Том 1. Частина 16. Зимове примирення

— Нарешті! — Едін вдягнув теплий одяг. — Я здеру стільки грошей з туристів, що обідніє весь Норіс!

— Ну, удачі тобі, — флегматично побажав Арабелл, попиваючи чай. — Не перемерзни. І щоб не ліз битися. А якщо полізеш, то поклич Піннеля. А ще не забудь взяти поїсти.

— Я нічого не забув! Сьогодні важливий день! Попіклуйся про мого братика!

— Та йди вже… Хоча ні, — Арабелл потягнувся за столом, взяв листа та передав Едіну. — Це ж ти зголосився бути скарбничим. От і розбирайся із замовленням.

— І ти кажеш про нього тільки зараз? — здивувався Едін, відкриваючи конверта. — Це що взагалі?.. Хто це замовив?

— Я не знаю. Прийшло вчора ввечері, коли ви гралися в ванній. Я забув сказати.

Судячи з вигляду, йому взагалі не соромно.

— Але нічого страшного, зілля для догляду в нас дуже багато, — він махнув рукою. — Сам збери, мені ліньки.

— Так відверто зізнався… Але добре, я зберу. Але… — Едін почухав потилицю. — Тобто віддати треба сьогодні на площі?.. Якось це дивно…

— Та ні. Можливо, прийде якийсь слуга. Такі замовлення не по кишені простому люду.

— Можливо… Тоді добре! Я постараюсь збити з них ще грошей!

— Яка страшна дитина…

Едін несамовито радів, коли йшов на ринок. Він гадки не мав чому, але тепер він відчував якесь полегшення. Наче каменюка впала з плечей. Тепер вдома йому було по-справжньому добре. Навіть кортіло скоріше повернутися додому, щоб позайматися магією.

Але поки що треба заробити грошей. Це хоча б весело, бо Едін любив щось робити.

А Норіс… Едін раптом піймав себе на думці, що йому дуже подобається жити тут. Гуляти цими лісами, вуличками… Раніше він не думав про таке. Схоже, це місце і справді можна назвати домом.

Ринок сьогодні був жвавим: відкрилося багато нових лавок з товарами із різних куточок країни (а може й світу). Людей було надто багато, проте так цікавіше. Едін перший час просто ходив та роздивлявся чотирнацькі картини, мечі та декоративні кинджали, проте скоро інтерес вичерпався.

Едін зумів продати вдосталь зілля, причому не дуже нав’язувався. Дуже вигідно бути єдиними чаклунами на весь округ! Звичайно, приїздили і інші чаклуни — Едін бачив декілька лавок із зіллями, — але хіба вони могли зрівнятися зі славою Арабелла? Або ж з вміннями Едіна перетягнути увагу?

Проте ближче в обід він прийшов на площу, як було вказано в листі.

Едін вже встиг підрахувати, скільки буде коштувати замовлення. Справді, для простого народу — це занадто. Можливо, потенційний постійний клієнт?..

— Д-дорого дня…

Едін впізнав голос одразу. Він на якусь коротку мить весь стиснувся, але не дозволив собі бути слабким. Тому повернувся з рішучим обуренням:

— То це ти марнуєш мій час!

Морін сховав руки за спиною. Він підібгав губи, перш ніж набрати повітря в легені та легенько вклонитися:

— Пробач мені. Я повівся жахливо.

Едін почухав носа. Едін був збитий з пантелику. Морін сьогодні вдягнув дуже гарну шубу із світлого хутра, яка навіть виглядала дорожче усіх речей Едіна разом узятих. Проте він був дуже… милим? Наче сам по собі таких пухнастий…

Едін так на нього задивився, що забув щось відповісти. То ж Морін сприйняв мовчання як відмову:

— Мені справді дуже прикро. Я повів себе негідно. Я був занадто слабкий та наляканий, і всі ці дні я дуже сильно картав себе. Тому вирішив, що більше ніколи не стану піддаватися страхові.

— Ну… — Едін вигнув брови. — Добре… То ти заплатиш за замовлення?

— Га?.. — той випрямився та поліз в кишеню. — Звісно… Проте… Ти надто спокійний…

— Чесно кажучи, я не злюся, — Едін прийняв гроші, але вперше не був в них зацікавлений. — Ти не перший, хто мене соромиться, але…

— Я знаю! — гаряче гукнув Морін, стискаючи кулаки. — Я думав про це! Я думав, що це дуже неприємно для тебе! На твоєму місці я би дуже злився!

