Том 1. Частина 13. Будні

— Ось, дивися, я все порахував, — сказав Едін, протягнувши папір з розрахунками. — Я можу продати багато зілля, і ось скільки заберу собі.

— Оце ти сидів писав… — Арабелл взяв та подивився, але посміхнувся. — Як курка лапою…

— Не смійся з мого почерку!

— Такі здоровезні цифри, ти думаєш, що я сліпий?

— А ну припини! Дивися на саму інформацію! — Едін починав соромитися, тому хмурився.

— Та добре, добре, — Арабелл не дуже вчитувався. — Якщо тобі треба на щось збирати, то збирай.

Арабелл не хотів псувати відносини, тому пішов на поступки. До того ж, відсотки були невеликі, але Едіну вистачить для мотивації. Нехай дитина бавиться, аби не тікала з дому.

А тікати не треба ні в якому разі, адже на дворі пішов перший сніг. Якщо Едін знову сильно образиться, то буде важко його знайти.

— Апчхи! — чихнув Едін, вириваючи Арабелла із роздумів.

— Що, побовтався у воді? — насторожився він.

— Ні, я просто… — Едін почав витирати носа, та зрозумів, що нежить нікуди не ділася, а лише чекала свого часу. — Або так, побовтався…

— Негайно йди в ліжко, поки не розхворівся. Зараз швидко приготую зілля від нежиті.

— Зі мною все добре, просто… Апчхи!

Під суровим поглядом Арабелла Едін покірно пішов в ліжко. Там було тепло і багато подушок. Ніс крутило, але в цілому Едін не жалівся.

— Тобі потрібні нові черевики, — сказав Арабелл, що почав колотити зілля. — Чому ти одразу не сказав? Я можу забувати про елементарні речі.

— Мені немає діла, в чому ходити.

— Це поки ти малий, потім буде важливо.

— Ні. Ніякі черевики не зроблять мене більш вродливим, — і перевернувся на бік.

Арабелл більше нічого не казав. Едін чув тільки як він щось колоте та насипає. Почало клонити в сон. Після того, як він випив зілля, вирішив трохи поспати. Заснув швидко, тому вже не бачив, як Арабелл вкрив його ковдрою.

В той момент прийшов Бейліс, що приніс до хати трохи продуктів з льоху. Арабелл показав йому жестом, щоб той не шумів, а потім підійшов та забрав корзинку.

— Нехай проспиться, щоб одужав, — сказав тихо він.

— Едін захворів? — схвильовано запитав той.

— То було питання часу, нічого страшного. Виспиться та буде бігати.

— А що я можу зробити?..

— Відпочинь поки що. Однаково на вулиці холодно.

Бейліс сів за стіл та вирішив щось почитати. Раніше йому не доводилося робити щось своє, тим паче в теплі та спокої. Більшу частину життя йому казали стояти і не бісити, та й говорити як можна тихіше. Але в цьому домі все було інакше, навіть його мешканці інші.

Арабелл здавався суворим, але Бейліс бачив та відчував, як насправді чуйно він відноситься до них, своїх учнів. Взяти хоча б той факт, що у кожного завжди є час для відпочинку, власне тепле місце та смачна їжа щодня. Не кожен господар буде так піклуватися про звичайних слуг, нехай і учнів. Хоча, можливо, справа у тому, що Арабелл не бачить в них саме слуг?..

Було дуже прикро, що Едін захворів. Бейліс відчував себе ніяково: він хотів допомогти, але гадки не мав як саме. Арабелл вже зробив все, що міг. Нехай Едін відпочине, а потім знову буде галасувати. Коли йому весело, то Бейліс теж починав радіти.

— Пане… — тихо простягнув Бейліс, але Арабелл махнув рукою:

— Без пана. Я просто Арабелл, звикни вже.

— Вибачте… — той почав думати, що дарма відкрив рота. — Трохи незручно звертатися так до дорослого…

— Бери приклад зі свого старшого брата. Йому не буває незручно.

— Є таке… — Бейліс набрав повітря в легені та заговорив сміливіше: — Коли вже Едін захворів, можливо, я сам приготовлю вечерю? Я запам’ятав, де що лежить.

— Я можу і сам, але… Добре. Тільки не шуми.

