Гра в асоціації

Він ніколи не отримував листів.

Тоні не любить кров. Особливо, коли вона чужа. Особливо, коли її багато. Особливо, коли її багато на ньому. Він намагається уникати ситуацій, коли буде багато крові.

Він знову падає в глибини власної свідомості. Кудись туди, де нічого не сталося, і він — лише Брюс.

Де ж ти, Халк?

— Потанцюєш зі мною?

Стара заїжджена платівка в грамофоні скиглить і плаче. За вікном на темне мертве місто падає їдкий кислотний дощ. В спалахах хворобливих блискавок можна розгледіти руїни Нью-Йорку, та Наташа не дивиться в вікно.

Вона дивиться на нього…

Мушля співає до нього тихим голосом мертвого моря. Мертвого моря Старого Асгарду.

Доброго ранку, довбаний кожен день!

Встати, вмитись. Розгребсти відросле волосся. Знайти б того майстра з Сакаару, бо копиця соломи на голові лізе в очі. Бісить.

Вплести в косу чорне пасмо. Пам’ять…

Вибух. Удар. Закладає вуха.

Це його ніколи не зупиняло: він піднімався і йшов далі. Ніхто не зробить за нього його роботу. Ніхто. Він же Соколине Око, а не Вухо, кінець кінцем.

А те, що в голові дзвенить — то дрібниці. На зір цей дзвін не впливає.

Він не любить потяги. І навіть не з того моменту, як Бакі впав з потяга, ні. Задовго до війни виникла ця нелюбов, коли його постійно били в тамбурі, відбираючи жалюгідні центи на обід. Задовго до того, як він змінився.

Небо над Новим Асгардом — синє, мов очі Громовержця. Око. Одне. Те, що вціліло. Інше — подароване Ракетою — кольору темного елю чи мореного дубу. Чуже, незвичне на знайомому здавна обличчі.

Та й обличчя чуже: спокійне, відсторонене і холодне.

20 хвилин.

Небо на Титані — хворобливе і криваве. Він ось-ось має з’явитися, виступити з просторового тунелю перед очима Стренджа.

Вкотре…

То ось вона яка, ця Чорна Вдова! Гарна. Але порожня. Він бачив таких не раз і не два в приціл. Вони всі мертві.

Ця скоро теж буде мертва. Він не знає промахів. Їй винесено вирок — він виконає його чисто. І швидко.

— Бартон, ти саке куштував? — Старк гепає на підлогу загрозливо велику пляшку мутної рідини.

Клінт виповзає з-під машини і запитальним поглядом вимірює спочатку велетенську пляшку, потім підозріло веселого Старка.

— Ти що, мекнув?

Халк захищати…

Ця єдина думка тримає злість під контролем. Думка, натхненна Тоні, підтверджена Клінтгм і доведена до абсолюту Наташею. Він створений для захисту.

Де знаходиться межа між справедливістю і помстою?

— Давай, нам час. — він виникає в вікні, мов привид. Мить між картатою порожнечею в віконній рамі і ним — і ось він тут.

Вона вже не сама.