Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Все, що лишилося в Тора з минуло життя — сокира, пам’ять та мушля з берегу Вічного Моря Старого Асгарду.
Мушля співає до нього тихим голосом мертвого моря. Мертвого моря Старого Асгарду.
Забуті пісні асгардійських скальдів, давні балади про подвиги славних дідів, воїнів Валаск’яльва, що в світлій Вальгаллі підіймають кубки пінного елю, виголошуючи тости за мужніх нащадків, воїнів Асгарду.
Де вони? Де сильні мужі асгардійці? Де прекрасні леді сонцесяйного міста, що виблискує золотом навколо життєдайної зелені Іггдрассилю? Де ви всі?
Вас розвіяло з попелом Старого Асгарду. Вас рознесло по всіх Дев’яти Світах буремним вітром змін.
Діти світла, що блукають в темряві.
Тор, син Одіна… Підхоплений вітром, що розвіяв твій народ. Норни сплели тобі тяжку долю. Урд забрала все, що було твоїм минулим, Верданді нічого не лишила в сьогоденні, а Скульд лишила твоєму майбутньому стільки боргів, що ти не сплатиш їх і довіку.
Мушля співає ледь чутно, так, що слів не росчути… Як не прислухайся… Лише нерозбірливий шепіт… Лише відлуння обітниць…
Тор вслухається в голос з минулого, що шепоче до нього із мушлі голосом мертвого моря Старого Асгарду.
Ще трішки… Ще хвильку…
І він знайде сили йти далі.
Ще трішки…