Ніжність

Нарілія, вбрана у святкові королівські обладунки - начищені до блиску, з великим вигравіюваним драконом на грудях - у бордовому плащі, з розплетеним мідно-золотавим волоссям і тонким обідком корони на ньому, нервово тупцяла, очікуючи Ілларію. Королівна боялася, що її обладунок виглядатиме недоречно. Чи що вона виглядатиме кумедно. Може, варто надягти сукню? Та вже пізно.

- Наріліє, ти… така прекрасна, - почувши голос Ілларії, дівчина виринула з роздумів. - В тебе таке пишне волосся. Воно нагадує нестримний вихор у пустелі. Знаєш, коли хмари піску здіймаються і поглинають все навколо…

Ілларія в сукні чорного кольору з довгими рукавами й глибоким декольте, обшитим геліодорами, стояла навпроти. На тканині палахкотіли золотом вишиті квіти. Її коротке світле волосся було гладеньким і рівним, а зелені очі сяяли. Вона легенько вклонилася Нарілії, котра завмерла, милуючись коханою. Якщо в Тринадцяти королівствах ще існували богині, то Ілларія була однією з них.

Королівна підійшла до Ілларії. Взяла за руку й пригорнула до себе.

- Яка ж я щаслива, - шепотіла Нарілія, вдихаючи аромати трав, якими пахло волосся молодої чаклунки. - Мелме мей, мелморо те*…

- Свято почнуть без нас, - засміялася Ілларія, ховаючись в обіймах королівни, - ти така чарівна, мейло.

Нарілія сміливо взяла її за руку. Вони пройшли крізь арку, яку обвивали кам’яні дракони, й опинились у залі, де вже танцювали пари. Лунала приємна музика, а королівський бард співав особливо прекрасну пісню. Ілларія, схоже, була шокована виглядом приміщення, яке здавалося нескінченним, сяяло золотом і сріблом, мерехтіло вогнями свічок і мінилося кольорами суконь вельможних леді. Ще б пак, вона ніколи не бувала в королівських замках.

Королівна сміливо підвела кохану до короля Наріана, якого супроводжував Хіган. Чаклун лиш хитро посміхнувся, побачивши Ілларію, котра у своїй сукні була схожа на саме Життя — Танцівницю в чорно-золотому плащі, котра оберігала молоду чаклунку за проханням Хігана.

- Наріане, Хігане, я хочу познайомити вас із моєю коханою Ілларією, - твердо сказала королівна, з викликом дивлячись на короля. Вона вже знала, що Ілларія — донька Данара, котрий прокляв її брата. Проте не могла відмовитися від своїх почуттів і була готова відстоювати можливість бути з Ілларією з ким завгодно.

Наріан стримано кивнув, а чаклун грайливо підморгнув дівчатам.

- Він звикне, - прошепотів Хіган, перш ніж піти за королем, - до мене ж якось звик.

- Я не хотіла, щоб так сталося, - похнюпилась Ілларія, сховавшись у обіймах Нарілії, - мій батько…

- Ти ні в чому не винна, кохана, - королівна поцілувала її волосся, а долоні гладили тендітні плечі, - і Наріан це зрозуміє. Бачиш, Хіган вже дружньо до тебе ставиться? І дракони теж. А я… я до безтями тебе кохаю, моя сміхотлива чаклунко.

Ілларія поцілувала її у щоку, відгортаючи пасмо м’якого волосся. Вони дивилися одна одній в очі - одну мить чи тисячі зим - і поцілувалися, незважаючи на людей довкола. А тоді, окрилені щастям, пішли у центр зали й закружляли у легкому танку.

- Гарно, - Хіган посміхався від вуха до вуха й перебирав пелюстки хіганбани. В честь свята він змінив мантію на чорний камзол і штани з вишитими червоними квітами.

- Каже той, хто спочатку був проти стосунків моєї сестри з донькою Данара, - озвався Наріан, котрий стояв, схрестивши руки на грудях, вбраний у білу сорочку, на якій красувався бордовий камзол зі сріблястим драконом, з накинутим на плечі плащем і золотою короною на кучерях.

- Я передумав, - спокійно сказав чаклун, - раджу тобі зробити те ж саме й радіти за Нарілію. Адже колись ти прийняв мене.