Лицарка і крадійка

- Знову ти, нестерпна крадійко, - Тірвен стомлено зітхнула, дивлячись на постать, що втрапила в пастку, створену за допомогою магічного артефакту. Сяюча клітка активувалася спеціальним заклинанням, яке виявляло злодіїв, проте не спрацьовувало, коли коридором ходили мешканці замку й прислуга. - Що вирішила поцупити в її величності Асталеї цього разу?

Соларе, жінка в плащі й темному зручному вбранні, задоволено хмикнула й дістала з мішечка коштовності, які Асталея збиралася надягти на наступну виставку обладунків. Злодійка не виглядала переляканою чи засмученою. Вона не вперше попадалася капітанесі королівської варти, рудоволосій Тірвен. Лицарка походжала у нічній напівтемряві, осяяна лише світлом, що струменіло від ґрат. Але навіть зараз волосся Тірвен нагадувало бурхливе полум’я. Коротке й кучеряве, воно обрамляло м’який овал обличчя лицарки. Вона вся була закута в масивні обладунки. Соларе знала, що броня лицарок важка, навіть якщо її полегшити з допомогою артефактів. Тому подумала, наскільки ж сильна Тірвен. Певно, має міцні м’язи і гарне тіло. Тренується щодня. Крадійка закусила нижню губу і забула, де знаходиться, бо спробувала уявити капітанесу без обладунків.

- Ти взагалі мене чуєш? - не витримала Тірвен, котрій набридло постійно ловити вперту злодійку. - Якої Пітьми ти щоразу попадаєшся? Ти, професійна крадійка, яка колись пробралася в замок чаклуна і обчистила його скарбницю. Чаклун досі не знає, хто це зробив. Ти відволікаєш мене від чогось серйознішого? Зізнавайся!

Соларе кинула крізь ґрати вже не потрібні коштовності й зняла каптур. У неї було худе трикутне обличчя, засмагле від постійного перебування на сонці; блакитні, ледь розкосі очі; обрізане абияк коротке чорне волосся; виразні губи — тонкі, проте чітко окреслені.

- Що ви, капітанесо, - посміхнулася Соларе. В неї був м’який шиплячий голос із приємним західним акцентом. - Я б не стала йти на такий серйозний злочин. Тим більше, я завжди працюю сама.

- Тобі могли заплатити за співпрацю, - кинула Тірвен, спинившись. Соларе захотілося сісти на встелену килимом підлогу й милуватися жінкою, котра нагадувала Великодушну діву Еліарі. Крадійка бачила зображення Фалівен в книзі, яку одного разу викрала з приватної бібліотеки Дагди. Зазирнула з цікавості. І на одній зі сторінок вгледіла діву в обладунках. Обличчя Еліарі ховав суцільний шолом. Ніхто не знав, як виглядала Великодушна діва землі, проте Соларе подобалося думати, що капітанеса Тірвен могла би стати достойною володаркою металів.

- Я не працюю на когось, - промуркотіла Соларе, - ви це чудово знаєте.

Тірвен закотила очі. Їй хотілося поспати, а не розбиратися з нахабною злодійкою.

- Я відпущу тебе, - врешті мовила капітанеса, - ти підеш і забудеш дорогу не лише до королівського замку, а й до столиці.

- Якщо ви забули, злодіїв відправляють у в’язницю, - Соларе таки сіла на килим, схрестивши ноги, і хитро позирала на капітанесу. - В Руаньє такі суворі закони.

- Але ти нічого не вкрала, - лицарка спритно схопила мішечок з коштовностями й переможно всміхнулася.

- Я проникла в королівський замок, - не здавалася злодійка.

- Випадково.

- З метою пограбувати її величність.

- Ти не могла нікого пограбувати, бо заходила в гості, - вперто сказала Тірвен.

- До кого? - поцікавилася Соларе.

- До мене, - відказала лицарка, підійшовши до клітки. Вона деактивувала пастку, і в коридорі стало геть темно. Тому й не помітила здивування на обличчі злодійки.

- Ви вже вкотре відпускаєте мене, капітанесо, - зауважила Соларе, - хоч я неодноразово намагалася щось вкрасти.