— Та заспок…

— Тому я дуже сильно тебе шукав! Я влаштував такий скандал батькам, що вони не очікували! На щастя, в Норісі один чаклун, в якого є учні. Тому отак я і зміг добитися зустрічі із тобою.

— Ну… Це логічно… — Едін махнув рукою. — Але так, ти маєш рацію. Мені не подобається спілкуватися з такими людьми як ти. Тому я не хочу.

— Але… Я справді хочу все виправити!

— Ти з багатої родини?

— А?.. Ну так… А до чого тут…

— Купи ще зілля.

— Я…

— Інакше нащо я витрачаю на тебе час? Мені потрібно продати багато зілля за час свята!

Едін розвернувся, проте м’які руки схопили його за лікоть.

— Гаразд, я куплю, — на диво погодився Морін. — Скільки потрібно. Ти єдина людина, з ким мені дійсно подобається проводити час… Я не хочу бути таким, як інші аристократи…

Едін вже почав діставати зілля із сумки, тому не дуже вслухувався в слова Моріна.

— Так-так… — пробурмотів Едін. — Якщо ти хочеш іноді гратися разом, то добре, я не злий… напевно…

— Я дуже хочу гратися із тобою, Едіне, — Морін раптово взяв його руку в свої долоні та подивився прямо в очі. — І хочу колись одружитися з тобою.

Едін завмер.

Чи то від тепла долонь, чи то від пропозиції.

— Що?..

— Я закохався в тебе, Едіне. Ось я і зізнався, — Морін виглядав дуже впевнено. — Тому що тільки так я запевню тебе, що більше ніколи в житті не відвернуся від тебе.

Едін відчув, як сильно забилося його серце.

— Дивно, це вперше, коли в мене закохуються взаємно.

— Взає… Тобто я теж тобі подобаюсь?

— Так, але ж…

— Я такий радий! — Морін широко посміхнувся. — Тоді нумо будемо разом!

Едін почав червоніти. Морін був трохи старшим та, вочевидь, знав трохи більше про життя за Едіна, бо той нічого не зрозумів:

— Разом?..

— Давай зустрічатися!

— Я так далеко ще ніколи не заходив.

— Агов! Агов! Агов! А що це відбувається?

Тепер Едін побачив ще й Едварда, який наближався лякаюче широкими та швидкими кроками. Едвард намагався посміхатися, але, скоріше за все, сам відчував, що не може довго тримати фальшиву посмішку. То ж варто було йому підійти, як він виявився злим, неначе пантера:

— Хто це такий і чому він тримає тебе за руку?

Едін відчув, що сам взяв Моріна сильніше, аби з гордістю познайомити:

— Це Морін, і ми тепер зустрічаємося!

Морін посміхнувся дуже щиро, а Едвард, здавалося, скривився від невдоволення:

— Що за маячня?..

— Морін фон Тейн, — представив себе Морін. — Здається, ми бачились один раз на святі.

— Не пам’ятаю, — доволі жорстко відповів Едвард. — Коли ви встигли закохатися?

Едіну стало незручно. Прийшов тут Едвард та давай злитися, неначе… Так, неначе його зрадили! Але Едін вже й не знав, що думати! В останню їхню зустріч Едіну прилетіло у вухо, то ж…

— Ну, це доволі романтична історія, — тим не менш, Морін стійко витримував погляд Едварда. — Едін врятував мене від покидьків на вулиці. І ми почали спілкуватися. До цього я навіть і не підозрював, що можу бути не таким, як…

— Нудно. Банально. Не цікаво, — Едвард спохмурнів. — Ви не можете зустрічатися.

— Чому це раптом?

— Бо…

Едвард не знав, як краще сказати, адже все здавалося очевидним. Не можна і все. Невже це треба пояснювати?!

— До речі, — майстерно перевів він тему, подивившись на Едіна, — як твоє вухо? Я знайшов того, хто кинув камінь та присягаюся, він більше ніколи нічого до рук не візьме без мого дозволу.

Едвард без дозволу нахилився, аби доторкнутися вуха, яке весь цей час було сховане під капюшоном. Едін здригнувся — чи то від дотику, чи то від близькості, — та ледве не відскочив.

— Ти що робиш? — здивувався Едін.

Але, якщо чесно, то йому сподобалося… Тобто… Едвард вперше доторкнувся до нього та не гидував, як зазвичай… До того ж, здавалося, що вперше в житті Едін нарешті спілкується з кимось, хто не боїться його…

— Дивно, наче ти цілий… — Едвард зробив вигляд, наче його не зачепило те, що Едін ухилився. — Хоча ні, варто було здогадатися, що вчитель тебе вилікує… О! Це ж все пояснює!

