Таке важливе вміння слухати

- Що це було, Наріане? - спитав Хіган, коли його величність Фіннел покинув замок Алькаріонів. Виглядав король Дагди вельми невдоволеним. Чаклун не відчував через це докорів сумління.

- Я теж хотів спитати, - Наріан гнівно глянув на чорнявого чаклуна темними від невдоволення очима. - Хігане, ти щойно зірвав підписання найважливішого договору для всього Ардеванду. Я намагаюся бути добрим правителем. Нещодавно його величність Фіннел запропонував підписати угоду про торгівлю між королівствами. Ти знаєш, яке могутнє зараз королівство Дагда?

Коли Наріан дратувався чи злився, його треба було вислухати, а потім говорити. За зими життя разом чаклун бачив, як змінювався його чоловік. Коли тягар прокляття зник, Наріан став собою — впевненим, трохи норовливим, говірким, харизматичним і цілеспрямованим. Він не зловживав владою, проте був довірливим і міг прийняти неправильне рішення, про яке потім би жалкував. Тож Хіган ненав’язливо натякав королю про наслідки його рішень.

- Я мав підписати цю угоду, - Наріан ходив туди-сюди просторими королівськими покоями. Він був неймовірно вродливий у бордово-сріблястих шатах. Навіть невдоволення на обличчі не псувало вроду молодого короля. Хіган би милувався ним, якби не ця розмова. - Навіщо ти все зіпсував, Хігане? Темрява і Світло, це була приватна бесіда з його величністю Фіннелом! Він недарма казав, що нам можуть завадити…

- Підписати угоду, в який обов’язковим пунктом було відправлення драконів на службу в Дагду? - тихо поцікавився чаклун. Наріан різко спинився, ніби налетів на щось. Невдоволення на обличчі змінилося виразом щирого здивування.

- Ні, це не… - тут до короля дійшло. - Фіннел намагався мене обдурити? Навіщо?

Хіган підійшов до чоловіка і поклав руки йому на плечі.

- Наріане, - м’яко мовив він, - я ніколи не сумніваюсь у твоїх благородних намірах. Я знаю, як ти піклуєшся про жителів Ардеванду і скільки всього ти вже зробив. Та в намірах інших я сумніваюся постійно. Тобі відомо, що його величність Фіннел почав активно співпрацювати з нами лише коли дізнався про драконів на території Ардеванду?

Наріан кивнув. А чаклун продовжив:

- Не один раз Фіннел намагався вмовити тебе віддати кількох драконів у Дагду.

- Не тільки він, - слабко заперечив король, не бажаючи визнавати, що Хіган має рацію.

- Мушу зауважити, що інші правительки і правителі погодилися з тим, що дракони до повноліття мають бути з нами, - сказав чаклун. - Навіть Тінґвенда з Брассенором, чиї королівства потребують захисту. Але не Фіннел.

Пригнічений Наріан відсторонився й відійшов до столу, де досі лежали нерозібрані папери — торгові звіти, укази, деякі вироки суддів, документи королівських казначеїв, документи, що стосувалися флоту і війська, податків та забезпечення мешканців королівства… Він все ще був невпевнений у власних діях і боявся за Ардеванд. Одного разу він вже ледь не знищив своє королівство. Що, як він знову не впорається? Сумніви постійно гризли короля. Тому він мав намір заручитися підтримкою інших королев і королів, не надто розбираючись, з ким збирається вкладати договір.

Зненацька Наріан відчув хвилю вдячності до Хігана. Чаклун ніколи не прикидався, навіть коли став королем і радником. Прямо висловлював думку і пропонував розумні рішення, але ніколи не підривав авторитет короля. Навіть коли Наріан сварився з чаклуном. В перші роки життя в Ардеванді це траплялось особливо часто, адже виявилося, що в молодого Алькаріона непростий характер. «І як Хіган мене ще не прокляв?» - подумав король. І хмикнув.

Бо чаклун кохав Наріана.

Варто його вислухати.

- Звідки ти дізнався про цей пункт угоди? - якомога спокійніше спитав король, повернувшись до співрозмовника. Хіган наче й не змінився з часів їхньої зустрічі. А втім став більш говірким. А ще був дуже тактильним, любив торкатися до Наріана і дозволяв йому торкатися до себе. - В угоді його не було, я кілька разів прочитав документ.

- Це написано невидимими чорнилами, - знизав плечима Хіган. - Ти б підписав, а Фіннел потім проявив би додатковий пункт. І зробив би драконів своїми підданими. А я не віддам наших вихованців тому, хто кількадесят зим тому збирався вбити Ербе.

