Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
АВ. Постапокаліпсис. Смерть персонажів.
— Потанцюєш зі мною?
Стара заїжджена платівка в грамофоні скиглить і плаче. За вікном на темне мертве місто падає їдкий кислотний дощ. В спалахах хворобливих блискавок можна розгледіти руїни Нью-Йорку, та Наташа не дивиться в вікно.
Вона дивиться на нього…
— Танцювати під «Avalon»? Та ви збоченка, міс Романова!
Він ледь тримає очі розплющеними, та все ж посміхається тою легкою напівусмішкою, знайомою з минулого, насправді — щасливого — життя.
— В нас є вибір? — Наташа запалює свічки.
Їх лишилося три коробки по 6 штук. Мало би вистачити на пару тижнів при жорсткій економії, та це вже не має значення. Вони не протягнуть ці тижні без їжі. Клінт і так вже четвертий день відмовляється від своєї порції на користь Наташі. В принципі, це теж не має значення, але хіба йому щось доведеш?
Їх ніхто не порятує. Вони замкнені тут, в єдиній вцілілій будівлі міста. Можливо — і цілого світу. Знищеного вщент світу, де на радіоактивні руїни падає кислотний дощ. Де єдине, що продовжує їхнє життя — «вічний» реактор Старка, що фільтрує повітря всередині вібранієвої вежі. І фільтруватиме його ще бо-зна скільки років після смерті двох останніх людей на Землі. Старк би був щасливий, якби дізнався, що його «дитя» успішно пройшло випробування. Та Старк мертвий.
Наташа тяжко зітхає, закидає до рота таблетку і відкриває останню пляшку води. Клінт мовчки спостерігає і злегка киває на знак згоди.
— Потанцюй зі мною. Будь ласка.
Клінта трошки хитає, та все ж він підводиться зі свого крісла. За останній, буквально останній, місяць від нього лишилася половина. Одяг Тоні, який був на пару розмірів худішим, висить на ньому, мов на вішаку. В волоссі побільшало сивини, а на обличчі — зморшок. Наташа і сама виглядала років на десять старше, та Клінт… Від нього лишилися руїни.
Та все ж це він.
Той, в чиїх обіймах тепло і затишно. Той, хто впевнено веде в танці. Хто буде поруч до кінця.
Наташа заплющує очі, притискається щокою до його щоки…
На білій футболці розпливається червона кров… Руків’я ножа стирчить з його грудей.
Він навіть не здригається від несподіванки. Не збивається з кроку. Плавно опускається не підлогу, не випускаючи її руки.
Ніби це — частина танцю. Останнього танцю на Землі…
Ціанід розпливається по її тілу. Вона вкладається поряд з ним і спокійно заплющує очі.
Платівка замовкає, догравши «Avalon».
За вікном падає кислотний дощ.
В підвалі розмірено гуде реактор Старка.
На підлозі в вічних обіймах — двоє останніх людей на Землі.
…Десь далеко в Космосі корабель Зоряного Лорда виходить на точку гіперстрибка до Землі…