Вона рушила за лицаркою довгими темними коридорами східного крила, де спала королівська родина. Варто було спуститися на поверх нижче, і можна дістатися до таємного ходу посеред саду, що вів за межі замку повз варту. Соларе досі ним користувалась і не розуміла, чому Тірвен не замурує цей хід.

- Бо я знаю, що ти не збираєшся нічого красти, - озвалася Тірвен, не озираючись, - лиш не розумію, що ти замислила. За пограбування королеви тебе можуть стратити…

- А ви цього не хочете? - Соларе спинилася посеред коридору, котрий вів у залитий місячним сяйвом сад.

- А ти так прагнеш померти? - в свою чергу спитала лицарка, на чию могутню постать падали поодинокі бліді промені. - Скажи, чому ти тут? Що тобі треба?

- О, Тірвен, а я все тебе шукаю, - пролунав ніжний голос. Тримаючи перед собою невелику квадратну лампу з кулькою магічного сяйва, з темряви вийшла королева Асталея — невисока, жилава, у довгій чорній нічній сорочці. Відблиски світла золотили її розпущене волосся. - Я хотіла… - тут її величність помітила Соларе. Грайливо посміхнулася. - То що, злодійко, у тебе все вийшло?

Тірвен підозріло покосилася на королеву, завмерши у поклоні.

- Перепрошую, - озвалася лицарка, - ви знайомі?

Соларе затулила долонею рота — чи то щоб приховати шок, а чи сміх. Асталея ж легковажно продовжила:

- Соларе звернулася до мене по допомогу після четвертого невдалого пограбування. Бо ти їй сподобалась і вона хотіла частіше бачитися з тобою. Та оскільки ти весь час проводиш у замку, я стала впускати Соларе, щоб вона вивчила будівлю і…

- Ваша величносте це доволі нерозумний вчинок, - осудливо зауважила капітанеса, намагаючись не думати, що подобається прудкій крадійці.

- Соларе хороша, - мовила королева, - пообіцяла, що не буде красти, якщо зможе з тобою бачитися.

- І ви повірили злодійці? - зітхнула лицарка. - Ваша величносте…

- Але ж нічого поганого не сталося, - Асталея ніби й не звертала уваги на слова Тірвен. Іноді вона справді здавалася легковажною. Проте в цьому й крилася хитрість: за милим обличчям королеви Руаньє ховався гострий розум, мудрість і проникливість. - Що ж, я вам, певно, заважаю? Тоді піду спати. Добраніч. Не будь надто суворою. Тірвен. Удачі, Соларе. Тільки не шуміть, будь ласка. Мій чоловік цього не любить.

Королева розвернулась і пішла.

Тірвен мовчала. Соларе нетерпляче тупцяла на місці.

- То що? - спитала злодійка.

- Королева у змові з тобою, - Тірвен похитала головою, - чому я не здивована? Це ж її величність, якій постійно нудно.

- Може, прокоментуєте той факт, що ви мені подобаєтеся, капітанесо? - не витримала Соларе. - Ну, я старалася натрапляти на вас, оминала варту, навіть щось крала. Ну скажіть щось.

- Нічого більше не кради, - нарешті видала лицарка.

- І? - крадійка терпляче чекала продовження.

- Добре, я… - Тірвен скуйовдила волосся й відвернулась. - Зустрінемось якось вдень. Тепер іди.

- Ні, ви скажете, коли конкретно ми зустрінемося, - вперто сказала Соларе, вчепившись у її руку. - Я хочу знати, коли. Давайте підемо у таверну й вип’ємо елю. Я пригощаю. Як щодо завтра? Не відмовляйте, капітанесо. Інакше я навідаюся сюди ще раз.

- Післязавтра ввечері, - озвалася Тірвен, скосивши погляд на невисоку фігурку поруч із нею. Все ж крадійка чимось її зацікавила. І було б добре дізнатися про неї більше.

- Тоді я чекатиму, капітанесо, - Соларе широко посміхнулася. Дозволила собі підстрибнути й поцілувати Тірвен у щоку. А тоді накинула каптур і розчинилась у тінях.