— Що пояснює?

— А ти не знав? Що було вночі того дня?

— Ні… Що там?

Едвард так зацікавив його розмовою, що Морін вирішив нагадати про себе —  взяв Едіна за руку так, наче вони приклеїлися. Едвард пустив йому попереджуючий погляд, проте продовжив так, аби зберегти увагу Едіна:

— Уяви собі! Вночі розпочалася страшна завірюха, нам усім повибивало вікна! Мені пощастило, бо в мене здоровезний особняк, а ось іншим… Ну, скажімо так, вони будуть боятися злити чаклунів.

«То Арабелл все ж таки помстився за мене! — чомусь зрадів Едін. — Оце він крутий!»

— Це ще він не дуже розлютився, — Едін був дуже гордий. — Вам пощастило, що вас не зжер пан Піннель!

— Так… Батько одразу зрозумів, що це магія, тому довго сварив мене, щоб я не сварився із чаклунами, — Едвард розвів руками. — То ж ходімо, я куплю тобі щось смачненьке та ми забудемо про…

— Пробач…Едвард, так? — Морін дуже вдало вліз, Едін навіть не знав, що він вміє бути таким непробивним. — Але сьогодні ми хотіли б побути на самоті…

Едін знав, що з такими темпами Едвард розлютиться, а коли він злий, то всі сваряться… Чесно кажучи, в планах Едіна взагалі не було нічого такого. Він просто хотів продати зілля та побігти додому.

— Можемо погуляти разо…

Але його вже не почули, або ж не хотіли чути.

— Нагадай, хто ти є? — Едвард дивився на Моріна таким гострим поглядом, що мурашки пішли по шкірі. — І чому ти розмовляєш зі мною, наче ми друзі? Я не дозволяв. Як твій майбутній лорд, наказую…

— Не важливо, подобаюсь я тобі або ні, бо я хочу залишитися зі своїм тепер вже хлопцем.

— Він надто малий для таких справ. Та і ти також. Ви навіть не знаєте, що роблять закохані пари.

— Знаємо.

— Он як? — Едвард посміхнувся із відкритим глузуванням. — І що? Вже цілувалися?

Морін трохи засоромився. Він не думав, що цей Едвард настільки… Настільки нахабний!..

А Едін же взагалі почав сумніватися в ситуації. Може вони обоє над ним сміються?.. Чи це так прийнято серед багатіїв?..

Поцілунки… Едіна ніхто ніколи не цілував, і він вважав це нормальним, бо він негарний. Ніхто не захоче його навіть… торкатися?.. А хіба це так? Наприклад, зараз…

Морін дуже швидко цьомнув його в щоку. Швидко, бо дуже засоромився, зашарівся та почервонів. Проте в його очах не було огиди. Що зворушило Едіна більше за все.

Триматися за руки, стояти так близько… Едін і не мріяв про таке. Про те, що для інших людей звичайна річ. Здавалося, що тільки Арабелл ніколи в житті не гидував поруч із ним, а тут…

— Огидно.

Слова Едварда різнули надто сильно. Едін повернувся, щоб побачити, як спохмурнів Едвард.

— Щоб я більше ніколи цього не бачив, — зашипів він.

Тоді вже почав злитися Едін:

— Ага, обов’язково бути питати в тебе, що робити.

— Краще так. Бо ти надто наївний, якщо так просто обрав його.

— Ти злишся, що більше мені не подобаєшся?

— Я не… — здавалося, тепер Едвард точно розлютився. — Ти геть дурний? Думаєш, такий як він дійсно покохає тебе? Тебе?! В тебе шрам на все лице, а ще криві зуби та несмак в одязі! Не варто думати, що хтось ось так просто тебе покохає! Годі займатися дурницями!

Едін тільки зітхнув. Ну ось… А йому здалося, що Едвард буде нормальним хоча б один раз… Але, якщо чесно, то Едін навіть не образився. Напевно, йому стало навіть легше, бо це означає, що Едвард точно не сміється над ним.

— Ти завжди говориш одне й те саме… — Едін помотав головою. — Нічого нового, але що поробиш…

— Я просто кажу тобі правду, адже…

— Моріне, біжімо! — Едін потягнув Моріна в сторону.

Вони побігли подалі від Едварда, кудись за лавки із зброєю, де було дуже багато чоловіків. І тоді, тікаючи від сина місцевого лорда, коли під ногами хрустів сніг, Едін та Морін сміялись. Бігли, тримаючись за руки через ринок, та навіть забули, чому взагалі носяться.

