Розділ 2. «У кав'ярні»

— ТРЯСЦЯ ТВОЇЙ МАТЕРІ, ІЛОСЕ, ЙДИ СЮДИ НЕГАЙНО! — протрубіла на вигляд тендітна літня жіночка у смарагдовому брючному костюмі.

— Не чіпайте мою любу матусю, пані Марі, я вже тут. Чого бажаєте? — промуркотів юнак з делікатною посмішкою, наче його життю зовсім нічого не загрожує.

— Я бажаю, аби ти своїми файними ручками прибрав вже цей клятий фікус з того клятого кутка. Він туди наче вріс. — явно пом’якшавши, з легкою усмішкою, але нотками погрози сказала пані.

— Як же я можу прибрати свого друга, пані? Ми з ним миттєво зріднилися, от тільки-тільки я переступив поріг вашої пречудової кав’ярні, як одразу помітив і полюбив його. Я навіть ім’я йому дав — Константин. - продовжував муркотіти той з невгамовним ентузіазмом.

— Так-то воно може й так, але ж ти погубив свого Константина, бо не поливав його з того самого моменту, як зайшов у мою пречудову кав’ярню, любчику. Тепер він більше схожий на якусь гіллячку з двома листочками, Іле.

  Ілос глянув на самотній напівмертвий фікус і відчув як його суперсила муркотіння починає від нього втікати, а на заміну їй починає тихенько підповзати почуття вини, бо він дійсно любив той фікус. Перший час навіть поливав, а потім гості, замовлення, тяжкі робочі дні, ну і таке інше.

— Давайте зійдемося на компромісі. Я перенесу його в свою підсобку і спробую реанімувати. Якщо не вийде, а я в цьому дуже сумніваюся, то дозволите забрати його додомцю, як скорботну пам’ять про друга? - майже як кіт із Шрека мовив Ілос.

  Пані Марі пхикнула, але по доброму. Це ж Ілос.

— Та роби з ним що хочеш, головне - прибери його з моїх очей.

  Не очікуючи іншої відповіді, Ілос підхватив свого напімертвого, але такого ж важкенького друга, і скоренько зачімчикував до своєї підсобки на протилежному боці приміщення. За два кроки до вхідних дверей, не зупиняючись, він повернув голову до пані Марі, яка вже стояла біля стенду з кавою, і почав було:

— А, до речі, сьогодні мають завезти круасани і…

  Надто пізно він зрозумів, що на його олімпійському шляху з’явилася перешкода, яка подолала його. Та що там подолала, знесла з ніг, у прямому сенсі слова. Розуміючи незворотність ситуації, і помітивши, що його друг вирішив, мабуть, помститися, і привалити собою перешкоду, Ілос схопив Константина, драматично крутнувся і гоцнувся собі на спину. Він хотів був так само драматично айкнути, але перешкода залишилась на ногах і вирішила оперативно відставити Константина, який трошки перешкоджав диханню, і підняти Ілоса, який тільки щелепою встиг клацнути. Як тільки вона підняла хлопця, то відразу ж залепетала:

— Йой, вибачте мене, будь ласка, я зайшла і відразу задивилася на ваші картини, і не дивилася собі під ноги, - секунду подумавши і набравшись гордої борзовитості, додала: - А взагалі-то, хто буде перти такий важенний, але, як я бачу, напівмертвий фікус без помочі, щей крутити головою, та щей патякати встигати?! А якщо б на моєму місці була якась літня крихкенька бабуська з палицею?! То може вона б і не впала, але фікус з Вас би точно не стягла, а може зверху щей палицею настукала! До речі, я встигла почути — до того як Ви знесли мене цією гіллякою у вазоні, звісно — що сьогодні Вам мають завезти круасани, так? О котрій годині це буде?

  Натурально ошелешений Ілос застиг, забувши, що таке круасани, де він знаходиться, і чому ця діва дивиця на нього абсолютно не кліпаючи.

  “її очі.. вони потемніли, а потім посвітлішали? це мені здалося, чи світло так впало? але очі сині, гарні, це факт. а чому.. вона досі на мене дивиться?”

  Бережи Господь пані Марі, яка швидко помітила, що Ілос в якомусь тумані стоїть як дуб, і скоренько відповіла за нього:

— Вибачте будь ласка, як я можу до Вас звертатися?

