Кава

- І що ти думаєш? - спитав Хіган, коли вони з Наріаном лишилися наодинці. Король презирливо пирхнув.

- Думаю, що королю Фіннелу варто полікувати старечий маразм, - сказав він, - це ж треба таке вигадати, ніби я збираю військо драконів, щоб завоювати всі королівства.

- Її величність Тарінен ледь стримувалась, аби не виказати шановному королю Дагди все, що про нього думає, - саркастично зауважив чаклун, моторошно посміхаючись. Наріан звик до широкої посмішки чоловіка, котра лише йому здавалася привабливою й містичною.

Щоб чимось себе зайняти і заспокоїтися після розмови з королями й королевами, правитель Ардеванду став машинально молоти зерна кави, що постійно лежали в їхніх покоях.

- Ти теж ледь стримувався, - хмикнув Наріан, засипаючи подрібнені зерна у великий кухоль, в якому часто варив Хігану каву. Різкуватий аромат заспокоював так само, як і присутність чорнявого чаклуна. - Мало не назвав Фіннела стариганем.

- Так це ж правда, - удавано здивувався чаклун Смерті, спостерігаючи, як його чоловік ставить кухоль з водою й кавою на кружальце маленької плити й підпалює свічки під ним. Один з винахідників вигадав цю плиту спеціально для чаклуна, котрий не любив ходити на кухню й варити напій наодинці. Особливо посеред ночі. Деякі слуги досі його боялися.

- Я знаю, що це правда, - сказав Наріан, - а ще я знаю що Фіннел злопам’ятний. Він і так біситься через те, що у нас є дракони.

- Перебіситься, - кинув Хіган, потішаючись над королем Дагди.

- Він може придумати щось неприємне, - мовив Наріан, - володарка Тарінен мене попередила.

- Коли? Я не чув, - миттю озвався Хіган.

- Перед від’їздом, - король простягнув чаклуну чашку з кавою. Хіган вдячно прийняв напій. - І завуальовано натякнула, що Дагді потрібен новий король.

- Завжди знав, що володарка Тарінен не втратить шансу помститися королю Фіннелу за недолугий план вбити Ербе в Топазовій ущелині, - сказав Хіган. Наріан, почувши ім’я драконеси, якийсь час мовчав. Спогади про Ербе досі озивалися болем і тужливим щемом у душі.

- Мені її не вистачає, - врешті сказав Наріан.

- Мені теж, мій королю, - чаклун схилив голову, ніби вшановуючи пам’ять ардільї. - Еребіан дуже схожий на неї.

Хоч молодий Ереб був оніксовим драконом, та зовні неймовірно нагадував Ербе. Тому Наріан і віддав йому підвіску, яку колись носила драконеса. Вважав, що перший із нового покоління драконів повинен носити цю прикрасу.

- Кава охолоне, - відсторонено зауважив Наріан, - ти не любиш холодної кави.

- Тепер ти хвилюєшся за Ереба, - Хіган дуже тонко відчував настрій коханого, - боїшся, щоб він не повторив долю Ербе.

- Вони з Нарілією зараз далеко, - зітхнув король, - я не можу знати, що з ними. Я не помітив, що сестрі потрібна допомога…

- Яку ти не надав би, - чаклун заспокійливий жестом погладив кучері Наріана, - це магія, невідома навіть мені. Вір у Нарілію і в Еребіана так, як ти колись вірив у мене.

- Я не вірив у тебе, чаклуне, - хмикнув король, повернувшись до нього. Хіган іронічно всміхнувся. - Ти ж тоді був нестерпним, хвалькуватим і пихатим гордяком, котрий пафосно розмахував хіганбаною й діяв мені на нерви.

- То ти отаким мене бачив? - перепитав Хіган.

- Іноді бачу й зараз, - відрізав король.

- Зроби мені ще кави.

- Я казав, що твоя охолоне.

- Я вже випив і хочу ще.

- Іди в Ущелину віків, чаклуне.