Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Альтернативний розвиток фільму «Перший месник. Протистояння».
Застереження. Смерть персонажів.
Тоні не любить кров. Особливо, коли вона чужа. Особливо, коли її багато. Особливо, коли її багато на ньому. Він намагається уникати ситуацій, коли буде багато крові.
Тоні не вбиває. А якщо і вбиває — робить це чисто. Власне, коли Тоні вбиває — крові не буде. Бо після Тоні не лишається нічого.
Лише попіл.
В попелі крові немає.
Ні, звісно, Тоні не непритомніє, коли бачить кров. Його навіть не нудить, ні.
Йому просто гидко.
Цей колір, ця консистенція. Але найгірше — цей запах. Комусь кров пахне старими монетами, а Тоні монети пахнуть кров’ю.
Тому Тоні полюбляє безготівковий розрахунок.
Але сьогодні… Сьогодні Тоні обожнює запах крові. Його крові. Сьогодні Тоні купається в крові, що тече по його руках, бризкає на його обличчя, висихає на одязі. Тоні навіть зняв броню, аби вповні насолодитися кожним відчуттям, що дарує кров Барнса. Яку він цівочка за цівочкою випускає з покаліченого тіла своє жертви. Доки не витече остання крапля — він не припинить…
— Старк!
Жах. Саме жах — безмежний і крижаний — в цьому оклику. Саме цей жах нарешті приводить Тоні до тями.
Холод навкруги. Вкриті льодом стіни давно закинутої бази. Пил, бруд, лід, іній…
І кров. Море крові, обрізки плоті, металева рука, зрізана по живому зі шматком плеча. Підвішене щось, що ще недавно було живою людиною, а зараз — скелет з шматками закривавленої плоті. І мертвий Стів Роджерс в дальньому кутку: синювата шкіра, порожні очі, і величезна наскрізна діра в грудях, випалена репульсором Тоні.
— Що тут сталося? — Віжен. Ні осуду, ні здивування — простий запит голосом Джарвіса…
— Він вбив мою маму…
Тоні не любить кров, бо її вигляд, колір, запах зривають з нього маску генія, мільярдера, плейбоя і філантропа, оголюючи справжнє нутро.
А там — лише первісний жах.