Інтерв'ю з Аполлінарією

— Вітаю, Аполлінарія.
— Вітаю, пані інтерв’юєрко.
— Я обізнана про те, що ти палиш, тому підготувала для тебе попільничку і цигарки, бери, будь ласка.
— Хм, дуже ласкаво з твого боку підтримувати мою ядовиту звичку. Дякую.
— Я просто намагаюсь бути уважною. Почнемо?
— Якщо ти вже пропонуєш людині щось, от як мені сигарети, то варто спочатку дочекатися, доки я запалю, егеж? Дай мені хвилинку, будь ласка, я дістану запальничку, яку твоя уважність не передбачила, люба.
— Так, звісно, твоя правда. Я не знала, що вибрати, сірники чи запальничку, тож залишила це тобі.

/закурила/

— Пхах, ну добре, добре. Які сигарети вибрати — ти знала, а от засіб підпалення став незбагненним завданням, але то вже мої питання. А я тут заради твоїх. Тож, твоє питання під номером один?
— Я би хотіла, аби ти представилась. Ім’я, прізвище, вік і таке інше — що вирішиш за потрібне розповісти.
— Отже, самопрезентація. Пф, ненавиджу таке, якщо чесно, але нехай. Мене звати Аполлінарія Вімарон. Хтось зве мене Рі, хтось Апа, це допустимо. Хтось називає мене Ліна, і так краще не робити. 18 років. Мм, навіть, не знаю, що ще.
— Можеш конкретизувати, хто саме називає тебе такими прізвиськами?
— Моя найкраща та єдина подруга Лісса називає Апою, мій…… небайдужий знайомий зве мене Рі, а персона, що називає себе моєю любою матусею — Ліною. Пхах, як можна було до такого додуматись? Ліна. Це ж вже інше ім’я.
— З найкращою подругою зрозуміло, а от небайдужий знайомий…. розкажеш, що ти маєш на увазі під «небайдужим»? Він небайдужий до тебе, чи ти до нього?
— Хм… Думаю, не розкажу.
— Добре, без проблем. А про персону «любу матусю»?
— Пхах, так, що ж може бути цікавіше ніж чиїсь проблеми, особливо сімейні. Здавалося б, кожний другий про них говорить, а люди не втомлюються слухати. Мене, якщо чесно, вже дістало тупцюватися на цій темі. Я від неї біжу, а вона за мною.
— Можеш не говорити, якщо не хочеш..
— А про що ми тоді будемо говорити? Маю ж я хоч щось сказати, бо, якщо інакше, в чому ж тоді сенс? Моя історія не видатна: батько зрадив матір, розійшлися, мати відігравалась на мені: лайки, побиття, приниження, ну — класика, у батька, мабуть, інша сім’я, не знаю, я не цікавилась. Ось, ну і я пішла шляхом втечі, тепер намагаюсь влаштувати своє життя так, ніби такої передісторії немає.
— Мені дуже шкода, що..
— Ні, не треба мене жаліти. Я хотіла би жалощів, якби пішла іншим шляхом — шляхом терпіння. Знаєш, багато людей, коли дізнаються про те, що я пішла, засуджують мене, не розуміють. “О, а ти не пробувала поговорити?”, “О, як же так, це ж твої батьки!”, “А ти не думала, може і їм складно?!” і блаблабла. Люди часто забувають, що життя — це низка виборів, які вони самі роблять або не роблять. Точніше, не зробити вибір — це одночасно і зробити його. Второпуєш? Я зробила вибір на свою користь, я могла би, звісно, губитись у роздумах про травми моїх батьків, але наявність травм не надає тобі права розкидатись ними в інших людей. Особливо — якщо це твої діти. Я не хочу у цьому копатись, з мене досить.
— Я.. дякую тобі за цю розповідь. Поважаю твій вибір.
— Може маєш якесь відволікаюче питання?
— Ммм, в тебе є татуювання?
— Так. Метелик на куприку.
— Ти… вибач, ти серйозно?
— Пхахаха, ні, бачила б ти своє обличчя, боже. Поважай вибір інших, яким би він не був, дорогенька. У мене немає татуювань, і, мабуть, не буде. По-перше — не знаю яке, по-друге — майбутня професія, типу, не дозволяє.
— Майбутня професія?
— Ага, акторство одним словом. З дитинства цікавило, та й казали, що я харизматична, зовнішність приваблива і таке все. Треба спробувати.
— Бажаю удачі і натхнення. В тебе є якісь особливості?
— Ви спостерігаєте за людьми, пані інтерв’юєрко? За тим, як вони себе поводять, як сидять, на що звертають свою увагу вперше? Якщо спостерігати, то не будуть виникати питання про особливості, у всіх вони є. Що Ви можете сказати про мої особливості, шановна пані інтерв’юєрко?
— Думаю, в тебе гострий язик і розум.
— І що тут особливого? Ти вважаєш особливим в інших людях речі, які тебе зачіпають? Ось ти, наприклад, сидиш на стільці із спинкою, але не доторкаєшся до неї, сидячи до болі виструнчено. Чому? Особливості викликають питання, на які іноді немає відповіді. Ось я, наприклад, шульга, але тримаю цигарки правою рукою.
— Чому?
— Немає відповіді.
— Хм… ну… добре. Давай останнє питання. Уявімо, що переродження реальне. У кого б ти хотіла перевтілитися після смерті?
— Можна тільки у щось живе, чи й у не живе?
— У що завгодно.
— Хм. У воду. Вона всюди, має пам’ять. А ще я її боюся. Океани, моря, оце все. Може, якщо я стану тим, чого боюся, то зрозумію, як перестати. Якось так.
— Я дуже дякую тобі за розмову. Ще побачимось?
— Хм, думаю, так. Якщо знову будуть сигарети.