Повернутись до головної сторінки фанфіку: Прірва

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Його свідомість сплуталася, як нитки неслухняного клубка. Очі блукали, тяжке прискорене дихання, що змінювалось його затримкою, ще більше дурманило і змушувало дійсність пульсувати. Його тіло вкрилося суцільною ковдрою поту, у роті пересохло, м’язи сіпались, ніби підтанцьовуючи під фантомний акомпанемент. Він лежав, мов колода, тіло відмовлялось виконувати бодай найменший спрямований рух. Його шкіра, трохи синювата, точково переживала приємні примарні опіки. Ось підігрівся зап’ясток, далі шия, вилиця, блукаючі опіки спустилися до стегна, перекотилися на ікри ніг, а потім продовжували свій повільний вальс, ніби на подобу рефрену. Він хотів подивитися, дізнатися, що спричиняє йому такий теплий прийом. Але тіло не слухалося і не хотіло гнутися. Розпашілий, трохи сп’янілий від того, що відбувається, він раптово подумав:
“до мене хтось доторкається?”
Ця рушійна думка змусила голову, до цього мирно направлену до стелі, підірватися.
“я здурів, господи, напився і здурів!”
В сантиметрі від його тіла над ним кружляли напівпрозорі, до болі вивчені та знайомі руки до зап’ястку. Ось вона. Та сама родимка на середньому пальці та шрам на правій руці. Пальці ніби й хотіли, але не доторкалися, бавилися та насміхалися, неквапливо облітаючи його всього, ігноруючи його погляд. Ось примара ковзнула до його пальців, немов запрошувала і тихенько шепотіла: “Доторкнися, Августе”. І він послухав, сталеві кайдани спали, схвильована рука потягнулась до примарної, такої бажаної та теплої. Як тілько-но кінчик його пальця торкнувся, зжарився, але не відскочив, так і відразу марево, таке чарівне і недосяжне розсипалося та розлетілося на дрібнодисперсний золотий пил.
— Іса!
Він злякався. Злякався, що зруйнував, втратив, що його більше немає і ніколи не буде. Його сльозливі очі метнулися на другу руку, що вже агресивно летіла в бік його лиця. Він злякався вдруге. Злякався, що він хоче помститися.
“тепер він мене вб’є, от прямо зараз візьме і задуше за те, що я порушив його кордони! Казала мені мама..”
Він не встиг додумати, бо рука перелетіла обличчя та рвучко схопилася за його потилицю. Хлопця ніби викинуло в іншу реальність. В справжню, якщо відверто. Відразу в ніс вдарив різкий, неприємний запах, який був схожий на
“блювота?!”
Коли він сів, його рот вже давно був повний, а очі зустріли миску, що лежала на колінах. Вона не була пустою. Він ненавидів нудоту. Вважав, що це одна з найогидніших та найжахливіших речей, але ось, де він тепер. Август почав пригадувати, за що йому така розплата: звісно, висмоктати бог знає скільки літрів алкоголю вдома, а потім десь не вдома.
“а як я попав додому?”
Рудий ледь встиг закінчити свою брудну справу, коли вже вирячився на свого спасителя, що схопив його за потилицю і не дав померти такою дотепною смертю.
— Ти..
Його перервав новий позив.