Наріан здригнувся. Згадка про драконесу досі озивалася щемливим болем у серці.

- Ти про той випадок, коли об’єднані війська Дагди і Бріссагу намагалися захопити Топазову ущелину? - поцікавився король. - Але Фіннелу тоді допомагала володарка Тарінен.

- Володарку Тарінен обманули, як мало б статися з тобою, - заперечив чаклун. - Сідай, мій королю, я все розповім.

Чаклун делікатно взяв долоні короля у свої. Наріан вже й забув, що злився на коханого, бо його прохолодні долоні заспокоювали. Король не втримався, простягнув руку до обличчя Хігана й провів пальцями по вилиці. Чаклун ледь не примружився від задоволення.

- Обожнюю, коли ти так робиш, - прошепотів він.

Чоловіки сіли на широкий диван. Чаклун досі не відпускав руку Наріана.

- Пам’ятаєш нещодавній візит її величності Тарінен? - почав Хіган. - Вона й розповіла мені про наміри Фіннела мати у своєму війську драконів. Перш ніж ти обуришся, зауважу: я не повірив. Гадав, можливо володарка Бріссагу теж не проти отримати драконів. Та вона попередила, що його величність Фіннел скоро запропонує вигідну торгівельну угоду, як у свій час запропонував їй. Тарінен у той час теж була довірлива, тож підписала без задньої думки. Пізніше в її угоді з’явився пункт, що третина війська Бріссагу відходить під прапор Дагди. Тарінен лютувала, та нічого не могла вдіяти. Саме ця третина воїнів полягла біля Топазової ущелини. Тож королева Бріссагу створила підрозділ шпигунів, котрі мали б розгорнути діяльність на території Дагди. Тож про деякі плани Фіннела Тарінен дізнавалася раніше за інших. Тому й допомогла його величності Гілнуру, коли Фіннел посягнув на цілісність Ф’єрана. Саме через поразку у тому конфлікті Фіннел вирішив заручитися твоєю підтримкою. Особливо коли дізнався, що в Ардеванді з’явилися дракони. Тож, почувши, що король Дагди зненацька приїздить до Ардеванду, я стривожився. І зробив усе, щоб не допустити підписання угоди, бо зовсім випадково прочитав її повністю.

- Гадаєш, Фіннел ще щось вигадає? - запитав Наріан. Його чаклун, як завжди, перевершив себе.

- Треба бути готовими, - філософськи зауважив чаклун. - А ще я радив би придивитися до володарки Тарінен. Гадаю, співпраця з Бріссагом принесла би більше користі. Я хотів би зустрітися з їхніми алхімікинями, котрі, поєднавши знання магії й медицини, винайшли нову науку, навчившись лікувати хвороби набагато ефективніше. Хоча… це залежить від тебе.

- Вибач, - врешті вимовив Наріан. - Вибач, що накричав і що не розповів про угоду з Фіннелом. Ти постійно відвертаєш мене від необдуманих вчинків. Що б я робив без тебе, Хігане?

Король безсило поклав голову на груди чаклуна. Той неквапом погладив золотаве волосся, заспокоюючи Наріана. Обидва відчули полегшення, коли знайшли порозуміння й вислухали один одного. Тепер всі проблеми здавалися незначними й дріб’язковими.

- Нічого поганого не сталося, - сказав чаклун. - Я не серджуся, мій королю. Я лиш переживаю за тебе. Не хочу, щоб через неправильне рішення ти знову ненавидів себе.

Певно, з тієї миті Наріан і вирішив, що Хіган буде присутнім під час підписання будь-якої угоди.

- Допоможеш розібратися з паперами? - тихо спитав король.

- Неодмінно, мій королю, - лагідно прошепотів Хіган, обіймаючи Наріана. Обоє не квапилися сідати розбирати документи. Не хотіли відсторонятися. Обійми Хігана завжди дарували королю відчуття повної безпеки.

- Цікаво, чи можна навчити людей алхімії? - продовжував розмірковувати король. - Нам би не завадили лікарі, котрі ефективніше лікують хвороби.

- Думаю, володарка Тарінен не буде проти, - мовив Хіган. - Але май на увазі — королева буде сподіватися отримати щось натомість.

Помовчали. Навіть мовчати з Хіганом було комфортно.

- А коли ти встиг прочитати нашу з Фіннелом угоду? Навіть я до останньої миті її не бачив.

Хіган м’яко засміявся.

- Я чаклун, мелме мей. Для мене не існує таємниць.