Оповіді Тринадцяти королівств

Імріта гадала, що заблукала, зайшовши надто далеко в ліс. До останнього вірила, що от-от знайде шлях додому. Та поле, на якому росли оксамитово-сині квіти, які ніби поглинали бліде проміння призахідного сонця, не закінчувалося.

Ілларія завжди пам’ятатиме цю ніч.

Колись у древні темні віки, коли Тейрен Араньє був ще молодим, а Батько-Дракон не забув Хранителя Тейріона, дракони жили окремо від людей. Вони облюбували землі на півночі материка, що тоді були вкриті суцільними вересовими полями.

Коли Еребіану виповнилося десять зим, Наріан покликав молодого дракона до себе. Правду кажучи, Ереб давно не виглядав, як хлоп’я. Лише перші два роки. Через прискорений фізичний розвиток дракони дуже швидко росли і в десять зим виглядали фізично зрілими особами.

Її величність, королева Бріссагу Тарінен в супроводі воїнів гордо в’їхала в прочинену браму до замку, що височів у центрі столиці. Синій плащ розвівався на вітрі, а вороний кінь гарцював під нею.

- І що ти думаєш? - спитав Хіган, коли вони з Наріаном лишилися наодинці. Король презирливо пирхнув.

- Чому ти маєш іти? - Аранарія сумно дивилася на панну Наур, гладячи її чорні кучері. Фалівен ніжно подивилася на свою королеву - єдину, котра подарувала їй вогонь кохання.

У ті давні віки, коли до Полювання Сотні Зим було ще багато часу, а дракони тільки почали пізнавати весь жах прокляття Батька-Дракона, жила драконеса на ім’я Сільфе. Могутня арділья ховалася серед лісів, які тоді займали значно більшу територію.

Нарілія, вбрана у святкові королівські обладунки - начищені до блиску, з великим вигравіюваним драконом на грудях - у бордовому плащі, з розплетеним мідно-золотавим волоссям і тонким обідком корони на ньому, нервово тупцяла, очікуючи Ілларію.

- Знову ти, нестерпна крадійко, - Тірвен стомлено зітхнула, дивлячись на постать, що втрапила в пастку, створену за допомогою магічного артефакту.

*Брессеарі - у перекладі з луань - бойові побратими/посестри.

Срібноголоса мандрівна бардеса Луанна знову прибула в Араванте.

- Ваша величносте Наріане, - до короля, котрий спостерігав, як від’їжджають важкі масивні карети володарів і володарок королівств, підійшла одна з лицарок Бріссагу в міцних обладунках і теплому плащі.

Все з самого початку пішло не за планом.

- Що це було, Наріане? - спитав Хіган, коли його величність Фіннел покинув замок Алькаріонів. Виглядав король Дагди вельми невдоволеним. Чаклун не відчував через це докорів сумління.

- Іфіліо ті ово аті окан уна Бініра, - голосно промовила її величність Тарінен, як тільки її впустили у вежу, де жив вождь племені омоу з сім’єю.

- Ти не спиш, - Нарілія здригнулася, почувши голос Ілларії, що м’яко лунав у нічній тиші й наче її доповнював. Шелестіла висока степова трава. Молода знахарка йшла до неї. Королівна сиділа коло згаслого багаття, притиснувши коліна до грудей і обхопивши їх руками.