Арабелл погодився тільки щоб Бейлісу стало краще. Йому потрібно було відчути себе корисним та зайнятися чимось, тому нехай. А сам Арабелл продовжив записувати плани для навчання. Поки що він хотів зосередити увагу учнів на почутті міри при використанні магії. Таким чином вони швидше відчують власний ліміт і ніколи в житті не наступлять на ті ж граблі, що й їхній вчитель.

Бейліс справді поводився дуже тихо. Нарізав собі картоплю, варив бульйон для рагу, дивився в книжку рецептів… Варто було кинути приправи до страви, як Едін підірвався з місця:

— Їсти!

Всі здригнулися, не встигнувши зрозуміти, що сталося. Едін вже почав звільнятися від ковдри, немов той жук на спині.

— Куди! — рикнув Арабелл. — Ти занадто рано встаєш, від еліксиру не буде користі!

— Але мені набридло лежати!

— Якщо розхворієшся, то тільки і будеш це робити! Ніяких зимових грибів!

Едін зітхнув та вкрився, підозріло швидко змирившись.

— Є зимові гриби? — зацікавлено запитав він.

«Арабелл знає підхід до нього… — подумав Бейліс, помішуючи рагу. — В мене б так не вийшло… Чи можу я бути дійсно корисним?..»

Повечеряли вони разом. Едіну було наказано сидіти в ковдрі і той слухався, надто захопившись думками про якісь зимові гриби. Але то нічого, бо вже наступного дня він повністю одужав.

***

Арабелл показав декілька нових заклинань. На вулиці вже стояв мороз, але вчитися було надто цікаво. Допоки не пішов перший сніг. Тобто справжній сніг, що впав як завіса посеред заняття.

— Оце так! — Едін почав пригати від радощів, тягнучись до снігопаду. —  Нарешті!

— Ну, все… — зітхнув Арабелл. — Схоже, на цьому закінчимо. Треба повертатися та прогріти хату, доки не розгулявся вітер.

Бейліс полегшено зітхнув. Він нікому не казав, але магія давалась йому складно. Це перш за все відповідальність. І заняття дуже виснажують, бо чим далі, тим складніші заклинання дає Арабелл. Тож, напевно, снігопад його врятував.

— А звідки береться сніг? — раптом завмер Едін. — Він десь є в небі?

Ось кому дійсно подобалося вчитися. Белісу здавалося, що Едіну навіть неважлива тема, бо його може зацікавити будь що, особливо з вуст Арабелла.

— І як тобі пояснити… — Арабелл почав пояснювати про сніг. — Як думаєш, які ті хмари в небі?

— Пухкі та солодкі, — відповів Едін.

— Дивне припущення, але ні. Насправді це щось типу пари… Ходімо, по дорозі поясню, що я маю на увазі…

«І йому не набридає завжди відповідати на усі запитання Едіна?.. — Бейліс йшов за ними, намагаючись не відставати. — Мої минулі господарі дуже злилися, коли я запитував щось більше одного разу. Не розумію, чому в цей раз все інакше. І що мені робити? По яким правилам грати? Якщо мене виженуть, мені нікуди піти… Але я не хочу, щоб вигнали Едіна… Що мені робити?»

Бейліс відкрив рота, щоб запитати прямо, але… Нічого. Він так і не наважився висловитися. Тільки проковтнув сніжинки.

— …Якщо хмари не солодкі, то нащо вони існують? — в голосі Едіна прозвучало розчарування.

— Мене більше цікавить, в чому сенс саме солодких хмар, — сказав йому Арабелл.

— Чаклуни ж вміють літати на посохах, хіба ні? Було б класно полетіти до солодких хмаринок! Я тільки для цього хотів би навчитися літати! Але тепер… вже не так цікаво…

— Тоді не буду тебе вчити літати, як не хочеш.

— Не перекручуй мої слова, я буду літати та на власні очі та язик побачу й відчую, які хмарини!

— Удачі.

— Не смійся! Я бачу, що ти смієшся!

Бейліс зупинився.

Він не відчував себе зайвим. І це жахливо.

Якщо від нього відмовляться, якщо продадуть іншому чарівникові, то все почнеться знову. Знову бачити гидкі речі, які дорослі чомусь полюбляють робити один одному та хочуть, щоб у майбутньому Бейліс робив їм так само. Це невимовно жахливо.

