Частина 1

 

у далекому п’ятишостому царстві, серед боліт і високих дерев стояв високий-високий замок. архітектору цієї будівлі зламати б руки й повісити десь на піках: нормального підвалу ця тварюка тупа придумати не змогла, як провести опалення і водопровід він теж не спланував, але у найвищій башті він розкреслив королівські покої. 

у цій кімнаті сидів і кричав правитель цього п’ятишостого королівства – со чанбін.

чому він голосив знав тільки його помічник – хан джисон, але сформувати цю відповідь він міг тільки на папері формату а4 і передати голубами до архівів короля.

– ти тільки уяви! – король знову рявкнув так, що вазон одинокого фікуса на підвіконні ледь не впав додолу.

– я вам то читав, мій лорд, – зніяковіло промимрив джисон. хлопець справді не розумів бурхливих реакцій короля, хоча вони були основою їх взаємовідносин – пункту “стресостійкість” в резюме.

– та що з того, що ти читав! вони зовсім подуріли! – продовжував волати чанбін, – вони тримають мене за віслюка? чи я правитель цих земель! – король со вдарив щосили себе по коліну, намагаючись бути грізним правителем. але коліно вирішило, що грізний король занадто на себе взяв, і вирішило помститись пекучим болем.

– можливо вам варто закріпити статусність, у такому випадку, – джисон розвів руками.

– і як то його закріплювати? степлером? скріпками? 

джисон замовк в ступорі, згадуючи, що найближча канцелярія зачиняється о восьмій.

– можливо варто одружитись? а то король без принцеси виглядає ну…вбого?

– одружитись? а щоб що? мені й так нормально?

– ну вам може і нормально, а ви подумали, які плітки про вас ходять? – джисон показово витріщив очі та здригнувся.

– то мені тільки заради пліток одружуватись? – обурився чанбін.

– святі болотні жаби! – взмолився джисон, – мені вам на пальцях все пояснювати? чи достатньо звіту в форматі презентації?

– ну то скинь мені завтра до трьох, – серйозно відповів правитель, – тільки давай не сорок сторінок, як минулого разу. в мене концентрація зникає після третього слайда.

джисон на це лише фиркнув та покинув покої, гепнувши дверима з криками, що він звільняється. бо його ніхто тут не любить, не цінує, не поважає його зусилля та втомлені очі, коли він дороблює тридцять восьмий слайд.

він взагалі заздрить секретарю п’ятидесятого царства: той не морочиться з цим усім. прислав он: шрифт калібрі, одинадцятого кегля і без форматування! а ти, джисоне, сиди, розбирай, перекладай, вислуховуй істерики свого короля, і ще ти найгірший секретар! ні, джисон цього не терпітиме. джисон зараз як піде в далекий гендель, замовить настоянку з енергетиком і засяде над презентацію на тридцять дев’ять сторінок – і доведе всім, що він не терпило!

***

на кордоні між п’ятишостим та п’ятидесятим королівством, біля річки імені мавки лісової, бар-ресторан “прянична хата” працював з восьмої до восьмої, окрім проклятого дня – понеділка. тоді всі молились, аби королю хвану біс не вдарив в ребро і той навіжений не придумав сотню нових податків.

сьогодні якраз понеділок. бар доживає останні залишки алкоголю в погребі й зачиняється з причини: закону № 331: усім казковим героям терміново зібрати речі та прибути до станції № 9 об 11:00. бармен чан сумно розливав коктейлі коштом закладу, а піксі ліксі заливав барну стійку слізьми.

– як я буду жити без тебе? – голосить фелікс, хаотично хапаючи чана за руки.

джисон, заставши це все, розуміє його біль, але не подає виду і сідає поруч з хлопцем.

вуха чана реагують на відвідувача швидше, ніж сам вовк, і смішно смикаються. сережки в них дзеленчать на весь заклад. а джисон замовляє єгермейстер з енергетиком і дивиться на заплакану фею. відчувши тепло людського тіла, фелікс прилипає до новоприбувшого і продовжує голосити йому на вухо.

