Том 1. Частина 8. Меланхолія

Наступний день був трохи нудним. Арабелл не хотів прокидатися навіть поснідати. Махнув рукою на голосного Едіна, накрився ковдрою та сказав робити що хочеться.

Едін поснідав, відчуваючи себе самотнім. В хаті не можна було дуже голосувати, бо Арабелл грозився закинути подушку по макітрі, тому Едін пішов на вулицю. Він хотів порвати бур’яни, але город був просто ідеальним!

І що робити цілий день?

Едін взяв сумку та пішов собирати щось в лісі, але без точних вказівок від вчителя то було марно. Він вийшов на галявину, де шелестіла зелена трава, та зітхнув. Дуже нудно.

Він подивився вниз. На здоровезного Піннеля, що лежав в траві догори пузом та грівся, заплюснувши очі. В нього теж вихідний. Не кажучи нічого, Едін ліг поруч, дивлячись на білі хмаринки, які плили собі небом.

— Тобі нудно? — спитав Піннель, ліниво протягуючи слова.

— Дуже, — зізнався Едін. — Ви з вчителем схожі. Він також зараз просто лежить.

— Коли я був малий, ми часто просто лежали. Тоді я спав у нього на животі.

Едін намагався уявити, як така здоровезна тварина лягає на Арабелла, але швидко все зрозумів.

— То ти був малим, коли ви познайомилися?

— Малим слабим духом, який вештався лісами. Скоріше за все, я б помер, якби Арабелл не знайшов мене та не виростив.

— Он як… А він не казав…

— Він чомусь завжди мовчить про справи, які виставляють його в хорошому світлі. Арабелл постійно відлякує інших. Не знаю, спеціально чи ні, але немає нікого, хто б не любив його сильніше, ніж він сам.

— А чому так?

— Не знаю. Важко зрозуміти двоногих. Його тим паче. Тому я просто прийняв його та й все.

— То ти дозволяєш йому жити в своєму лісі, бо він тебе виростив?

— Звичайно. Я тільки радий, що він поруч. І радий, що можу відплатити йому.

Едін подивився на пухнасту шерсть, але Піннель надто зручно влігся, щоб двигатися.

— Я читав в книгах, що духи зазвичай стають фамільярами.

— Фамільяри не вільні духи, а Арабелл не хотів мене поневолювати. Такий вже він. Дуже цінить свободу. Думаю, ти і сам це помічаєш. Я бачив, як люди зазвичай дістають своїх слуг.

Едін пригадував минуле життя та порівнював з цим — просто казка! Арабелл справді давав йому багато свободи.

— Так, навіть занадто… — прошепотів Едін, але Піннель дуже гарно його розчув:

— Що занадто?

— Ну… — той зніяковів, однак потрібно було відповідати, щоб не образити. — Зараз, наприклад… В мене наче вільний день, але я зовсім не знаю, що мені робити… До цього в мене не було вільних днів. Зазвичай я роблю хатні справи, а сьогодні не можу. І на ринок піти не можу.

— То роби що хочеться.

— В тому і справа. Я не знаю, що мені хочеться.

— Зазвичай ти завжди чимось зайнятий.

— Так, але то ж не на весь день.

— Просто полеж. Я люблю лежати під сонечком.

Едіну здавалося це нудним. Він також не хотів заважати Піннелю балачками, тому піднявся. І побачив, що хутро на животі Піннеля наче зблідло.

— З тобою все добре? — занервував Едін. — Щось не те з’їв?

— Я не так давно з’їв розбійника. А що? — Піннель трохи повернувся мордою і все зрозумів. — А, ти про мій колір… Так скоро осінь, я змінюю колір разом із лісом. Скоро буду жовтим, а взимку білим.

— Ого… Дуже гарно!..

— Звичайно, я гарний.

Едін залишив його в спокої. Він ще трохи походив лісом, а потім повернувся додому. Арабелл вже не спав, проте продовжив лежати на ліжку з книгою в руках.

«О сільфи, він точно виховував Піннеля… — подумав тоді Едін. — Як їм не набридає просто лежати…»

Едін швидко придумав, чим зайнятися. Він пішов до звичайного лісу, щоб перевірити пастку. На щастя там був невеликий кріль, якого Едін з ентузіазмом почав обробляти. Всі нутрощі він одразу залишав у лісі, але подалі від пастки. Порізане хутро також, бо від нього не було ніякої користі без правильної техніки зрізання.

Едін приніс м’ясо додому з виглядом переможця.

— Ти помилявся, визнай це! — сказав він, тримаючи тушу напроти Арабелла.

— Яка гидота… — фиркнув він.

— Це не те, що я хотів почути!

— Дай мені полежати.

— Визнай, що помилявся!

