючи склянку.
“Не окей” почалося на шостому курсі та Блез не мав до того жодного відношення. І Герміона сподівалася, що це залишиться таємницею і надалі.
- Я освоїла блокологію, тож насправді все краще, ніж окей. Я відчуваю павука, хоча це справді важко дається.
- Так, спершу фокусування вимагає багато ресурсу, - Блез сів поруч на раритетну канапу й відкинувся на спинку. - Ти будеш трохи дезорієнтована і незібрана. Неуважна Герміона Ґрейнджер буде викликати багато підозр, але ти швидко натренуєшся, я впевнений, - він підморгнув й ковтнув вогневіскі з бокала. - Де твої подруги?
- Оглядаються, - відповіла Герміона. - Тут є що роздивитися.
Люди навколо гомоніли. Вечірка на честь дев’ятнадцятиріччя Блеза була в розпалі. Лунала гучна музика, кілька людей танцювали в центрі кімнати. Інші шукали закуски на шведському столі або стояли купками, розмовляючи один з одним. Всі одягнуті в неформальний одяг і це сильно контрастувало з інтер’єром.
Кімната на Вимогу була схожа на частину дуже старезного замку, в якому заточили принцесу й поставили дракона охороняти її. Лицарські обладунки стояли вздовж стін, закуски на столі лежали в срібному посуді.
- Чому ти обрав такий інтер’єр?
- Так виглядає мій дім, - посміхнувся Блез. - Старомодно, але віє чимось рідним з дитинства. Це портрети моїх родичів, - він вказав рукою на картини зліва. - О, пішли, покажу дещо, - Блез підвівся й потягнув Герміону за собою.
Вони пройшли повз панорамні вікна. За вікном дощило, небо затягнуло чорними хмарами.
- Стій, це ж не краєвид з Гоґвортсу, - зупинилася Герміона.
- Так, це вид з мого будинку. Ніколи не припиню дивуватися, на що здатна ця кімната, - посміхнувся Блез й потягнув Герміону далі. - Ось, дивись, це відмічали мій зріст протягом років, - він показав на зарубки біля вхідних дверей. - Ця кімната відтворила навіть цю деталь.
Герміона торкнулася відмітин, від яких Блез не відводив погляду. І в неї з’явилася така проста, але водночас така складна думка. Вони, діти з магічного світу, мали таке саме дитинство, як і маглонародженні.
Коли Герміона отримала листа про зарахування в Гоґвортс, то була певна, що зовсім не схожа на цих дітей. Вона боялася, що знає недостатньо про світ магії і днями читала їх книжки. Саме цим, як не дивно, вона відштовхувала себе від них.
- А там мої колдографії, - відірвав її Блез, тягнучи Герміону до рамок, що стояли на каміні.
Герміона уважно проглянула фото. Ось маленький мулат незграбно літає на мітлі. А поруч він вже старший, з дівчинкою з чорнявим волоссям вимахує листом з печаткою Гоґвортсу на камеру. Далі Блез підліток намагається вибратися з обіймів дорослої жінки. Мабуть, це його мати, бо вони мали однакові очі. Погляд Герміони зупинився на фото, де Блез та Мелфой стоять спинами один до одного, наче маглівський реп-гурт.
Чи мав він щасливе дитинство? Чи багато в нього таких колфографій? І як Мелфой перетворився на того, хто без дозволу розгулює свідомістю інших? В середині знову почала закипати злість.
- Слизеринці не відрізняються хоробрістю, освіченістю чи пацифізмом. В нас інші чесноти, які зрозумілі лише нам. Ми вірні власним поглядам, віддані своїм близьким. Вміємо розставляти пріоритети й змінювати сторону, якщо так нам буде зручніше, - мовив Блейз, помітивши, куди дивиться Герміона. - Ви називаєте це егоїзмом та хитрістю, ми називаємо це інстинктом виживання. Драко в очах інших може бути мудаком чи покидьком. Та для нас він завжди буде частиною зграї. Подивись уважніше, - він махнув в сторону й Герміона прослідкувала за його поглядом.