– вони хочуть їх відправити у п’ятишосте царство-о-о! а раптом там погано-о-о! а раптом той карлик їх з’ї-ї-їсть… а як я буду без свого ча-а-ані, – при згадці друга фелікс починає ревіти ще сильніше.

джисон закляк і ніяково погладив крилатого по спині й перевів погляд на бармена. чан в солідарність подає подвійну порцію напою і затискає пальцями куточки власних очей, аби ті очі не сльозились.

– ну все, – відлип фелікс, – завтра на роботу, я маю бути гарним, а то пан хван буде свари-и-итись, – спокою піксі вистачило на малий час, він знову зайшовся в новій порції сліз на джисоновій сорочці.

– ну все, ну все, – почав джисон. на жаль, його навички заспокоювати працювали лише на королю со, тому були проігноровані феліксом, – тобі завтра голова болітиме, пожалій майбутнього себе.

– як мені жаль се-е-ебе, на мене король хван сва-а-аритиметься.

– чому він сваритиметься? – запитав джисон у рідкому прояві емпатії.

– бо його секретар має бути гарним, а я не буду-у-у.

і тут до джисона прийшло усвідомлення. він відліпив хлопця за плечі й поцікавився:

– це ти та тварюка, яка мені документи одинадцятим шрифтом присилає?!

фелікс, схлипуючи, промимрив, що не розуміє.

– у вашому п’ятидесятому царстві що, економія на кегль? не можна по-діловому документ оформити? ти знаєш, як то мозолить очі?

– я не знаю, як збільшити шрифт, – тепер піксі ліксі ревів, бо джисон на нього накричав.

– як тебе взагалі взяли на роботу до королівської родини, якщо ти не вмієш елементарного?!

– мене киця принесла, – серйозно відповів фелікс.

– як це киця? – здивувався джисон.

– ну я був маленький, летів, а там вікно. я врізався і впав, а в траві сиділа руда киця. у неї були ота-а-акі зуби, – горе-секретар розводить руками, показуючи розмір, – зуби як у ча-а-ані, – він знову починає плакати, – а завтра його забирають, щоб віддати якомусь гному.

– я секретар цього гнома, дурна ти фея.

– ой, – фелікс з такого дива перестає лити сльози.

– а звідки я, по-твоєму, про листи знаю?!

– ну там було засідання королів, я їм ще листи писав.

– яке таке засідання? – бо джисон не отримував запрошення ні на які засідання.

– на обговорення виселення казкових героїв, – фелікс витирає залишки сліз з червоних очей і відпиває зі склянки джисона.

– тоді чому ніхто не запросив короля со? – обурюється джисон.

– бо його територія – болото і ліс. його за короля не сприймають, тому і не запросили, – чесно відповідає фелікс, стиснув губи. а потім несподівано додав, – я наплакався і тепер хочу цілуватись.

– твій король створив мені проблему, ти випив половину мого напою, а мені ще всю ніч працювати. це звучить як твоя проблема.

– то ти не хочеш цілуватись? – великі очі феї були готові засльозитися знову.

– тільки коли ти відправиш мені документ таймс нью роман, чотирнадцятого шрифту і з форматуванням по ширині, – діловито промовив джисон, задравши носа.

– я відправлю, тільки навчи-и-и, – проканючив розчарований фелікс.

***

новий день для короля со почався з кави в обличчя – він випадково пролив її на себе під час балакучок джисона: той продовжував наполягати піднятись в очах інших, але чанбін категорично був проти одягати підбори. тоді джисон почав погрожувати реєстраціією на сайті знайомств, якщо король не всядеться і не розгляне пропозиції характерної для нього партнерки. і коли здавалось куди ще є гірше ідей в голові помічника, той запропонував знести частину болота, аби побудувати розважальні майданчики. що на цих майданчиках буде король вже не слухав, він сказав аби той тягнув своїх наречених.