Було надто весело, щоб просто зупинитися.

Морін вперше за всі ці дні засміявся. Тепер він відчував себе неймовірно щасливим. І тепер він би не хотів знову все псувати.

***

— Я зустрічаюсь з Моріном! — заявив Едін за вечерею.

Бейліс завмер з ложкою біля рота, а Арабелл подавився чаєм.

— Це той хлопець, з яким я познайомився, поки жив на вулиці, — пояснив Едін, наглухо ігноруючи реакцію родини. — Так, він здавався мені дуже лицемірним, але сьогодні він вибачився та зізнався в коханні, навіть поцілував!

— Що-що?.. — нарешті відкашлявся Арабелл. — Скільки йому років, сопля?!

— В щоку поцілував! І я не сопля! — фиркнув Едін.

— Скільки. Йому. Років.

Арабелл був таким серйозним, що Едін швидко відповів:

— Старше від мене…

— Курва, я його…

— Наче роки на два.

— А, добре-добре.

Арабелл чомусь заспокоївся, а Едін встиг злякатися, що отримає на горіхи… Але за що? Арабелл не збирався на нього гримати, а отже, все нормально?

— Рано ти вирішив завести стосунки, але що ж, вперед, — вирішив Арабелл, який насправді навіть і не вбачав в цьому всьому щось, окрім дитячого інтересу. — Тільки будь обачним. Якщо він образить тебе, то…

— Мене важко образити!

«Важко, але можливо… — Арабелл подумки похитав головою. — І нехай якась дурна дитина доведе тебе до сліз знову…»

— Робіть, що хочете, але не приносьте проблем. На вашому місці я б не казав всім підряд про ваші… ну… стосунки…

«Ви дві соплі, які ще стосунки?..»

— Чому ні? — Едін трохи насупився. — Бо я потворний?

— Що? Ні! З чого б це?

— Тоді чому не можна?

— Твій Морін з заможної родини. Напевно, йому вже шукають вигідну пару. А ти перш за все чарівник. Далеко не всі люди готові прийняти в родину чарівника. Хтось через релігійні погляди, а хтось просто боїться.

Едін трохи замислився, але вирішив:

— Нє, одружуватися я не хочу. Може я ще в когось закохаюсь, нащо мені так поспішати.

Арабелл схвально кивнув. Тепер йому точно не потрібно було хвилюватися.

Беліс, який весь час сидів мовчки, похнюпився. Проте він все ж наважився сказати, що думає, навіть якщо дуже боявся подати голос:

— В тебе ж залишиться час, щоб гратися зі мною?.. Я не хочу заважити тобі, але, будь ласка…

— Звісно! — Едін посміхнувся. — Не думай, що я про тебе забуду! Ми будемо гратися кожен день!

Бейліс видихнув та заспокоївся, хоча він дещо хвилювався за Едіна, але… Напевно, такий як Едін, з усім впорається.

— До речі… — Едін подивився на Арабелла. — А що взагалі роблять закохані пари? І що таке «зустрічатися»? І чим шлюб відрізняється від «зустрічатися»?

Арабелл почухав потилицю, не знаючи, як всі ці речі пояснити дитині.

— Ну, про шлюб ще рано думати… А закохані пари… Не знаю, просто проводять час разом. Це найцінніше в стосунках. Просто бути разом.

— А в тебе є пара?

— В мене… — Арабелл розгубився, але тут же посміявся. — Думаєш, хтось в своєму розумі захоче провести зі мною багато часу?

— Я хочу.

Едін відповів щиро та невинно. І це… Це справді розчулило Арабелла. Тому він ніжно посміхнувся та зізнався:

— В мене були стосунки із багатьма. Два рази ледве не одружився, але пронесло. Боюсь, я не зустрів людину, яка мені підходить. Можливо, вже і не зустріну.

— Ну, звичайно! — Едін самовдоволено закивав. — Якщо з’явить хтось, хто буде забирати твою увагу, я буду дуже злий! Тому сиди вдома та й все!

Бейліс тихо зітхнув:

— Ти говориш як його чоловік…

— Я говорю як людина, яка краще знає, як йому треба жити.

— Не можна так вказувати дорослим.

— Я не вказую! Я просто кажу, що не буду терпіти того, хто буде забирати той час, який би могли б провести разом в лісі!..

Арабелл зітхнув з легкою посмішкою. Насправді дуже приємно, що він комусь потрібен.