Мелфой стояв поруч з Паркінсон, спираючись боком на стіну і щось їй розповідав. Раптом вона засміялася й відкинула голову до стіни, а в нього лише піднявся кутик рота. До них підійшов семикурсник з зеленою краваткою й вони з Мелфоєм привіталися “кулачками”. Тріо щось обговорювало, коли раптово в них врізалася дівчина, що кружляла зі склянкою в руках. Напій вилився на оксамитову чорну сукню Паркінсон.
Якби це був хтось з грифіндору, то він би вкляк на місці. Але дівчина щиро засміялася, намагаючись витерти сукню. З огляду на її рухи, було видно, що вона значно випила. Семикурсник дістав паличку й висушив одяг Паркінсон, а Мелой обережно забрав в дівчини склянку й всадовив її на канапу. Нахилився, щось запитав й у відповідь отримав ствердний кивок.
Він взяв її бокал, вилив вміст у горщик з деревом, що стояв поруч й начаклував натомість прозору рідину. Вода. Простягнув дівчині й вона випила одним махом. В Герміони забрало мову. Він проявив…
Турботу.
Коли все втихомирилося, вони мовчки підняли бокали. Хвилею по кімнаті хтось робив те саме. Блез поряд з Герміоною також підняв склянку.
- Що відбувається? - здивувалася Герміона.
- За Салазара й Мерліна, - прошепотів Блез й зробив ковток. - Пліч-о-пліч на шляху до величі. Наша мантра, - посміхнувся він.
Герміона не могла прийти в себе. Слизерин був сім’єю, єдиним цілим і це так відрізнялося від образу, який існував в головах інших учнів.
- Чому в нього досі є мітка? - раптом запитала Герміона.
- Зможеш сама запитати, - посміхнувся Блез й заліз з ногами на стілець, що стояв поряд. - Шановні гості, а тепер час традиційних ігор! Граємо в Правду або Виклик, - по залу покотився шепіт. - За нашими правилами у вас немає можливості відмовитися.
Блез закрив очі й кімнатою рознісся скрип. Вхідні двері розчинилися. Ніхто більше не мав виходу.
- Я почну…
Герміона напружилася, а всередині пронеслася хвиля страху. Дивлячись знизу на Блеза, вона стримувалася, щоб не копнути його. Усі колись грали в цю гру, та кожен відчував, що слизеринський варіант мав відрізнятися від класичного. Герміона докладала зусиль, щоб не загубити павука Сенсу.
- Макмілан, - почав Блез. - Правда чи Виклик?
- Правда, - боязко відповів Ерні.
- Як щодо твоєї втрати цноти? - безсоромно запитав Блез.
- Ем… - у нього округлилися очі, а рот безпомічно відкривався й закривався. Раптом він загиготів та почервонів. Наче стримував себе, намагався мовчати і від цього почав сіпатися.
- Я б не рекомендував тобі стримуватися. Бачте, ви сьогодні пили незвичайні напої, а слизеринські. Вони мають дещо особливе у своєму складі. Відчуваєш нестерпний лоскіт, Макмілане? Наче хтось вжалив Ріктусемпрою? Це модифікована Сироватка Правди нашого авторства. Жодного болю або гіпнозу, але доки ти не скажеш правду, це відчуття не зникне, - диявольськи посміхнувся Блез.
Герміона подивилася на нього своїм нищівним поглядом. Той зліз зі стільця, глянув у відповідь й одними губами вимовив “вибач”. Він не попередив її й в Герміоні прокидалася злість. Чорт, він мав би. Вони ж стали друзями.
- Якщо ти хочеш щось приховати, слідкуй за цим павуком, - прошепотів він, а потім розвернувся й пройшов до крісла неподалік.
Герміона зробила глибокий вдих. Вона впорається. Вона пройшла до канапи, на якій сиділа Джіні. Луна сиділа поряд на килимі в позі лотоса й нервово оглядала кімнату. Всім навколо було що приховувати.
- Якого чорта? Він тебе попереджав? - обурилася Джіні.
- Ні, це було для мене таким самим сюрпризом… - мовила Герміона, всідаючись поряд з подругами.