liza_kharkiv

Коли вони з Пітером застрягли в космосі, шоковані, побиті, з терпкою поразкою на вустах, Тоні готовий був рознести весь корабель. Перші дні він так і робив: ходив за хлопчиськом по кораблю, копався в двигунах, намагаючись змусити пошкоджений механізм працювати, і дорікав.

Знайомий червоно-синій костюм відчувався на дотик, як щось фантомне і чужорідне. Старк якомога сильніше стис тканину, але вона не щезла, попри його сподівання.

— Це не те, про що ти подумав, — Пітер гарячково намагався щось вигадати. — Це не мій костюм!

- Мені шкода, Пітере, - хриплий голос видавав слабкість. Однак Паркер знав, що Старк давно розгубив людські почуття. – Твій дім тепер зі мною, розумієш? Немає більше ні Мей, ні друзів, тільки я. І все.

– Я лише хочу сказати, може, він хороший варіант, Тоні? Ти не можеш підпустити когось схожого на Стіва, aле той хлопець повна протилежність.Просто спробуй.
Тоні задивився на хлопця, якого вони обговорювали. Кучері, великі очі, запах альфи і величезна невпевненість.

– Так, це все я, – прошепотіла вона і поцілувала його руки. – Віддай мені свої гріхи. Хай це буду я…