Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
На вулиці ніч така, знаєш, занадто зоряна,
Неначебто хтось перекинув відро із золотом,
Чи може розбив величезний стакан з монетами,
Засипавши ними тло неба, як стіл — щербетами.
А тіні під місяцем ходять, мов неприкаяні,
Все плачуть і плачуть, те злато назад збираючи,
Та аж до знемоги сміються, як діло зроблене,
Й отак раз за разом все тими ж бредуть дорогами,
Все тими ж стежками втікають в ранкові сутінки,
Вмиваючи зимними росами руки змучені,
Ховаються в гіллі смерічок і по-під хмарами,
У кіз на копитах їх в гори женуть отарами.
А сонце тим часом своїми біжить орбітами,
Малює хвилини, як пензлем художник — віхолу,
А потім за обрій лягає і тіням ма́хає,
Щоб знову збирали монети в відро та плакали.