  Дівчина тіпнулась, спочатку не розуміючи звідки йде звук. Вона швидко обдивилась затишний простір і зупинилась поглядом на барній стійці: спочатку побачила акуратно зібране сиве волосся, а потім зелені очі, що з цікавістю вдивлялись їй у душу. Колір її костюму підкреслював очі настільки, що відповідь послідувала не одразу.

— Аполлінарія. — оговтавшись сказала вона і, трохи подумавши, додала, — Можна будь-яким зручним Вам скороченням, окрім Ліна.

— Запам’ятаю. Можете звати мене Маріанна, але всі звуть пані Марі. Круасани будуть о 10:45, це десь через годинку. Зачекаєте трохи і зможете обрати будь-який рогалик і каву, безкоштовно, звісно.

  В усякий інший день вона б відмовилась від такої пропозиції, але сьогодні день великого повернення додому, та і круасани з кавою вона полюбляє.

— Зачекаю.

— От і добренько. — пані Марі люб’язно усміхнулась і повернулась до хлопця. — Ілосе, котику, дороби свою справу і запропонуй нашій гості меню. Будь хорошим офіціантом.

  Нарешті у голові Ілоса почав розвіюватися туман, а посмішка поступово почала набирати обертів.

— Звісно-звісно, меню буде на Вашому столику менш ніж за 5 хвилин.

  Фінально підхопивши страждального Константина і таки притарабанивши його у підсобку він обережно поставив його у куточок. Ілос хотів було уже чкурнути по меню, але зачепився поглядом за запорошене дзеркало, яке одиноко висіло і чекало поки його хтось хочаб протре. Мрії дзеркала навіть перевиповнилися: його протерли, натерли, і піддали відбиттю молоде чепурне обличчя. Ілос використовував тільки своє домашнє дзеркало, під час зборів на роботу, і ніколи не сумнівався в тому, що йому не знадобиться перевіряти свій зовнішній вигляд впродовж дня. Самовпевненість, самолюбство, зарозумілість та інші слова, які б Ілос назвав просто “адекватною самооцінкою”. Хочеться зауважити, що його зовнішній вигляд дає йому повне право на таке самопочуття. Фактурна статура, таке ж лице, обрамлене густим, але в міру, шатеновим волоссям, яке Ілос просить стригти під шторки і старанно вкладає кожного ранку. Теплі грайливі що не на є медові очі, оточені чорними гусеничками (пані Марі так назвала його вії та брови при першій зустрічі). Чиста шкіра, мамина чітка форма губ, папин трошки задертий ніс і спільні скули. Ну мрія, егеж? От і Ілос так подумав, прочесав пальцями своє волосся, налаштував обличчя, поправив комір білої сорочки, яка неймовірно личила йому, і з гордо розправленими плечами вийшов із своєї маленької коморки.

  Кав’ярня була облаштована за вишуканим смаком Маріанни, який здавалося б, має бути більш строгим, аніж затишним. Відвідувачів зустрічали високі двері з темного дерева обвиті по краям вінзелями та декоровані склом, як правило, одна половинка завжди була відкрита, а другу відкривали тільки у день народження або самої Марі, або її близьких людей. Як тільки люди заходять до приміщення, то відразу відчувають насичений аромат кави та випічки і дуже рідко виходять без нічого. Куди б ви не сіли, в полі зору завжди буде одна чи дві картини, які заворожують, але чим саме — не зрозуміло. Тут зіграла роль вдача чи то пані Марі, чи то того парубка, який продавав свої роботи за три копійки на прибережному ринку. От і перешкода, яку, як з’ясувалось звати Аполлінарія, сиділа за дальнім столиком в кутку і роздивлялась написаного чорного кота з медовими очима, який дивився на всіх як Мона Ліза.

— Ваше меню, будь ласка. — в своїй звичній манері промуркотів Ілос.

  Але відповіді не послідувало. Нічого взагалі не послідувало. Вона так і продовжувала роздивлятися кота.

“такого ще не було!”

— Бажаєте вже зараз чогось випити або перекусити? — трохи підвищивщи тон і знизивши рівень муркотіння сказав він.

  І о чудо, вона обернулася.

— Ви на нього схожий.

— Я? На кого?

— На цього кота.

  Ця жінка явно вирішила зробити цей день особливим, бо так часто за один день Ілоса ще ніхто не збивав з ніг. А вона як ні в чому не бувало відповіла:

— Поки що, я буду склянку нехолодної негазованої води, будь ласка. А, і, у вас тут можна курити?