Арабелл скривився, наче йому фізично важко сказати щось схвальне. Але Едін навіть не думав відступати, тому довелося переступити через себе:

— Гаразд. Ти справді приніс кроля, як і обіцяв, а я не вірив.

— Отож! — Едін вдоволено загорівся. — Я приготую дуже смачний бульйон із шматочками м’яса!

— В нас вдосталь їжі на цей день. Поклади тушу до льоху.

— Але ж…

— Тобі зовсім нудно?

— Дуже нудно.

— Добре. Якщо так, то я дам тобі одне діло. Тобі сподобається.

— А кріль?

— Завтра приготуєш, що хотів.

— Добре. Зараз віднесу.

Льох знаходився під будинком, вхід туди був зі сторони городу. Всередині стояло потужне заклинання холоду, яке трималося на сигілах, що нарисовані на стелі, тому будь-які продукти зберігалися довше. Саме сюди, на дерев’яні полички, зносилася їжа на зиму. Можливо можна буде якось зберегти кролів на зиму?..

Арабелл тим часом приготував казан для зілля. Едін одразу зацікавився. Арабелл вручив йому книжку з рецептами та указав на одне:

— Звари це.

— Сам?! — здивувався той.

— Так. Це нескладне зілля, але для навчання найефективніше.

— Серйозно?!

— Якщо будуть питання, то я тут. Але постарайся впоратися самому.

Арабелл повернувся в ліжко, а Едін з радістю почав варити зілля. Тоді він впорався сам, хоча й помилився з кількістю виміру листів ромашки, однак і таке буває. Зате день більше не здавався таким нудним.

***

Холод прийшов дуже різко. Дощі та грязюка цілими днями. Едін ледве встигав слідкувати за городом, бо там було так в’язко, неначе в болоті. В таку непогоду ходити на ринок було складно, а захворіти було б ще гірше, ніж просто сидіти вдома.

Арабелл дістав теплі речі. Для Едіна знайшлися міхова накидка на поясі та довгі штани, які Арабелл зменшив до потрібного розміру. Літо минуло надто швидко, Едіну стало сумно: за вікном постійно йшов дощ, ніяк погуляти.

Тому більшу частину часу він вчився за книгами або допомагав варити зілля. Щоправда вже за неділю заказів накопилося багато, а зливи не давали вийти з дому.

— Дурна погода! — гримнув Арабелл, відкривши вікно.

Едін почав труситися від холодного вітру, що подув на нього.

— Будеш лаятися на погоду? — спитав він.

— В нас замало грошей! Треба негайно зібрати гроші з заказів!

— Я можу накритися чимось, — запропонував Едін, відкладаючи книгу.

— Це не діло. Добре, один раз…

— Ти про що?

Арабелл закрив очі та оперся на підвіконня. Здавалось, довкола нього подув інший вітерець, теплий та блискучий. Едін не знав точно, але відчув хвилю якогось потужного заклинання. Прямо на очах дощ припинився, а хмари на небі розвіялись з лякаючою швидкістю.

Едін не повірив тому, що побачив, кинув книгу та побіг до вікна! Хмари справді розбіглись, наче хтось прискорив час!

— Ого! Ти вмієш змінювати погоду?

— Так, але… — Арабелл зблід на очах. — Це надто сильне заклинання…

— То нащо ти…

— Нам потрібні гроші. Я в нормі, — він впав на стілець, потираючи голову обома руками. — Зараз вип’ю чаю та полежу. Ти тим часом віднесеш замовлення. Візьми список з полиці.

— А… Ти впевнений, що…

— Так-так, поквапся. Сьогодні дощу вже не буде, але там однаково дуже сиро.

Едіна не потрібно було просити два рази. Він швидко зібрався, накинув нову теплу накидку, взяв сумку та список, а потім вирушив в село. По дорозі він декілька разів озирався назад, бо не хотів залишати Арабелла одного.

— Пане Піннелє… — нерішуче позвав він, а коли повернувся, то уважні очі вже дивилися на нього. — О… привіт…

— Дощ раптом розсіявся.

— Так, це…

— Це дуже важке заклинання. Арабеллу погано?

— Думаю так, — Едін нарешті відважився. — Мені треба віднести замовлення, але я хвилююсь за вчителя. Може, якщо тобі неважко, ти придивишся за ним?

— Ну, добре. Хтось має піклуватися про цього дурника, — Піннель хоч і сварився, але в його голосі чулась турбота. — Не затримуйся.

Едін пішов швидкими кроками. Земля була така сира, що він послизнувся на багнюці та ледве не впав. Ще ці мокрі дерева, з яких капали залишки дощу. Мряка та холод, нічого гарного в осені!

Ринок працював, але людей було дуже мало. Тільки декілька парасоль маячили поміж рядів. Едін звернув до кам’яних сходів, що вели до поселення. Список був довгий, накопилось немало замовників. Але це добре, бо можна буде виручити багато кронів.

