Симон Петлюра

— Може, вже досить!? — ідилію зруйнував дзвінкий хлопок долонь по столу. Не дивлячись на те, що засідання давно скінчилося, у приміщенні залишились двоє. Вони мали, що сказати один одному. Але спокійний діалог — це не про них.

Роками Павло чув легенду про руту, казали, мов оберігає її нечисть, ту золоту квітку. Кістьми полягти чи ризукнути наблизитися до квітки лиш питання часу. Але душа козача не знала, що його чекає.

Усі ми звикли до петлюрченків, та що буває, коли між ними стає не лише розбіжність у поглядах?