Повернутись до головної сторінки фанфіку: Місячні кратери
Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Повний текст
В небі хмари летять і каються,
Що край світу — то даль некошена,
На молекули розсипаються,
Наче скриня, іржею зточена.
А я вгору здіймаю голову,
Все чудуюся їх далекістю,
Бо течуть вони, наче молодість
Тих часів, що старіші Безвісті.
Що їм чиєсь «навіки мучитись»?
Що їм сон чи якісь веселощі?
Все блукають вони і крутяться,
Точно пряжа в повітрі стеляться —
Лиш зістрижені, ще нечесані
Прілим гіллям старого явора.
Все самотні й навік приречені
Десь губитись і кучерявитись.
Їм би квітом якимсь обмаятись,
Відпочити в обіймах осені,
А вони все летять і каються,
Що край світу — то даль некошена.
Ставлення автора до критики:
Обережне