Зима була вже близько, треба запастися грошима. Ще Едін подумав, що було б добре заробити на ліки для Арабелла. Хтозна, чим саме він хворіє, але ж повинні бути якісь ліки. Напевно дуже дорогі.

Едін ходив по домівкам, стукав в двері та чекав, щоб віддати закази. Він дивився, які затишні хатинки у інших селян, та чомусь починав сумувати. З кожним разом, як йому віддавали гроші за зілля та зачиняли двері, він відчував себе наче собака. Так, собака, якого вигнали на вулицю.

Чомусь саме сьогодні Едіну подумалося, що в нього немає ні будинку, ні родини. Ні, він і раніше це розумів, але чогось сьогодні… Напевно, це все погода. Мряка та холод. Дуже сумно.

Коли Едін віддав останній заказ та записав новий, то дуже замерз. Саме в ногах, бо в нього були тільки одні черевики. Він проходив в них все літо, а тепер, коли вступив в калюжу, зрозумів, що взимку буде важко. Чи попросити Арабелла купити щось інше? А це не надто нагло?

Інші господарі взагалі нічого йому не купували. Едін міг ходити по снігу босоніж, аби встигнути віднести, що скаже господар. Щоправда, кожен раз він дуже хворів та лежав в конюшні.

З цими думками він повернувся додому. Відкрив двері, а в хаті було дуже тепло. Арабелл розпалив камін, пахло дровами та бульйоном. На столі стояла кружка з чаєм, а самого чаю розсипалося дуже багато. Отже Арабелл випив немало, йому було погано.

Едін зняв верхній одяг, посміхнувся через силу та віддав всі гроші. Чомусь йому хотілось віддати навіть більше. Здавалося, тіні під очима Арабелла збільшилися.

— Не так погано, як я думав, — порахував прибуток той. — Можна сказати, воно того варте.

— Не роби так більше. Я можу ходити в дощ. Раніше я ходив в будь-яку погоду.

— Не кажи дурниць. Ти ще дитина, я не буду виганяти тебе на дощ.

— Може економніше буде придбати парасольку?

— Можливо, але однаково: надто погана погода, щоб далеко ходити. Щодо парасольки… Думаю, в мене десь завалялась. Пізніше пошукаю.

Арабелл дав тарілку смачного супу. Едін сів за обід, відчуваючи себе тепер вже людиною. В теплі, в комфорті, не голодний…

«Мені так пощастило, що в той літній вечір у пана Геппа не було інших дітей з даром магії… —  сьорбав суп Едін. — Якби не це, то Арабелл ніколи б мене не взяв… І коли він вирішить мене продати, я буду… Ні! Не думай про це! Мені зовсім не сумно!»

Але це була правда. Колись Арабелл знайде собі учня, який буде гарніше та слухняніше. І що тоді?

***

Арабеллу стало гірше наступного дня. Він ще деякий час лежав в ліжку, а обличчя його було біле. Едін дуже боявся, бо раптом зрозумів свою безпомічність: він не знає ні лікаря, ні хвороби Арабелла, ні як йому допомогти. Тому старався сидіти тихо, вчити заклинання та приносити чай від болю.

Поки Арабелл заснув, Едін намагався знайти хворобу в книзі, але там було надто багато незрозумілих розумних слів! І симптоми магічних хвороб здавалися однаковими або дуже розмитими! Може запитати у Піннеля? Але він сам мало що знає й розуміє, тому Арабелл і шукав собі помічника саме серед чаклунів. Тож все марно…

«Якщо так подивитися, то від мене не так багато користі… — Едін сів за стіл з книгою та почав безцільно її гортати. — Тобто якщо вирахувати, як він мене годує (дуже добре) та скільки витрачає грошей для мого навчання, то тримати мене якось невигідно… Тобто… Якби він міг розраховувати, що продасть мене згодом за більшу ціну, ніж купив, то це інша справа. А так… Я надто малий, щоб виконувати важку роботу або розумітися на хворобах… Але я коштую мішок гречки! Може я й намагаюся бути корисним, але цього недостатньо! Я не знаю, що мені робити! Я не знаю, як допомогти при болях! Я навіть не знаю, скільки мені років, щоб мати виправдання!»

Едін прикусив нижню губу, стримуючи сльози. Він не дозволяв собі плакати. Особливо в присутності Арабелла. Але в той раз нічого не міг з собою зробити, тому дуже швидко вийшов з дому та сховався в сараї, щоб нарешті дати волю сльозам.

Як же не хотілося бути собакою!

Едін заспокоївся, вмився з криниці, сподіваючись, що червоних очей не буде видно.  Коли він повернувся в хату, то Арабелл ще спав. Едін ще трохи посидів, а потім ліг також.