– номер один, – гордо промовив джисон, – красуня з закрайсвіття, шовкове волосся, неповторна посмішка, майстриня в випічці солодощів. знайомтесь, дахьон.

– ага, а хто з них, – на фотографії у чарівному дзеркалі майоріла фото двійнят з лисячою посмішкою та пряниками в руках.

– у неї довге волосся, мій лорд, – ніяковіло відповів джісон, – то її брат поруч.

– тобто він йде комплектом?

– наступна наречена, – не витримав джисон. – її шкіра найбіліша, волосся найчорніше, свого часу жила з сімома чоловіками, тому має навички вести хатні справи. знайомтесь, шухва.

– то хіба не хлопець з минулого фото тільки в перуці? чому з ним поруч ще хтось? він в ошийнику?

– шухуа пише, що не проти знайти собі партнера, аби ростити свого песика в любові та згоді, ой, наступна наречена!

– все, досить! ось ця! я її обираю! – король не дивлячись тикає на анкету в чарівному дзеркалі.

– але ви не прочитали її інтереси! це безвідповідально. – джисон відчитував незацікавленість чанбіна в не тільки його геніальному плані про підняття статусу, але й в кандидатках на руку та серце короля.

– це швидше, ніж шукати всіляких збоченців!

– вона каже, що піде за того, хто звільнить її з башти, яка охороняється драконом! хіба ви підете на це?

– а ось і піду! – самовпевнено рявкнув король.

– та невже!

– не сперечайся зі мною, а збери мені речі. я в середу вирушаю!

– ви хоч знаєте куди?!

– ось і скинь мені на пошту геолокацію!

на цей раз король гепнув дверима власних покоїв та щосили закутався в м’який рожевий плед. чанбін дивиться на зашторені вікна і розуміє, що його королівське ментальне здоров’я розбилось з вершини башти рапунцель і йому треба поспати, поки джисон через декілька годин не розбудив його з криками, що у замку сліпі миші.

чанбін неохоче встає з ліжка подивитися на тих мишей, проте нікого не знаходить. джисон божиться, що бачив їх в себе на столі: великих, товстих і з паличками, якими вони стукотять. король со обіцяє видати наказ номер “вихідні для хан джисона” після повернення з подорожі за принцесою і йде далі відпочивати.

проте через хвилину все п’ятишосте королівство заполонив королівський крик.

– що сталося? – в передпокої здивовано закляк джисон.

– привіт, – в королівському ліжку лежав вчорашній вовк з бару, – тепер я житиму тут.

– в моєму ліжку?! – заверещав король. – взагалі власної макітри не цінуєш? – почав погрожувати со чанбін.

– ну я ж злий сірий вовк. так склалося. мені історія прописала жити в ліжку. – порушник спокою джисона пожав плечима, з виглядом нібито він переказує елементарну правду життя.

– я тебе вчора… – почав джисон, аж поки не запнувся під грізним поглядом короля, – тебе ж в казці лісоруби вбили.

– а, ні. вони нормальні чолов’яги. мене підставили так-то. я думав, що стану крутим, а випадково з’їв бабусю. ну вони мене до поліції, а там вже в’язниця, покарання, не беруть на нормальну роботу, тепер от сплю з якимось мужиком.

– з якимось мужиком? ти хоч знаєш хто я?! – з кожною секундою крики короля стають все більш писклявими. джисон боїться двух речей: короля-чайника та вибитих шибок. казна королівства не мала коштів на такі заміни.

– мій лорд, не хвилюйтесь, я певен, що сталась якась помилка, я зараз розберусь, – вміло бреше джисон.

за щільними шторами видніються іскри. усі троє вмить прибігають до вікна подивитись на табір, що розклався на землі п’ятишостого королівства. колишні спокійні володіння нагадували цирк: хтось жонглював факелами, магічні світлячки в повітрі розкидали магічні блискітки, а біля вогнища перевертні співали пісні.

