Розділ 11. «Прощання»

Для нього це була не просто двоповерхова будівля, в якій він прожив вісімнадцять років свого життя. Ні. Це була його домівка. Його місце, де завжди чекали, завжди любили. Місце, де завжди було спокійно. Стіни цього дому рідко були свідками сварок, бо сварки? В його сім’ї? Аж ніяк. Це могли бути побутові гучні розмови, які завжди завершувалися мирним рішенням, позитивною нотою. Проходячи першим поверхом, їдальнею-вітальнею-кухнею, він згадав, як в дні, що були зовсім близькими до Нового року, його батьки не могли утвердити розташування ялинки. Тато тоді сказав:
— Ні, Мері, люба, навіщо ставити її прямо посеред кімнати? Вона затулить собою денне світло, її треба буде обходити. І для того щоб її поставити, треба цілу перестановку робити, не думаю, що це дуже раціонально.

—  Тоді що ти пропонуєш?

  Його мати… він думав, що це неправильно, але від спогадів про матір він відчував набагато більше болю, ніж від спогадів про батька. Ви не подумайте, він любив їх однаково сильно. Але його матір… Вона була не просто чудовою матір’ю, вона була дивовижною особистістю. Його батько теж був крутим, але це той неконтрольований момент, коли ти дуже сильно захоплюєшся чиєюсь особистістю. А якщо це ще й твоя матір — це нестерпно.

—  Пропоную поставити її в куток на вході.

  Август побачив як куточки її вуст повільно підіймаються та говорять:
— В куток? В куток на вході?! — вона вже відверто сміялась. — Ти просто навіть послухай, як це звучить! Ялинка — найошатніша дама новорічного вечора, не побоюсь цього слова, символ Нового року! А ти її в куток, як непотріб. Може одразу в комірку, за зачинені двері? — жінка різко крутнулась та пішла до вхідних дверей. — І хочу тобі сказати, любий розумник Даніель, що тут для неї місця мало.

  Розуміючи, що чекає його після цього питання, але, що ж вже поробиш, така була доля, він тихенько спитав:
— Тобто, ти хочеш таку.. — задумався. —  Таке дерево, яке не поміститься в той куточок? Ти хочеш затягнути сюди сосну?

— А навіть якщо й захочу, візьму й затягну. Прямо осюди, — Марі переможно стала посеред вітальні, максимально розставивши руки та ноги, як зірочка. — Отакенну.

  Розумник (як його охрестила дружина) Даніель більше не міг стримуватись, особливо, коли побачив Августа, який тихенько сидів на дивані разом з Мелісою, та вже розривався від реготу.

  Він стояв прямо на тому місці, де тоді стояла вона, а пізніше й ялинка, яку вони всі разом обвішували іграшками та мішурою. Він посміхався, та його очі поступово набиралися сльозами.

  У своїй кімнаті він провів більше часу, ніж збирався, бо не міг точно вирішити, що йому забирати, а що ні. Будинок продавати він не збирався, тож необхідності забирати все не було. Август склав свій немаленький гардероб, забрав свою постіль, деякі елементи декору, і перейшов до свого творчого кутка. Вирішив забрати все, але…

  На мольберті досі стояла та недомальована картина.

  Її він не забрав.

  Лінда залишила його на самоті, та обіцяла повернутися через декілька годин. Тож, він стягнув усі свої пакунки вниз (а це було не дуже легким завданням) та вирішив перекусити. З їжі в холодильнику його мало що приваблювало, але він таки вирішив, що бутерброди підійдуть, тож дістав ковбасу з сиром та якийсь соус, плечем легенько штовхнув дверку, аби вона сама закрилася, та сковзнув поглядом на вікно…

“що? мені здалося?”

 

  Іса майже не з’являвся вдома останні дні, його тягнуло, як муху на… мед, звісно, до іншої домівки. Він зайняв свою звичну позицію за деревом, коли від двоповерхового дому вже від’їжджала машина, яку він бачив і вчора. Але сьогодні там не було навіть і натяку на щось руде.

“бляха, невже не встиг”

  А що “не встиг”? А він і сам не знає, чому він зараз тут, а не бігає десь по закинутим будівлям, наприклад. Якщо б він прийшов, коли різноокий виходив би з машини, якби він, ну типу, встиг, то що б він робив далі? Він вирішив не задумуватися та просто почекати, може, щось би зробилося.

  Але нічого не робилося, і доволі довго. Машина не поверталась, з дому ніхто не виходив.

“срака вже болить тут сидіти”
— Ой, та до біса. Я що, Хатіко якийсь, чи хто там, щоб сидіти його чекати. Що я взагалі чекаю, і ЩО я взагалі чекаю, і НАЩО Я ЙОГО ЧЕКАЮ.

  Підірвавшись з місця, так, що ледь не стукнувся головою об гіллячку
“де вона тут взялася”

він зробив аж десять кроків від місця своєї засідки, а потім зупинився.

“сука.”
— Я просто гляну.

  Крадучись до будинку, наче він робить щось незаконне, він швиденько дострибав до найближчого вікна без шторки.

“ну, отут і гляну”

  Його серце впало в п’яти і відскочило в голову з силою, яка здавалась абсолютно неадекватною, бо тільки-но він випростався і подивився у вікно, то його очі одразу зачепились за руді кучері, які повільно випливали з холодильника.

  Він впав. Буквально впав. Настільки швидко, наскільки йому дозволяла це матінка природа.

“ОТ ЖЕЖ СРАНЬ! ВІН МЕНЕ ПОБАЧИВ! ВІН МЕНЕ ТОЧНО ПОБАЧИВ! А Я ЩЕ Й СХОВАВСЯ. НУ, ЗРОЗУМІЛО, БЛЯХА, ЩО СХОВАВСЯ, БО Я, НАХУЙ, ЗЛЯКАВСЯ! АГА, ЗЛЯКАВСЯ ЛЮДИНИ, ЯКА В СВОЄМУ ДОМІ ЩОСЬ РОБИТЬ? ГЕНІЙ ПРОСТО, ЙОБАНИЙ ТИ ГЕНІЙ”

  Август не міг повірити, що йому здалося, тому він обережно поклав на стіл все, що витягнув. Та все одно, ця чортівка-ковбаса почала котитися і таки гепнулася на підлогу.

“серйозно?”

  Він підняв ковбасу, поклав її подалі від краю, три секунди подивився, перевіряючи, чи не котиться, і побіг до вхідних дверей.

  Так рвучко з її рук ще ніхто ніколи не виривав ручку дверей.

—  Август, боже, що ти..

—  Лінда?

—  Ти мене налякав.

—  Вибач, вибач, мені здалося, що я когось побачив, тож пішов перевірити.

—  Ти якогось знайомого злодія побачив, чи чому так агресивно йшов перевіряти?

 Август вирішив проігнорувати це питання, запитавши Лінду, чи буде вона бутерброд.

  Фортуна вирішила, що недостатньо йому, тому, хто підглядає у вікна, тож вирішила понасміхатися ще, і як тільки він повернув голову, то побачив, що по дорозі їде знайома автівка.

“ох, блядство”

  Рачки, так активно, як тільки може, і так, щоб не засвітитися у вікні, він поповз за іншу частину будинку, а потім встав та побіг, не зовсім розуміючи куди, але точно знаючи, що треба бігти дуже далеко, та так швидко, щоб почуття, які піймали його там, не наздогнали.

  Лінда вирішила не казати Августу про злодія, якого бачила на під’їзді до дому. Ну, знаєте, на злодія він не схожий, та і не надто на часі це було.