Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
В тій хаті, на стри́ху, під східним кутом, причаїлись-принишкли примари —
Шепочуться тихо, читають забуті, притрушені пилом та трохи шорсткі сувої
Про жовтень, що сиплеться листям беріз донизу, стікає по вікнах сльозами сідóї хмари,
Про підосиновиків намисто та моху зелене зілля, про те, як стрижуть отару.
В тій хаті немає чужих дітей, там кожна на світі дитина — свóя.
В тій хаті немає чужих черевиків, шарфів і шапок, чужих кімнат, іще там якихось закутків,
Немає чужих морозів — малих й великих, чужого холодного вітру, чужих препоганих вістей.
В ту хату зайдеш, то й одразу розвіються смуток, тужливість, бажання плакати,
В тій хаті мовчанка — лиш назва. В тій хаті заведено вічно сміятись й балакати.
Там все навкруги мов сонце — жовтогаряче, й стиснуте у клубок, як сірий смугастий котисько у кріслі.
В тій хаті завжди пашіє затишком піч — дрова в ній тріскочуть, іскри летять у комин,
Кидаються в небо з розбігу, у ніч. В ту хату, навіть коли мороз розгулявся такий, що не знає меж,
Навіть коли ти ніколи не вмів ділитись, не вмів говорити, не вмів присипляти втому —
В ту хату хочеться вбігти та залишитись, назавжди назвати найкращим на світі домом.
І ти назвеш.
~
Примітки:
Нашій маленькій сім’ї присвячується.