— Чому ти затих? — Арабелл обернувся. — Набридло, що Едін постійно балакає? Доведеться звикнути…

— Агов… — простягнув сам Едін.

— Ні, вибачте, — Бейліс тряхнув головою. — Думав, що краще сьогодні приготувати.

— Щось із м’яса, — сказав Едін. — Я обов’язково принесу сьогодні кроля!

«Він неймовірний… — подумав тоді Бейліс. — Він взагалі може все… І не боїться братися за нові справи, не те що нікчемний я… Чому його так недооцінюють?»

Вдома було тепло. Бейлісу взагалі дуже подобалося сидіти тут, в цьому затишному будинку. Чомусь тут, без людей, було дуже спокійно та безпечно. Бейліс гортав книгу рецептів, поки інші займалися чимось незрозумілим.

А саме вираховували час згорання гриба на вогню. Кидали в вогнище гриби із чарівного лісу та намагалися зрозуміти, за скільки той згорить. Запах стояв солодкий, тому терпимо.

— Як швидко! Сім секунд! — Едіну було дуже цікаво. — Тому голоп’ятка і ростуть тільки взимку?

— Так, — відповів Арабелл. — Можливо буде краще зібрати голоп’ятки та замаринувати їх. Знадобиться для зілля, яке повертає смаки для ураженого язика.

— І таке є… Але кому яке діло, треба збирати гриби!

«Арабеллу насправді не так цікаво дивитися на ці гриби… — зауважив Бейліс. — Едін нехай і старше, але не помічає дорослих ігор… Хоча я не розумію, нащо Арабелл підтримує його інтерес. І чому дозволяє мені займатися куховарством, адже це не те, на що будуть чекати майбутні покупці… Я взагалі не можу зрозуміти саме цього дорослого…»

— Зараз ми нікуди не підемо, може завтра, — Арабелл потягнувся за ковдрою. — Особисто я буду відпочивати…

— Але гриби! — заскулив Едін. — А якщо пан Піннель їх поїсть? Він їсть все, що баче!

— Є таке… Добре, сходимо трішки пізніше. Бейлісе, — звернувся Арабелл, — хочеш з нами?

— Як накажете…

— Ти знову? Я не наказую, а пропоную. Як не хочеш мерзнути, то так і скажи, та я врятую тебе від цих страждань.

Едін кинув йому обурливий погляд, але промовчав, логічно вирішивши, що не треба втрачати такий шанс через сварки.

Бейліс постійно вагався, коли Арабелл запитував в нього щось. Дорослі так не робили, вони наказували.

— Я не… — забуркотів Бейліс. — Я не дуже хочу… Мені подобається сидіти вдома…

— Як я тебе розумію, — зітхнув Арабелл.

Едін хотів щось сказати, але Арабелл закрив йому рота одним тільки поглядом. Едін не зрозумів, що не так, однак послухався.

Дуже скоро вони вдягнули теплі речі, взяли корзину, пообіцяли Бейлісу не затримуватися та пішли в ліс. Йшов сніг.

Земля потроху вкривалась білою ковдрою. Стояла приємна тиша. В лісі можна було почути дзвіночки фей, які літали десь у самих маківок дерев наче ті світлячки. Мороз щипав щоки, бо Едін натягнув капюшона, але не захотів вдягати шарфа. У Арабелла була досить гарне довге тепле пальто, за яке було весело ховатися від вітру.

— То чому ти дозволив Бейлісу залишитися вдома? — запитав Едін. — Я міг би потягнути його з нами.

— Ти надто наполегливий, йому треба час, щоб звикнути. Нехай звикне до того, що в нього є який не який вибір. До того ж, іноді йому треба побути на самоті.

— Мені нудно, коли я сам.

— Я це помітив. Але всі люди дуже різні, ти не повинен змушувати інших бути такими ж, як ти сам.

— Я наче не змушую Бейліса… Тільки тебе…

— Але йому так не здається. Коли він чогось не хоче, то просто погодься. Навіть якщо він бреше. Він бреше, тому що звик казати те, що від нього чекають. Але скоро він зрозуміє, що тут інше середовище.

— Дуже складно… Але добре. Я буду намагатися стати гарним старшим братом.

