Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Назбираю ромашок в намисто,
І, заквітчна ним, серед ночі
Я піду в перелякане місто,
Приворожу коханого очі.
Його погляд у свої тенета
Заплету, як павук в павутину.
Його голос в медові сонети
Хай складається, ніби в картину,
Що малює митець. Я не знала,
Що отак ненавмисне буває —
Я б йому свою душу віддала,
Ну а він… а він іншу кохає.
Я ж не жила, ще зовсім не жила,
Щоб в болото піти з головою,
Якби знала, у бога б просила,
Щоб спалив моє серце. Неволя —
То не клітка й не зламані крила,
А любов, що невчасно буває.
Якби знала, тоді б не ходила,
Не чекала б, що за виднокраєм
Згине сонце. І я, у намисті
Із ромашок, отак опівно́чі
Покрокую у злякане місто,
Привертати коханого очі.