Інтерв'ю з Ілосом

— Вітаю тебе і відразу попрошу представитися, скажи декілька слів про себе, будь ласка.
— Вітаю! Мене звуть Ілос. Ілос К’юрі. Народився 23 вересня, 19 років, по зодіаку Терези, якщо тобі звісно, цікаво це. Народився восени і недолюблюю її, а найбільш люблю літо, парадоксально, так?
— Чому саме літо?
— Бо саме тоді я можу виїхати до найближчого поля і зануритись у море своїх улюблених польових квітів. Тобі, до речі, вони подобаються?
— Ніколи не приділяла їм великої уваги, вибач. Може, розкажеш детальніше про них?
— Нууу, це буде складно, звісно, було б легше якби ти їх хоча б бачила..
— О, ні, я, звісно, бачила їх, але не дуже цікавилась. Але образно уявляю собі.
— А, тоді прекрасно. Давай я пройдусь по моїм улюбленим з найпопулярніших. Хм.. Думаю, я почну з волошки. Ти її сто відсотків бачила, або уявляєш, що це. Якщо чесно, я асоціюю її з собою, бо теж люблю сонечко. Конвалія, може, хтось думає, що це квітка декоративна, але ні — польова. Посадиш одну — через якийсь період буде двадцять одна. Дуже мені подобається, виглядає дуже витончено. Хтось вважає примітивним, але мені подобаються кульбабки. На сонечко схожі. Щось у мене багато згадувань сонечка, пхах. Також, примітивна для багатьох ромашка — моя улюблена.. Я не заговорився за ці квіти, ні?
— Можеш продовжувати допоки всі квіти не закінчаться, мені цікаво.
— Добре, але я мабуть, таки пригальмую. Скажу тобі улюблені непопулярні і поїхали далі. Погуглиш, на дозвіллі. Аквілегія, тирлич і таволга. Всі дуже гарні. Нумо далі.
— Обов’язково перегляну, дуже дякую. Хм, давай таке, творче питання. Спробуй описати свою зовнішність так, аби людина з заплющеними очима змогла майже в точності представити тебе.
— Ого-го. Ну, я спробую, але можу зафантазуватися і там вийде якийсь Бред Пітт, а не я. Так, ну.. Я досить високий. 185 сантиметрів, можна ж вважати за високого? Думаю, так. Пані Марі постійно говорить, що я сухоребрий, але я просто маю швидкий обмін речовин і іноді тренуюсь вдома. Їсти я дуже полюбляю. У мене каштанове волосся, таке було у мого батька. Стрижка також схожа на його, довша спереду коротша ззаду, ну, шторки, коротше кажучи. Карі очі, мама говорила, що вони медові. Не знаю, де вона там таке бачила, може на сонці трохи й схожі. А мої брови пані Марі називає чорними гусеничками, мені здається, там ще було слово волохаті, але нехай. Дякувати богам, мене обійшли проблеми із шкірою, а може ще не дійшли, хто його знає. Мамині гострі губи, татів задертий носик, мабуть, він ще й на мою самооцінку впливає, хехе. Не блідий і не засмаглий, нейтральний? Можна так сказати? Навіть не знаю, що ще додати..
— Ти забув додати свої гострі вилиці, а в цілому так, я думаю гарний опис. Маєш татуювання? Або може захований пірсинг.
— Ні, ні того, ні іншого. Знаєш, я та людина, якій часто потрібні зміни, а татуювання це відносно незмінна річ. Але, думаю, колись я все ж таки вигадаю щось таке, що підійде для тату.
— Бажаю натхнення. Шкідливі звички?
— Я не палю, не п’ю, але іноді, буває, переборщую з кавою. П’ю та п’ю собі цілий день, не помічаю, коли йде вже 8 кружка і кава закінчується.
— Може маєш якусь особливу, вже не шкідливу, звичку?
— Хм.. я думаю, моєю звичкою стало колекціонування парфумів. Я заходжу у магазини і починаю досліджувати. Іноді, їжджу у інше місто, в крамниці з унікальними парфумами. Вдома є ціла шафа з ними, і маленький записничок куди я записую свої думки. Це вже більше як якась віддушина.
— Віддушина від чого?
— Від думок. Від самотності. Від самотніх думок та задумливої самотності. Хаха, якось так. Якби це почула Марі, то почала би викликати на працю ще частіше. Зроби так, щоб вона цього не дізналась, благаю.
— Обіцяю, не дізнається. Ким ти працюєш?
— Офіціантом. Ну як, офіціантом, іноді ще й барменом-бариста, приймальником товару, прибиральником. Багаторівнева така робота.
— Ти працюєш з людьми, спілкуєшся з пані Марі, і відчуваєш самотність. Чому би не провести час з сім’єю? Або з друзями? Або може з партнером?
— Моя мама померла від раку три роки тому, батько два роки тому. Я можу провести з ними час, хіба що спілкуючись з їхніми мармуровими плитами. У мене є старша сестра. Але вона давно живе своїм життям, зі своєю сім’єю. Я, звісно, можу написати або зателефонувати їй, але ми не у таких близьких стосунках, аби я міг розрадити свою самотність з нею. Друзі? Може, Марі моя подруга, якщо можна так говорити. У школі у мене були друзі, але вони там і залишились.
— Вибач, я була необережною у своєму питані.
— О, ні, нічого страшного, я, хм.. якщо можна так висловитись, вже досить спокійно ставлюся до їх загибелі, мені болить, але я поступово звикаюсь. Їх ніхто не вбив, тому я не можу плекати злобу, їх забрала хвороба. Ми боролись за маму, але рак підшлункової залози, такий був у неї, дуже хитрий. Дуже, сука, хитрий. Він протікає майже безсимптомно, але у своєму кінці неймовірно агресивний і безповоротній. Вона була дуже хорошою. Вони з батьком намагались виховати нас порядними, достойними людьми. Сподіваюсь, у них вийшло. Здоров’я батька похитнулось на фоні маминої хвороби, а потім його забрав інсульт. Здавалося б, що ми з сестрою мали об’єднатися, але вона вибрала свого чоловіка. Та і я сказав, що впораюсь. Якось так.
— Я співчуваю.
— Дякую, не засмучуйся, будь ласка, все добре. Запитаєш ще щось?
— Що б ти запитав у ворожки?
— Ахах, ну, “чи справді тоді мій обід вкрала кішка з вулиці, а не пані Марі?”. Я не вірю у ворожок, якщо чесно. Може, коли і як помру, або скільки мені ще залишилось прожити. А потім записав би це, і відстежував, чи справдиться. Щось типу такого.
— Я, чомусь, так і думала. Дякую тобі за твої відповіді, вибач за незручності.
— Дякую тобі за запрошення, ще побачимось?
— Обов’язково.