— Саме так, — Арабелл швидко зрозумів нову стратегію. — Старші брати повинні думати не тільки за себе. Якщо тобі подобаються гриби, а Бейлісу ні, то не змушуй його шукати їх. Тільки коли він сам того схоче. Тоді він буде ходити с тобою за власним бажанням все частіше.

— О, тепер зрозумів!

Едін ще трохи подумав, а потім запитав:

— А тобі справді подобаються гриби?

— Більше так, ніж ні. Просто я вже давно їх вивчив, тому не маю такого шаленого ентузіазму. То ж тепер твоя черга пізнавати світ.

Едін посміхнувся. Напевно, в той час він почав почувати себе дуже щасливим.

***

— Ми вже вдосталь сиділи вдома! — заявив одного дня Едін. — У нас вже є декілька заказів! До того ж, тепер ринок працює по зимньому часу, треба встигнути продати якомога більше зілля за короткий час!

Арабелл і Бейліс сонно позіхнули. Едін підняв їх дуже рано, ще навіть за вікном не встигло посвітліти.

— Ми збираємося на ринок?.. — не зрозумів Бейліс.

— Ні. Я піду сам. Ви взагалі не вмієте заробляти гроші! До того ж, від продажів я буду заробляти відсотки!

— Добре, добре, — Арабелл почухав потилицю. — А від нас ти що хочеш?

— Як що? Якщо я піду на весь день, то треба буде зробити всі хатні справи! Белісе, на тобі готування їжі та прибирання. Арабелле, перевір усі інгредієнти та викинь все, що зіпсувалося. Якщо звільниш місце, то можна буде одразу зайнятися замовленнями.

— Ти міг би почекати до сходу сонця?

— Ні. Бо ринок працює дуже рано, а я не хочу гаяти час.

— Чесно, я не розумію, звідки в тебе стільки енергії… — Арабелл піднявся. — Зажди трохи, я зроблю тобі бутерброд, щоб не йшов голодний. І, будь ласка, ні з ким не бийся.

— Ну, це вже як вийде…

Едін вдягнувся, зібрався, закинув сумку за плече та побіг на ринок. Сніг вже лежав на землі та дахах будинків. Здавалося, Норіс буквально побілів.

Коли Едін дійшов, то вже було світло, люди відкривали лавки, а найрозумніші покупці спішили скупити свіжі продукти. Едін насупився. Треба бути рішучим та наглим. Треба назбирати багато грошей за зиму, щоб коли Арабелл його вигнав, то можна було б поїхати кудись геть.

Кудись геть…

Поки що Едін намагався не думати про це. Краще заробити багато грошей.

Але хоч Едін і побудував собі плани, на ділі все вийшло трохи інакше: він, звісно, продав декілька пляшок в основному знайомим, але потім змерз та вирішив бігти додому. Все ж таки хворіти він не хотів, навіть якщо Арабелл буде і надалі поїти його еліксирами. До того ж, взимку у людей зовсім інші потреби. Треба все врахувати та придумати, які саме зілля будуть корисні.

То ж Едін сидів та писав списки потрібних зіллів, які знайшов в книзі. На щастя, в домі не було багато роботи, а їжею займався саме Бейліс, тому можна було знайти час для роздумів. Скоро до нього підсів Арабелл та навіть вирішив трохи допомогти зі списком. Це було приємно, однак Едін швидко зрозумів, що таким чином Арабелл намагається помиритися.

То нехай.

Найцікавіше почалося ввечері. Коли всі вже скупалися, поїли, принесли дров та почали готуватися до сну. Едін та Бейліс постелилися недалеко від пічки та Арабелла, але у першого ще була енергія для балачок.

— …То він мені справді подобався, але вже не подобається! Ні, обличчя у Едварда гарне, але мені здається, що як людина він мені не підходить, то ж я вдарив його…

Арабелл завмер:

— Ти вдарив сина лорда?

— В пузо, — кивнув той.

— Дивно, що мені не прилетіла скарга. В тебе так швидко проходить кохання.

— Це ж нормально, в усіх так, — той махнув рукою та повернувся до Бейліса. — А! Ще ходили на кладовище і там був упир!

— Упир? — Бейліс здригнувся. — Той, який в страшних казках?

— Саме так! Але Арабелл його дуже швидко вбив! Він зробив так і так! — Едін почав показувати якісь рухи, так захопився, що не помітив наляканого Бейліса.

