Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Вона співала так сильно й так дзвінко, що було чути по цілому світу.
Слова і наспіви підхоплював зледенілий вітер,
Садовив собі на крила і відносив у гори, в ялиці,
Впускав між їх вічнозелене колюче віття, між тіні від їхніх стовбурів на зимній глиці.
І той спів усе падав та й падав, котився все далі, по ребрах хребтів,
Все кликав та й кликав. І йшли за ним навіть тоті, хто перше іти не хтів.
Від того співу кущі починали тремтіти ще навіть до перших морозів,
Зривали із себе листя, сипали в трави на втіху птахам ягоди глоду.
Цілі отари та стада, кінські табуни та їх пастухи вертали із полонин
І йшли не додому, а просто до неї, минаючи дім.
Той спів розповзався в долинах відлунням маленьких лап,
Що прудко втікали від лиса до неї — заячих й кролячих в лад.
Під спів той вовки з полювання вертали з нічим та з усім,
Його в свої пащах несли їй, схованого за сотнею теплих язиків.
Ведмеді валили свої берлоги, не чекаючи навіть весни,
Бо лиш про той спів усю зиму їм снились
Та й снились
Та й снились
Сни.
Той спів творив цілі світи та одразу ж їх руйнував.
Той спів — слід у слід за кожним, куди б хто не втікав,
За ким би хто не дивився, куди б не вдивлявся, куди б хто не ховався,
Що б хто не просив, не замовляв, як би хто не молився: «Боже, збав від лукавства».
За співом тотим йшов геть кожен, був то він юнаком чи дідом,
А чи тим, кого вона ніколи не чекала, що піде.
Вона просто стояла і кликала, сильно і дзвінко. Та навіть коли б шепотіла,
То хоч би й густющий серпанок сліпив би очі та лип до тіла,
Хоч би й земля під ногами розповзалась, як наспіх зав’язаний шов,
Хоч би й на спів когось іншого ніхто би навіть не повз,
Бо «надто вже пізно, та й, знаєш, я валюся з ніг» —
На її хрипкий та поламаний шепіт будь хто просто б узяв
Та й прибіг.
Примітки:
Vildemo - Night Sirens