Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Хуліганський АВ.
— Бартон, ти саке куштував? — Старк гепає на підлогу загрозливо велику пляшку мутної рідини.
Клінт виповзає з-під машини і запитальним поглядом вимірює спочатку велетенську пляшку, потім підозріло веселого Старка.
— Ти що, мекнув?
— Ображаєш? Де-гус-ту-вав! — Старк вмощується на брудну підлогу гаража в позу лотоса і жестом фокусника дістає з внутрішньої кишені піджака дві металеві складні чарки. — Мені нудно дегустувати в одне рило. Тому я тут!
— Я не п’ю.
— А я — банкрот! Бартон, не вимахуйся, в мене депресія! Давай вип’ємо, га? — Тоні виглядає так, ніби зараз насправді розридається. Це недобре, тож Клінт відкладає вбік ключ і витирає руки брудною ганчіркою.
— До біса, наливай! — якщо напитися вдвох в гаражі Бартона допоможе Старкові прийти до тями — Бог з ним, Клінт підтримає цю ініціативу. Головне, щоби Лора з дітьми не повернулися від її батьків до того, як закінчиться саке, вони протверезіють і приберуть наслідки цієї «психотерапії».
***
Телефон горлає, мов навіжжений. Клінт навпомацки знаходить набридливу пілікалку, з зусиллям розліпляє одне око. І, миттєво прокидаючись, ривком сідає на ліжку, натиснувши «прийом».
— Так, кохана? — від запаморочення до горла підступа нудота, та він стримується.
— Сонечко? — голос Лори підозріло ніжний і лагідний, від чого по спині проходять дрижаки. — Ти де?
— Я? — Клінт ошелешено оглядається, намагаючись впізнати інтер’єр, і з подивом усвідомлює: він не вдома. — Ем… Я тут… — На сусідній подушці хропить Старкова скуйовджена голова. — Я з Тоні… — Клінт, по всяк випадок зазирає під ковдру, з полегшенням споглядаючи на собі не лише труси, а й джинси, навіть застебнуті. — Він в такому стані… Вони розійшлися з Пепер, і Тоні розкис…
— Розкис? — в голосі Лори відчувається не просто холод — арктичний лід. — Розкис чи наквасився?! Якого хріна? Тебе три доби немає вдома! Я в паніці, бо діти дісталися до вашого чортового трансформера! Клінт! «Поремонтуй машину» не означає «зроби з неї робота з вогнеметом»!
— Яким вогнеметом?
— Вогнеметаючим! В нас сарай згорів до біса! — оттепер Лора буквально кричить. — Ви, два довбограї, в усіх новинах! Хто вас просив спалити російські нафтовидобувні скважини?! Ви, клінічні ідіоти, ледь не розв’язали третю світову! Добре, що додумалися захопити президента…
— США? — Клінту чогось недобре, і похмілля тут ні до чого.
— Ти придурок? Росії! До речі, ДЕ ВІН?! І, вашу матір, де ВИ?
— Сонечко, тільки не кричи… Ми… Ми… — Клінт, плутаючись в ногах, повзе до вікна і з легким острахом відхиляє штору. Просто навпроти вікна височіють сяючі на сонці піраміди. — Ми в Єгипті… Ем… Тут… Тут Тоні прокинувся, я дізнаюсь подробиці і передзвоню… — і швиденько натискає відбій, доки Лора не перейшла на ультразвук, від якого його похмільна голова лусне на шматки.
— Питоньки… — кволо скиглить Старк, одним оком дивлячись в телефон. — Водички…
— Старк! Чому ми в Єгипті?
— Чорт. Я купив завод по виробництву саке? Я купив ЩО?
Старк аж забув про похмілля і ошелешено втупив погляд в Клінта, мовчки простягаючи йому телефон.
На екрані видніються повідомлення з банку про списання якоїсь астрономічної суми. Приблизно така ж сума лишажться на рахунку. Клінт не певен, що знає такі числа.
— Що це значить? — в душі ворушиться неприємне передчуття тотального кабздецю.
— Я вчора за якімось хріном… Купив… Успішно… Росію…
— Твою ж… Старк. Офіційно заявляю: я з тобою більше не п’ю.