вигадане терпіння короля со завершилось: грізно гупаючи ногами, він спустився до порушників територіальної цілісності болота.

– гей ви! усі ви! – прокричав король, – а-ну геть з моєї території! – розчулений злістю, король щосили гепнув ногою по землі.

– то хіба ваша територія? – з натовпу казкових тварюк вийшов хлопець з довгими гострими вухами, – король хван сказав, шо ми тут житимемо. завтра обиратимемо головного. думаю, то буду я, – парубок гордовито вип’ячив груди.

– ти що, недоумок? – рявкнув король, схопивши хлопця за шкирку.

– гей, буть легше. білосніжка, тут твій взбісився!

– то не мій, – з натовпу пролунав дівочий голос.

– а ой, – придуркувато посміхнувся вухастий, але то не врятувало його від синця під оком.

***

на королівській кухні чанбін нервово допиває другу пляшку води, уйон прикладає холодну банку монстра до синця, а у джисона нервово сіпається око. взагалі-то, першим двом варто б вибачитись один перед одним. другому навіть належать вибачення по статусу, але вони продовжують вперто сидіти, мовчати, поки уйон принципово питає у джисона, чи можна того монстра випити.

– я по-твоєму порожнє місце? – чанбін знову починає злитись.

– вибач, чувак, ти такий малий, шо я тебе погано чую, можеш голосніше.

– я тобі зараз голосніше … – король виглядає так, начебто готується до самої справжньої бійки .

– припиніть, – джисон запрягається кіпішом вдруге, – ти, – він вказує на нахабу, – ввімкни свою повагу, ти говориш з королем. а ви, мій лорд, не ведіться на його провокації. що можна взяти з … – джисон замислився, розглядаючи парубка, – а ти взагалі хто?

– я – уйон, взагалі-то, – не зважаючи на тон, хлопець розквів від уваги до його персони. але цвітіння його було недовгим, коли джисон осадив його питанням: “що ти за тварюка?”

– та він віслюк якийсь, – впевнено зробив висновок чанбін, – диви який впертий.

– не якийсь, а віслюк, який має диплом магістра, стажувався в тридев’ятому королівстві, та має рекомендації від самого румпельштільцхіна, – уйон гордо взвів пальця догори при згадуванні ім’я великого.

– так, а по освіті ти хто? – поцікавився джисон.

– турист, – впевнено відповів віслюк.

– тобто, знаєш де тут дракони водяться? – ні на що не розраховуючи питає король.

– поблизу карпат були колись, але вони були винищені під час каральної війни короля хвана третього.

– а зараз який? – сконфужено питає чанбін.

– його син, мій лорд.

– то хвани тільки на четвертій дитині додумались змінити ім’я спадкоємцю. з ким межує моє королівство? – замислився чанбін, – джисон, підготуй папери, та розрахуй зарплатню, пухнастий йде зі мною в подорож, – на цих словах король покидає кухню та прямує до своїх покоїв, забувши, що на його ліжку тепер живе великий сірий вовк.

пересувати вовка не було ні сил, ні бажання, тому король пригрозив не чіплятись до нього, але сам через деякий час поліз мацати вовчі вуха, аргументуючи дослідницькою діяльністю і взагалі тим, що за місце в королівському ложі треба платити.

– я натурою можу, – знизив плечима чан.

– ти взагалі себе не цінуєш, вовчара, – рявкнув король, – лежи тихо і не вий на місяць.

– я – чан, – сказав парубок і ображено додав, що сьогодні не повний місяць.

а на кухні віслючок уйон скиглив, що у холодильнику немає нічого смачного.

загалом, король со був таким собі королем, але хорошою людиною, але тепер на його болоті живуть незаконно депортовані казкові істоти, але хай живуть.

на цьому казка не закінчується.