за декілька годин до цього

Питання з тим, де йому ночувати, відпало, бо прямо зараз він тягнув власника місця своєї ночівлі напівживого. Скоріше мертвого, бо живого там майже не залишилось. Іноді він доводив протилежне і щось невиразно булькотів, іноді там було його ім’я. Іса знав, куди йти, Лінда люб’язно надала адресу. Раптово його налякав сьомий поверх.
“а якщо ліфту немає, бляха..”
На радість, ліфт був. На радість, нікого крім них — не було. На жаль, він не знав, де у Августа ключі. З ним був білий шопер, в якому була сила-силенна всякого перевсякого. Стратегічно зваживши, Іса вирішив перевірити кишені на одязі. Август комфортно розповзся під чужою рукою та на плечі, і несанкціонований обшук змусив його розхохотатися. Поки пальці Іси шубуршилися в кишенях куртки, іноді необережно доторкаючись до тіла Августа, руденький весело гигикав собі під носа від цих доторків. В кишенях куртки нічого не знайшлося, тож довелось переходити до кишень в штанях.
— Тииии куди це лізееш, нахааабооооооо?! — викрякав Август і з усією силою та могутністю, з якою тільки міг, наніс нищівний удар.
Ну, він так думав. Насправді ж, Ісі навіть не довелося ухилятися, бо Август вдарив повітря. Обшук штанів викликав у Августа ще більше гиготіння, а у Іси викликало ще більше питань.
“чого він гиготить і гиготить то..”
Ключ знайшовся. У задній кишені.
— Тобі не казали, що ключі треба класти в більш захищене місце, а, дурник?
— Ги-ги.. дурник… курник…. ік… міляяпууу…
— Я зрозумів.
Відкривши двері, він помітив щось на підлозі. Щось величеньке і біле. Кішка. Вона розглядала цю картину, похиливши голову на один бік.
— Вітаю?
— Мявк.
Вона пішла з проходу, крутнувши хвостом-віялом, і ніби повела його до дивану. Сіла навпроти. Подивилась на нього, а потім на диван. Буркнула.
“якась вона надто людяна”
Але що вже поробиш. вВн поклав Августа, який дивно притих, на диван, а сам повільно опустився на підлогу, трошки ошаленіло дивлячись на хлопця. Набрав повні груди тяжкого повітря і повільно видихнув.
— Ндааааа.
Меліса дала йому якийсь час посидіти, звикнутись з тим, що відбувається. Потім стала на всі свої чотири лапи і делікатно стукнулась об його руку головою. Нуль реакції. Вона схопилась зубами за його штани і посмикала як могла.
— Що?
Вона відпустила тканину і кудись пішла. Іса за нею не пішов. Продовжував дивитись. Як-би її думки можна було описати, то це було б щось на кшталт:
“яке воно нетямуще”
Вона сіла біля дверцят, що вели в комору. Він не залишив їй нічого, окрім цього. Вона залилася глибинним котячим криком, що трохи походив на сирену, аби він звернув на неї увагу. Він перелякався і витріщився на неї:
— Ти чого?
Вона підскочила і почала обтиратися об двері, іноді все ще покрикуючи. Іса вирішив подивитись, що там. Як-би її думки можна було описати, то це було б щось на кшталт:
“нарешті.”
За дверями ховалася купка всього, швабра з відром, якісь книжки, коробки, пилосмок, пральна машина і миска. Він шукав щось для неї, бо думав, що вона голодна, або туалет треба змінити, але нічого не знайшов.
— І чого ти кричала?
Це питання було актуальним, допоки за його спиною не почулося гортанне булькотіння.
ОХ БЛЯХА!
Він не встиг, ця порція прийшлася на підлогу, а ось вже наступна попала прямо в ціль.
Меліса сиділа на спинці дивану і спостерігала за тим, як нетямущий відмивав підлогу. Якби він трошки швидше думав, то цього можна було б уникнути, але що ж вже. Відмивши підлогу, Іса подивився на Августа: притих, лежить на спині, іноді посіпується, нічого страшного, ніби.
— Часто таке з ним?
— Мр.
“боже, розмовляю з кішкою”
Кішка вляглася, закривши очі, а він дозволив собі момент маленької нахабності. Давайте визнаємо — йому подобаються малюнки Августа. І ще — йому було цікаво, чи є ще малюнки з ним. Він не збирався лазити по чужій домівці і речам, просто заслизув у відкриті двері спальні, яка була заставлена коробками. Коробки вже не були заклеєними, тож і тут він не залишить слідів. В першій коробці матеріали, в іншій речі, іграшки кішки, багато книг, і.. ось воно. Багато-багато блокнотиків. Різноманітних дизайнів, розмірів та об’ємів. Відкрив перший, що потрапив під руку — пустий, другий — пустий, у третьому, на першій сторінці накаляканий камінчик, який тикає величезний фак.
— Пхах, це послання для непроханих глядачів?
Ще декілька пустих блокнотів, і ось — доленосна чорна вельветова обкладинка, під нею ще одна, ніби шкіряна, а всередині неї буяли кольори та життя (?). У блокноті, що був першим, все було зображено простим олівчиком, або інколи — ручкою. Тут був інший матеріал, не схожий на кольорові олівці або на маркери. Це була якась фарба, з якою вправно управлялись. Несподівано було багато квітів, замальовок пейзажів і натюрмортів, що зазвичай здавалися Ісі нудними і невиразними. В цих було щось… щось, що змушувало роздивлятися. Це ніби листати якусь унікальну галерею, що ховається за такою простою обкладинкою. Догортав до кінця, та ніяких людей він не знайшов, тільки іноді тварин або птахів. Тож поліз у пошуки далі, і знайшов досить великий за розміром, білий блокнот з зображенням лисиці. Його зустріло світле, злегка заплямоване веснянками обличчя жінки з яскравими зеленими очима і рудим волоссям. Йому знадобилось небагато часу, щоб допетрати, що це матір Августа. Він бачив її декілька разів, але не приділяв уваги майже зовсім, а зараз здивувався цьому, бо жінка була дійсно дуже гарною. Наступним розворотом йшов його батько, це було логічно — якщо є матір, то і батько має бути
“хаха”
темні, майже чорні очі, таке ж волосся. На сусідній сторінці він був зображений за столом, за якоюсь працею, на фоні великої книжкової шафи. Над ним кружляли різні тонко виведені креслення, якісь з них були кресленнями будівель.
“його батько був архітектором?»
Далі йшли незнайомці в старовинних вбраннях, вчителі зі школи, знаменитості і люди, яких він не міг віднести до якоїсь категорії. Ні в одній коробці, ні в одному блокноті та на жодній сторінці він не знайшов себе. Іса обдивився кімнату в пошуках ще якоїсь валізи або скриньки. На столі біля вікна не було зовсім нічого, це здалося дивним. На ліжку лежав чорний шопер з помаранчевими плямами та розводами. Август зробив це власноруч, коли мама випадково ляпнула відбілювачем, то прирекла цю сумку бути розфарбованою у кращих традиціях рудявої фантазії. Ісу приваблювала ця сумка. Не подумайте, він не лазить по чужим речам тільки через те, що йому хочеться. Зараз це була інтуїція. Він обережно підхопив його і злегка привідкрив. Там була якась книга, серветки: вологі і сухі, крем для рук, гребінець, жуйка, пакетик корму для кішки і те, що він залишив на останок, бо був певен, що саме це він шукав. Він зустрів знайомий матеріал, перша зустріч з вельветом була чорного кольору, зараз — червоного, ближче до бордового. На першій сторінці знову нічого не було, окрім охайних гострих літер, які складалися у:
“Я не зумів здержати свою музу лише у себе в голові.”
На першому розвороті було багато його обличчя з різних позицій та ракурсів, зображених простим олівцем. Тут він був спокійним, майже беземоційним. Наступна сторінка була його портретом, що нудьгував на якомусь уроці, бо бороду він собі підпирав тільки за партою. На сусідній сторінці він був з його улюбленою булочкою.
“жерти хочеться, до речі”
Ще 3-4 сторінки він був зображений із свого повсякдення — бійка з Фредом, посиденьки на підвіконні, просто частинки його обличчя, і навіть малюнок його потилиці.
— Я ж ззаду сиджу, як таке можна було роздивитися?
Рука перегорнула і застигла. Річ в тому, що у нього вдома, на відміну від школи, не було розкоші викупатися під гарячою водою, з, хоч і не своїм, але гелем для душу або шампунем. Тож досить часто, коли в них останнім уроком була фізкультура, Іса радів не тільки активностям, а й майбутнім ванним процедурам. Він досить рідко підстригав волосся, тож на виході з душу обтрушувався, як патлатий пес. Саме це й було намальовано. Він скажено мотиляє своєю шевелюрою, краплі води летять у всі боки, а з одягу в нього тільки рушник на поясі. Малюнок закінчувався рушником.
— І де ти в мене такі м’язи знайшов?
Він підійшов до дзеркала і почав порівнювати, як вже робив це раніше. Але зараз йому доводилося бачити відголоски свого минулого. На спині, починаючи з лівої лопатки і закінчуючи стегном, на верхній частині лівої руки та лівій частині грудей розповзалися, колись давно, темно-бордові відбитки ненажерливого вогню. На малюнку, як і у дзеркалі, його тіло було ніби вкрито дивними візерунками, що десь були яскраво-рожевими, а десь зовсім білими. Він намагався не приділяти особливої уваги своїм шрамам, своєму вигляду та тілу загалом. Тому — не роздивлявся себе. От тільки незнайомці досить часто нагадували йому про колись вишкварене вічне нагадування про свою матір.
Його пізнавальну діяльність перервав дивний звук. Такий, ніби хтось починає захлинатись власною рвотою. А потім і кішко-сирена ввімкнулась. Ісі довелося так необережно кинути блокнот і, майже перечепившись через свої ж ноги, полетіти до Августа, який вже походив на такий собі бридкенький вулкан. Швидко, але так, щоб не розхлюпати вміст, Іса поставив миску і рвучко підняв свого.. однокласника. Йому довелося притримувати тазик, щоб він не перевернувся, і довелося відчути хворобливу теплоту і консистенцію…. лави.

