Світлина

От би стати мені світлиною,
Запакованою у дерево.
Я б висіла собі на стінах і
Лиш чекала твого повернення,

По мені щоб — нехай би поспіхом,
Хоч мигцем — ти проводив поглядом.
Я б не стала тобі наркотиком,
Не стрічала би із порогу. Та

Я б не стала ніколи сивою,
Не покрилась би зморщок нарисом,
І була би тобі красивою
До глибокої нені-старості.

Хоч була би, можливо, в тріщинках,
Із забрудненою поверхнею,
І куточки були б розтріпані.
І зі мною були би зверхніми

Всі комп’ютерні фотографії,
Гігабайти відзнятих відео.
Але знаєш, мені плювати, чи…
Бо була би тобі я «рідною».

Бо була би тобі я «бли́зькою»
Зачарованою красунею.
На звороті було б написано:
«Із любов’ю. Твоє безсоння». Я

Тобі бу́ла б болюче вірною,
Лиш для тебе у домі схована,
Лиш для тебе була б покірною,
Не кохана і не цілована,

Не спокійна і не стривожена,
Не весела і не заплакана.
Не бідачка і не вельможа, а
Лиш кожнісінький день однакова.

Лиш кожнісінькій день, як статуя —
В рамі з мармуру чи і з дерева,
Сумно всміхнена фотографія,
Що чекає твого повернення.

Тому… знаєш, нехай. Нехай уже.
Бо начхати — нехай хоч сивою,
Значно більше, ніж старість хаяти,
Хочу бути собі щасливою.