Довгоочікувана зустріч

Її величність, королева Бріссагу Тарінен в супроводі воїнів гордо в’їхала в прочинену браму до замку, що височів у центрі столиці. Синій плащ розвівався на вітрі, а вороний кінь гарцював під нею. Королева була у святкових обладунках, що їх викували кращі майстри Тірвінду. Заплетене у товсту косу важке рудувате волосся іскрилося на сонці. Невдоволена Тарінен віддала вороного коня слугам, а сама, відпустивши супровід, рушила до замку.

Як же вона ненавиділа кляті подорожі! Ще й беззмістовні. Де, забери його Пітьма, король Фіннел побачив небезпеку в тому, що в Ардеванді знов живуть дракони? Що за маячню він ніс, кажучи, ніби король Наріан готує драконів до захоплення королівств? Фіннел й раніше був недоумком, та на старість років геть збожеволів. Варто винести на загальне обговорення питання зміни правителя Дагди. Інакше Тарінен рано чи пізно розіб’є йому ніс.

Або ж це зробить Тінґвенда. Володарка Сагаресу ще на раді вельмож кидала на Фіннела люті погляди. І Тарінен її розуміла.

Її важкі кроки було чутно в порожніх коридорах. Слуги віталися з королевою. А вона, стомлена після довгої подорожі, жадала опинитися в обіймах коханої.

Бініра вийшла назустріч. Ніби знала, що дружина повернулася. Вона була вбрана в темний одяг для полювання. Тарінен розуміла, що Бініра не може всидіти на місці. Волелюбну мешканку Полум’яних островів неможливо зачинити в замку. Колись королева Бріссагу не сподівалася, що Бініра Н’Умуріро з племені омоу погодиться жити з нею.

- Кохана, - Тарінен ніби зняла маску суворої й нещадної володарки. Риси обличчя пом’якшилися, посмішка з’явилася сама собою. Жінка незчулась, як обіймала високу Бініру, досі зчудовано милуючись її блискучою чорною шкірою, що так контрастувала зі світло-карими очима. - Яка я щаслива.

- І я щаслива бачити тебе, сонце мого Всесвіту, - промовила Бініра. Плем’я омоу мало мову, багату такими епітетами й фразеологізмами, що письменники Тейрен Араньє могли б позаздрити. - Як пройшла зустріч? Давай допоможу зняти обладунки.

Тарінен вслухалась у мелодійний, низький голос Бініри з виразним акцентом і тішилася. Дозволила відвести себе в покої. Бініра вміло знімала деталі обладунку, бо робила це не раз.

- Фіннел знову вирішив подратувати нас, - чітко окреслені губи Тарінен скривилися, - як він мені набрид ще з часів, коли попросив військо для штурму Топазової ущелини.

- То дракони в Ардеванді таки є? - спитала Бініра, знімаючи з дружини рукавиці й гладячи широкі мозолисті долоні.

- Так, вони відродилися, - стримано підтвердила Тарінен, - король Наріан зі своїм чоловіком охоче познайомили нас.

- А що Фіннел?

- Зажадав собі драконів у якості захисників. Та ми всі знаємо, що цей бовдур одразу ж піде війною на сусідні королівства, - пирхнула Тарінен, - тому правителі королівств лишили спостерігачів, котрі кілька тижнів подивляться на виховання драконів. Якщо не помітять нічого підозрілого - ми облишимо короля Наріана у спокої.

Н’Умуріро зняла останню металеву деталь і обійняла кохану зі спини, гладячи міцні напружені м’язи.

- Я б теж хотіла побачити драконів, - мрійливо мовила вона, - я лиш чула казки про них, коли була дитиною.

Тарінен повернулася до неї.

- Складеш мені товариство, коли я знову вирушатиму в Ардеванд, - сказала королева, гладячи шкіру Бініри, що була ніби вирізьблена з оніксу. - Яка ж ти прекрасна. Ніколи не знайду слів, якими можна було б сповна описати твою унікальність.

Бініра засміялася, стоячи навпроти і вдивляючись у сірі очі Тарінен, схожі за кольором на грозове небо. Це нагадало королеві Бріссагу їхню першу зустріч. Тарінен, тоді ще молода королева, яка тільки зійшла на престол, згодилася допомогти королю Брегела встановити торгові відносини з племенами Полум’яних островів. На відміну від короля Брегела, котрий дуже любив завойовувати нові території (тому його швидко усунули), поміркована Тарінен знайшла спільну мову з племенем омоу, хоч мало хто з них знав загальну аранську. Мова племені була співочою, м’якою і швидкою. Королева тоді лишилася на острові на кілька днів. І одного разу побачила, як жінки танцювали в честь якогось свята. Це була ніч. Палало велике багаття. Грала дивна музика - ритмічна і невпинна. Тарінен і не помітила, як стала похитувати головою в такт мелодії. Тоді коло багаття помітила Бініру, яка сипала у полум’я зерно, наспівуючи низьким голосом. Тарінен тоді підвелася й пішла вперед, навіть не усвідомлюючи, що робить. Вона спинилася навпроти Бініри, яка здивовано дивилася на чужоземку і щось говорила. Барабани відбивали ритм серця королеви, коли вона сказала:

- Мелме мей.

Бініра теж, певно, згадала ту мить, бо загадково посміхнулася.

- Мені не потрібні слова, - сказала жінка, - я й так знаю, що ти мене кохаєш відтоді, як вперше глянула у твої очі.