Не лягай більше на спину, будь такий ласкавий. Якщо не хочеш спати, то посидь. Можеш з кицькою поговорити, можеш зі мною, або в телефон повтикай, не знаю… Але не лягай. Ага?
Август винувато споглядав з під лоба. Ось вона, його муза, його дорогоцінне натхнення і невимовне захоплення тепер заплямоване ним же.
— Ага…
Іса погрюкав у ванній, вийшов і пішов на кухню. Виглядав він так, наче йому запропонували почуватися як вдома.
Попий трохи води. Але трохи, багато не треба, бо знову прополоще.
Август слухняно зробив три ковтки, йому й вони не дуже лізли, але він також вважав, що померти від зневоднення — не круто.
— Дякую.
— За що?
— Ну ти.. типу… врятував мене?
— А.. це. Ну, відпрацюєш.
Іса весело гигикнув, а Август жахнувся і вже почав уявляти, як він своїми тоненькими ручками викладає цеглу, або копає землю, або робить ще щось, що могло б означати “відпрацювання” із уст Іси.
— А що ти тут робиш?
Веселощі повтікали з Ісиного обличчя, а їм на зміну прискакали гальмівні процеси разом з онімінням.
— Повз проїжджав.

    Ставлення автора до критики: Обережне
    Надіслав: dostockerman. , дата: чт, 04/20/2023 - 13:06