Проте помітив сам Арабелл, який завірив:

— Не треба боятися. Упирів поблизу ніде немає. Я дуже швидко їх відчуваю, як і будь-яку іншу нечисть.

— Іншу нечисть? Інша теж якась існує?

— Розповім про це, коли будете готові. Поки що рано. Краще влягайтеся спати.

Арабелл та Едін заснули швидко. Едін вкутався в ковдру та сопів в подушку, нагадуючи мале кошеня. Арабелл був за ширмою на печі, але Бейліс був впевнений, що він також вже спить. А ось Бейліс не спав. Він вкривався ковдрою до носа та прислуховувався до тиші. Де-не-де щось хрусне та стукне! То вітер за вікном, то сніг!

Думки про чудовиськ не покидали Бейліса ні на секунду. Але настав момент, коли терпіти вже не було наснаги.

— Едіне… — слабо позвав він. — Едіне!

— Га? — Едін розплющив очі через силу. — Ти чого?

— Я хочу в туалет, — сором’язливо сказав той.

— Ну йди, а я шо?

— Я боюся. На вулиці темно. А якщо там чудовисько?

— Не мели дурниць, — Едін почав буркотіти та звільнятися від ковдри. — Поблизу немає нічого страшного. Тут Арабелл та пан Піннель. Але добре, я проведу тебе, бо така доля старшого брата.

Вони накинули плащі на хутрі та вийшли на холоду вулицю. Там задував вітер зі снігом. Едін прикликав світло у вигляді шару та потягнув Бейліса за рукав в сторону туалету, який стояв за деревами окремою будовою із досточок.

— Тільки давай хутко, — сказав сонний Едін. — Тут не страшно, немає ніяких чудовиськ…

— Так, але… — Белісу щиро було прикро турбувати його. — Ти ж не можеш знати точно! Зараз ніч!

— То й що?

— Всі чудовиська вилазять вночі!

— Але Арабелл би відчув…

— Навіть коли він спить? Хіба він чує щось уві сні?

— Ну…

— Отож-бо й воно!

Бейліс пішов до туалету, а Едін почав озиратися. Щось слова Бейліса почали його нервувати. А якщо серед дерев ходить якесь страховисько? І Піннель його не чіпає, бо воно його родич? А хтозна, які родичі у лісовиків!

Коли Бейліс вийшов, то хотів віддякувати, як раптом!

Серед дерев щось завило! Точнісінько як вовк! І так поруч! А потім величезна кудлата тінь заричала та як кинулася вперед!

Бейліс та Едін полякалися як ніколи раніше! Хотіли бігти до хати, але зіткнулися один з одним та попадали в сніг!

— Ах ти хитра лисиця! — почувся голос Арабелла.

Той з’явився попереду та почав грайливо чухати та пестити Піннеля, що бовтався в снігові від радощів та махав хвостом. Білосніжний Піннель майже зливався зі снігом, уркотів та фиркав від щастя, точно як лисиця, коли Арабелл з ним грався.

Бейліс був нажаханий та здивований, а от Едін тільки зітхнув:

— Треба було здогадатися…

— Тобі не соромно? — Арабелл відійшов від Піннеля, посміхаючись. — Я так і думав, що ти будеш лякати дітей, якщо почуєш їхні балачки.

«То він вийшов, щоб придивитися за нами? — здивувався Бейліс. — І навіть якщо б на нас напав справжній монстр, він би нас захистив?..»

— Не сидіть в снігу, — Арабелл підняв їх за шкірки, точно немов кошенят. — І не дозволяйте Піннелю себе лякати! Немає тут ніяких чудовиськ! Ну, тих, яких треба боятися — точно.

Піннель продовжив вовтузитись в снігу, вигинаючи спину та тихо хихикати. Наче та дитина грайлива.

А Едін та Бейліс пішли додому, поки не промерзли. Познімали плащі, повлягалися в ліжка та так і лежали. Арабелл зітхнув, сів між ними та сказав:

— Добре. Я посиджу тут, доки ви не заснете.

Бейлісу стало так легко та тепло на душі, що він вкутався в ковдру та майже одразу заснув. Едін теж скоро заснув, він в принципі швидко засинав. А Арабелл ліг пізніше, коли впевнився, що діти в порядку.